Постанова № 59268327, 23.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2012 р. № 2а-8495/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.05.2011 р., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.05.2011 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту внаслідок проведення господарських операцій з ТзОВ «Ельпласт-Львів» та про їх нікчемність та фіктивність не можуть ґрунтуватись лише на підставах неможливості цієї юридичної особи фактично здійснювати будь-яку господарську діяльність. Ці висновки зроблені без відповідних на те повноважень у ДПІ, реальність операцій спростовується належними первинними бухгалтерськими документами, зауважень щодо яких не має. Крім того, вважає що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках акту перевірки щодо ТзОВ «Ельпласт-Львів». Вважає, що ДПІ не наведено жодних даних, за яких можна було б встановити нікчемність угод.

З цих підстав просить позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

ДПІ вважає вимоги ОСОБА_3 необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між нею та ТзОВ «Ельпласт-Львів»про купівлю-продаж комплектуючих та запчастин нікчемним, оскільки в ході проведення перевірки щодо цієї юридичної особи, встановлено не перебування на митній території України, невідоме місцезнаходження посадових осіб цього підприємства, відсутність основних та виробничих фондів, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. На думку ДПІ, ці обставини вказують на те, що проведена операції по поставці запчастин та комплектуючих вчинена лише з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарських взаємовідносин між сторонами. Вважає, що не можливо встановити, як здійснювалось надання послуг (ким і кому), оскільки, вважає, відсутній факт здійснення господарської діяльності контрагентом.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ОСОБА_3 та ТзОВ «Ельпласт-Львів»мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ДПІ у Пустомитівському районі було проведено позапланову перевірку ПП ОСОБА_3 з питань правомірності нарахування ПДВ по взаєморозрахунках з ТзОВ «Ельпласт-Львів», про що складено ОСОБА_2 від 26.04.2011 року № 230/172/НОМЕР_2 та встановлено порушення ОСОБА_3 ст.7 ОСОБА_4 України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на 16109 грн., в т.ч. за серпень 2010 р. 5214 грн., за вересень 2010 р. 10895 грн.

В акті перевірки надано висновки про нікчемність угоди з посиланням на п. 1,2 ст. 215, п.1,5 ст.203, п.1 216, ст.228, ст. 626, 629, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ТзОВ «Ельпласт-Львів»по яких відсутнє підтвердження про фактичне придбання та поставку товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства, відсутні можливості в ТзОВ «Ельпласт-Львів»для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, за результатами перевірки, проведеної 26.04..2011 р. ДПІ у Пустомитівському районі винесло податкове повідомленнярішення від № НОМЕР_1 від 11.05.2011 р. за платежем податок на додану вартість (+ 16109 грн. основний платіж, 4027 грн. штрафні санкції).

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами наступне.

Одним із видів діяльності ОСОБА_3 є торгово-посередницька діяльність. В серпні та вересні 2010 р. ПП ОСОБА_3 отримала від ТзОВ «Ельпласт-Львів»запчастини та комплектуючих для каналізаційних систем на загальну суму 96 654,21 грн. (ПДВ 16 109,03 грн.).

Про поставку товару свідчать податкові та видаткові накладні: видаткова накладна від 27.08.2010 р. № 0002309 на суму 31286,47 грн. та податкова накладна від 27.08.2010 р. № 4120 на суму 31286,47 грн. (ПДВ 5214,41 грн.); видаткова накладна № 1978 від 31.08.2010 р. на суму 65367,74 грн. та податкова накладна № 1814 від 31.08.2010 р. на суму 65367,74 грн. (ПДВ 10894,62 грн.). з цих документів вбачається, що предметом продажу були запчастини та комплектуючі для каналізаційних систем (труби, фільтри, фланець, коліна, крани, кабелі тощо.

Згідно з платіжним дорученням № 27 від 06.09.2010 р. ОСОБА_3 оплатила на рахунок ТзОВ «Ельпласт-Львів»лише частково вартість отриманого товару на суму 49 654,21 грн.

