Рішення № 59265996, 27.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №592/13190/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1298/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Гагіна М. В.,

суддів - Ільченко О. Ю. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 02 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_6 укладено договір позики, на підтвердження укладення якого відповідачем видана позивачу розписка.

Відповідно до даної розписки ОСОБА_5 надала у борг ОСОБА_6 5500,00 доларів США та відповідач зобовязувалася повернути позивачу зазначену суму боргу до 12 грудня 2011 року.

Однак, на даний момент відповідач борг не повернула.

На підставі наведеного просила стягнути з ОСОБА_6 на свою користь суму основного боргу за договором позики від 02 грудня 2011 року у розмірі 86185,00 грн., три проценти річних у розмірі 7756,65 грн., інфляційні втрати у розмірі 18788,33 грн., а також судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 суму основного боргу за договором позики від 02 грудня 2011 року у розмірі 86185,00 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 7756,65 грн., інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 18788,33 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1127,30 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому доводить, що правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем ґрунтуються на укладеному договорі купівлі-продажу частини квартири від 17 лютого 2012 року № 734, який в подальшому був розірваний.

Зазначає, що між сторонами по справі не виникало жодних правовідносин щодо договору позики, а розписка на суму 5500 доларів США була видана у звязку з передачею позивачем завдатку за частину квартири відповідно до вищезгаданого договору. Однак, 23 лютого 2012 року на вимогу позивача договір між її сином ОСОБА_7 та відповідачем було розірвано. У звязку з цим, відповідачем було повернуто сину позивача ОСОБА_7 5600 доларів США, про що є відповідна розписка. Проте, на вимогу відповідача повернути видану нею розписку на 5500 доларів США, позивач повідомила про її втрату.

Також зазначає, що судом безпідставно застосовані положення ч. 2 ст. 625 ЦК України до правовідносин в іноземній валюті, оскільки положення даної статті застосовуються лише до грошових зобовязань в національній валюті.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 02 грудня 2015 року рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 12 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 02 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_5, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 02 грудня 2011 року сторонами укладено договір позики, на підтвердження якого позивачем представлена розписка. Через неповернення відповідачем суми позики в розмірі 5500 доларів США у строк визначений розпискою 12 грудня 2011 року, суд на підставі статей 1046, 1049, 625 ЦК України стягнув з відповідача суму боргу в національній валюті в розмірі 86185 грн., а також суму трьох відсотка річних в розмірі 7756,65 грн. та інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 18788,33 грн.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір позики на суму 5500,00 доларів США, про що свідчить власноручно написана відповідачем розписка від 02 грудня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_6 зобовязується повернути борг до 12 грудня 2011 року.

У звязку з реєстрацією шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_3.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобовязання, повинен повернути його боржникові.

У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що розписка ОСОБА_6 видана нею ОСОБА_5 02 грудня 2011 року, знаходиться у позивача (кредитора), в ній зазначено, що ОСОБА_6 зобовязується віддати борг у сумі 5500,00 доларів США 12 грудня 2012 року.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору та засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми, зазначеної у такій розписці.

А тому доводи апеляційної скарги про відсутність у розписці ОСОБА_6 від 02 грудня 2011 року про отримання нею від ОСОБА_5 у борг 5500 доларів США не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та законі.

Є безпідставними і доводи апеляційної скарги щодо виникнення між сторонами у справі правовідносин з передачі позивачем відповідачу завдатку за договором купівлі-продажу частини квартири від 17 лютого 2012 року, оскільки стороною у цьому договорі не є позивач. Відповідач за цим договором купівлі-продажу отримала кошти до його підписання від покупця ОСОБА_7, а не позивача (п.3 договору а.с.51).

Крім того, що за змістом ст.ст.546, 547, 570 ЦК України договір завдатку повинен був укладатися у письмовій формі як і основний (купівлі-продажу).

Відповідачем та його представником таких доказів суду не надано.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики від 02 грудня 2011 року є обґрунтованим.

Що ж стосується висновків суду у частині вирішення вимог про відповідальність боржника за невиконання грошового зобовязання за договором позики, то вони не повністю відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, що згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення у частині стягнення втрат від інфляції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовою одиницею України є гривня, інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.

Застосування до простроченої суми грошового зобовязання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за своєю правовою природою є відшкодуванням збитків, завданих кредитору внаслідок знецінювання його грошових коштів у звязку зі зростанням загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності, а не іноземної валюти.

Таким чином, за ст.625 ЦК України встановлений індекс інфляції ураховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобовязань у валюті України гривні, в той час як між сторонами у справі виникли грошові зобовязання у іноземній валюті, що унеможливлює задоволення позову про стягнення 18788,33 грн. інфляційних втрат.

У той же час, передбачені зазначеною нормою закону, три проценти річних від простроченої суми є відповідальністю за невиконання грошового зобовязання. Оскільки відповідачем не надано суду доказів з повернення суми боргу за договором позики, то судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов у цій частині й доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

У звязку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги представника відповідача, відповідно, на 83 та 17% та згідно із ч.5 ст.88 ЦПК України, позивачу відшкодовуються понесені нею витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції у сумі 935,66 грн., а відповідачу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 210,80 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року у даній справі у частині стягнення 18788,33 грн. інфляційних втрат скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні цих вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 935,66 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 210,80 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набрало законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -