Рішення № 59265471, 30.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4184/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Ісаєвої Н.В.

при секретарі Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Прокуратури Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, Головного Управління державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Головного Управління державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що в результаті неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області, які в порушення ст. 214 КПК України та п. 3 Перехідних положень КПК України не внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, що були викладені нею в заяві від 15.11.2010 року та у заяві від 12.08.2014 року, тобто в результаті такої неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області позивачка змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав та витрачати свій час і свої кошти, в звязку з чим вона вважає, що їй завдана, моральна шкода, яка полягає у її моральних стражданнях, повязаних з тим, що вона не могла реалізувати своє право на розгляд своєї заяви, поданої до прокуратури Одеської області, й вимушена була докладати додаткових зусиль для поновлення свого права та розгляду своєї заяви в порядку, встановленому кримінально-процесуальним судочинством, а також матеріальна шкода, яка полягає у понесених нею транспортних витратах, повязаних з її явкою до суду, у загальному розмірі 140, 52 грн. (з яких: транспортні витрати, повязані зі зверненням до прокурора області 12.08.2014 року зі скаргою до слідчого судді 28.08.2014 року, для участі у судових засіданнях з розгляду скарги 07.09.2014 року, 10.09.2014 року, 17.09.2014 року, які склали 31,18+15,80+15,59 +15,59+15,59+15,59+31,18=140,52 грн., що є судовими витратами по справі №522/11391/14к та скарги), також позивачка просила стягнути на її користь з відповідачів понесені нею судові витрати, повязані з її явкою в судові засідання по вказаній справі.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала.

Представник прокуратури Одеської області в судовому засіданні позов не визнала.

Представник головного управління Державної казначейської служби в Одеській області в судове засідання не зявився, про слухання справи був повідомлений належним чином.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року позов ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, Головного Управління державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволений частково. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 грн., а також судовий збір.

Не погоджуючись частково з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду в частині відмови в задоволені позовних вимог не мотивовані та не основані на законі.

Також на рішення суду Прокуратура Одеської області подала апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду в частині стягнення з прокуратури Одеської області 500 грн. моральної шкоди та судового збору в сумі 487 грн. 20 коп. скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові.

В судове засідання ОСОБА_2, а також представник Головного Управління державної казначейської служби України в Одеській області не зявилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином (а.с. 101, 102 ).

Згідно із ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Зі змістом ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У відповідності до ст. 305 ч. 2 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка зявилася до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Прокуратури Одеської області підлягає задоволенню в повному обсязі, рішення суду в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасованню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постановою суду, що набула чинності, встановлено противоправну бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області, суд дійшов до висновку, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частин 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України). Саме на зазначені норми матеріального права посилалась позивачка ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Так під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіюча шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обовязок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України розяснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у звязку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 5 вказаної постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальним правилом цивільного судочинства, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 не надала до суду належних та допустимих доказів, у відповідності до ст. 57-59 ЦПК України, на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Також ОСОБА_2 не зазначила з чого вона виходила при оцінці моральної шкоди в рлзмірі 50 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року зобовязано посадових осіб прокуратури Одеської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у письмових заявах ОСОБА_2 від 15.10.2010 року та 12 серпня 2014 року, що надійшли до прокуратури Одеської області ( а.с.6-7).

Одночасно в матеріалах відсутні докази на підтвердження того, що внаслідок бездіяльності посадових осіб органів прокуратури, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, та наслідків, спричиненням такої бездіяльності.

Посилання ОСОБА_2 на те, що така бездіяльність спричинилазміну її життєвих обставин належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Більше того, сам факт неприйняття прокуратурою процесуального рішення не свідчить про завдання ОСОБА_2 моральної шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, так як для наявності зобовязання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний звязок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обовязком позивача (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

За таких обставин, судова колегія прийшла до висновку про відсутність правових підстав длязадоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди за її недоведеністю.

Одночасно судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовниї вимог ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди, за відсутності правових підстав для стягнення матеріальної шкодипонесених ОСОБА_2, як судових витрат в результаті транспортних витрат при розгляді скарги слідчим суддею виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

У п. 2 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам розяснено, що судові витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Згідно зі ст. 85 ЦПК України витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Колегія суддів вважає, що ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_2 не надала безспірних доказів щодо обставин завдання їй моральної шкоди, а також не доведено завдання їй інших збитків.

Отже, ЦПК України передбачено компенсацію стороні, на користь якої ухвалено рішення лише добових та втраченого заробітку, проте не передбачено компенсацію витрат повязаних з переїздом до іншого населеного пункту.

Справа колегією суддів розглянута відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які знаходяться в матеріалах справи, належність та допустимість яких перевірена судом та їм надана оцінка в рішенні суду.

Таким чином колегія суддів вважає, що на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, Головного Управління державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________О.Г. Журавльов

________Н.В. Ісаєва