Суму ПДВ 16 109,00 грн. сплачену в ціні придбаного від ТзОВ «Ельпласт-Львів»товару ОСОБА_3 включила до Декларації відповідного періоду.

ОСОБА_3 надала суду копії виписок за особовими рахунками, податкових та податкових накладних, які свідчать про те, що придбані запчастини та комплектуючі для каналізаційних систем вона реалізовувала іншим підприємствам, зокрема, ВАТ «Львівський завод «Металіст»(видаткова накладна від 04.10.2010 р. на суму 53047,63 грн. (ПДВ 8841,27 грн.), від 12.10.2010 р. на суму 23952,37 грн. (ПДВ 3992,06 грн.), від 08.12.2010 р. на суму 22644,00 грн. (ПДВ 3774,00 грн.) та відповідні їм податкові накладні. Оплата товару підтверджується виписками за особовими рахунками.

Перевіркою не встановлено взаємовідносин по отриманню даного виду товару від інших постачальників, як крім ТзОВ «Ельпласт-Львів». ОСОБА_3 стверджує, що придбавала вказаний товар в ТзОВ «Ельпласт-Львів»з метою подальшої реалізації та отримання прибутку. Підтвердженням цього є первинні бухгалтерські документи.

В основу висновку про порушення податкового законодавства допущених саме ОСОБА_3 та нікчемності правочину з ТзОВ «Ельпласт-Львів», ДПІ поклало обставини, які стосуються цієї юридичної особи. Це, зокрема, акт перевірки ТзОВ «Ельпласт-Львів»з питань правильності нарахування сум ПДВ за період з 01.01.2010 р. по 04.11.2010 р., проведеної ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 30.12.2010 р. р. № 3315/23-4/33196220. Проведеною перевіркою відносно вказаного платника, встановлено відсутність посадових осіб за місцезнаходженням, не перебування платника на митній території України, відсутність будь-яких основних фондів, виробничих активів, приміщень, транспортних засобів, земельних ділянок. З пояснень осіб, що зареєстровані як працівники цього підприємства встановлено, що вони ніколи не працювали на ТзОВ «Ельпласт-Львів»та не отримували там доходу. Таким чином, це свідчить про фактичне не здійснення господарської діяльності, відсутність для цього будь-яких засобів та умов.

Крім того, податковий орган покликається на те, що Сихівським районним судом м.Львова розглядається кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. ОСОБА_9, ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205,212 КК України, за результатами розгляду якої буде встановлено наявність чи відсутність факту фіктивного підприємництва під час створення, зокрема, ТзОВ «Ельпласт-Львів». З цього приводу Суд зупиняв провадження у даній справі до набрання законної сили вироком у вказаній кримінальній справі. Проте, вироку у вказаній справі постановлено не було.

ОСОБА_3 не погоджується з податковим повідомленням-рішенням, а тому звернувсь до суду щодо його оскарження. Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій з ТзОВ «Ельпласт-Львів».

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість, встановлені внаслідок порушення, на думку ДПІ, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, 228 ЦК України, були визначені на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_4 України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 16 109,00 грн., а саме по контрагенту ТзОВ «Ельпласт-Львів»за серпень 2010 р. на 5214 грн. та за вересень 2010 р. на 10895 грн..

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ОСОБА_3 та ТзОВ «Ельпласт-Львів». Податковий орган вважає, що зазначений контрагент позивача не спроможний надавати будь-які послуги в сфері підприємницької діяльності, оскільки навіть не має відповідних для цього трудових ресурсів, відсутні в них також і інші основні фонди (приміщення, техніка, транспорт, земельні ділянки, документи відсутні за місцезнаходженням підприємства, а тому господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача ДПІ у Пустомитівському районі безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Факт отримання товару підтверджується первинними документами (накладними та платіжними документами). В судовому засіданні представник позивача пояснив, що діяльність від якої ОСОБА_3 отримує прибуток є діяльність з купівлі-продажу запчастин та комплектуючих до каналізаційних систем. Первинні документи про це суду надано. Зауважень щодо належності їх оформлення при перевірці не висловлювалось, а щодо наявності в своїх контрагентів будь-яких трудових ресурсів, основних чи виробничих фондів, то вважає, що це не входить до її інтересів при придбанні товару, за умови, що цей субєкт дійсно виконував завдання поставки, не може фактична спроможність до виконання робіт, послуг впливати і на його податкові зобовязання. А щодо не перебування цього платника на митній території України, вважає твердження ДПІ надуманими, оскільки відомості про цю юридичну особу внесені до ЄДР, а тому є достовірними.

Як встановлено Судом, в основу перевірки позивача покладено висновок акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова відносно ТзОВ «Ельпласт-Львів», про те, що місцезнаходження посадових осіб цієї юридичної особи не відоме,щодо посадових осіб порушено кримінальну справу, відсутні відповідні ресурси та умови для здійснення господарської діяльності, відсутній також факт отримання товару від інших постачальників. Однак Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, оскільки такі не підтверджені належними доказами.

Податковий орган лише констатує факт відсутності посадових осіб по місцезнаходженню підприємств та ненадання через це документів, що підтверджують взаємовідносини з ОСОБА_3 Однак сама по собі ця обставина не може слугувати доказом безтоварності наданих послуг, так як іншим контрагентом цих взаємовідносин було надано відповідні документи, тобто ОСОБА_3 І сумніву в достовірності чи встановленні факту їх підроблення не висловлено. Таким чином, не надання одним субєктом документів до перевірки не доводить факту безтоварності вчиненого правочину взагалі.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані про відсутність основних фондів, транспортних засобів, землі, приміщень, та інших виробничих ресурсів, це не впливає на здійснення господарських операцій.

Суду надано постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 р. (№1-104/11) у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. ОСОБА_9, ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ст.205,212 КК України. За результатами розгляду цієї кримінальної справи мало бути встановлено наявність чи відсутність факту фіктивного підприємництва під час створення, зокрема, ТзОВ «Ельпласт-Львів». Однак, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 р. обвинувачених звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ОСОБА_4 України «Про амністію». Водночас, лише у разі доведення вироком суду події злочину і вини посадових осіб під час створення юридичної особи, здійснення господарських операцій з ТзОВ «Ельпласт-Львів», податковий орган може вимагати перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Таким чином, Суд не може вважати доведеною вину осіб у фіктивному підприємництві ТзОВ «Ельпласт-Львів»встановленою та доведеною, та покласти в основу судового рішення. Будь-якого факту підробки первинних документів відповідач у встановленому порядку не довів. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. На даний момент, достовірних фактів, які б викликали сумнів в суду в реальності операції з купівлі-продажу запчастин та комплектуючих між ОСОБА_3 та ТзОВ «Ельпласт-Львів», можливості їх надання немає.

Оцінюючи ці факти, Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням сторін, а також враховує, що характер послуг, що надавались відповідає виду діяльності як позивача, так і його контрагентів.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

ОСОБА_4 закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ОСОБА_3 та ТзОВ «Ельпласт-Львів»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ОСОБА_3 на вчинення з контрагентом ТзОВ «Ельпласт-Львів» правочину (та його умислу) без наміру створити наслідки. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо надання послуг з поставки товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичною реалізацією придбаного товару ОСОБА_3 іншій особі. Зазначені обставини були встановлені і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та ОСОБА_4 України Про державну податкову службу в Україні від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 ОСОБА_4 України Про державну податкову службу в Україні державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести субєкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин повязана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочину та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення Данилів ОСОБА_4 України «Про податок на додану вартість»в результаті чого завищено податковий кредит. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області від 11 травня 2011 року № НОМЕР_1.

Зобовязати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3,40 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 27 березня 2012 р.

Суддя В.М.Кравчук