Ухвала суду № 59245388, 26.07.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2943/16-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.

Категорія 48 Доповідач Заполовський В. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.Й.,

суддів: Кочетова Л.Г., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Житомирської міської ради про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Зазначала, що з 21.10.2006 року з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Молодший син ОСОБА_5 проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Старший син ОСОБА_6 вдень знаходиться у неї, а в нічний час з відповідачем. Згоди щодо місця проживання сина ОСОБА_6 вона з відповідачем не дійшли.

Також зазначає, що у добровільному порядку відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей.

З наведених обставин ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дітей разом з нею та стягнути з відповідача аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 червня 2016 року позов задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для подальшого утримання і виховання з матір'ю ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх спільних дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісячно у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку до досягнення старшим сином повноліття 04.10.2025 року, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з подальшою відповідною індексацією, починаючи з 29.03.2016 року.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 з позивачкою і стягнення на нього аліментів та ухвалити нове рішення, визначивши місце проживання останнього з ним ОСОБА_2

Також просив змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4, присудивши сплату аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

При цьому зазначає, що судом не взято до уваги акт обстеження умов його проживання, що свідчить про неповне зясування обставин справи. Крім того, висновок органу опіки і піклування містить односторонній виклад обставин на користь позивача, оскільки в ньому не зазначено про акт обстеження умов проживання відповідача, який був складений за участю представників даного органу опіки.

Також вказує, що судом не взято до уваги його прохання про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, оскільки він є фізичною особою-підприємцем і даний вид стягнення дасть можливість завчасно підготувати потрібну суму коштів для сплати аліментів, що сприятиме збереженню інтересів дітей.

Вказане, на думку відповідача, не було враховано судом, що призвело до неправильного вирішення спору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, позивачка та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають двоє неповнолітніх дітей сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Через виниклі непорозуміння в сімї сторони стали проживати окремо. При цьому, молодший син ОСОБА_5 проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. Син ОСОБА_6 частково проживав з відповідачем. Згоди щодо місця проживання сина ОСОБА_6 позивач з відповідачем не дійшли.

За правилами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За правилами, передбаченими п. 2 ч. 1 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 Постанови від 12.06.1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» розяснив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька і матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливості створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага у матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1959 року і ратифікована Україною, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Матеріалами справи доведено, що позивачка ОСОБА_1 характеризується позитивно, нею створені необхідні умови для проживання дітей, у квартирі наявні всі зручності, у дітей є окреме місце сну, відпочинку, розвитку та навчання.

Вказане підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов проживання дітей від 24.03.2016 року (а.с.5).

Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування зробив висновок та вважав за доцільне визначити місце проживання дітей з матір'ю ОСОБА_1 (а.с.59, 60).

Врахувавши наведені обставини, рівність прав та обов'язків сторін по справі, як батьків щодо дітей, їх відношення до дітей, увагу та турботу до них, вік дітей та прив'язаність до кожного з батьків, особливі якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, а також інтереси фізичного і духовного розвитку дітей, суд зробив правильний висновок, визначивши місце проживання неповнолітніх дітей сторін з їх матір'ю ОСОБА_1

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі про те, що судом не взято до уваги акт обстеження умов його проживання на правильність судового рішення в частині визначення місця проживання дітей не впливає, оскільки перевага у матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Крім того, як свідчать матеріали справи, згаданий документ не міг бути досліджений судом першої інстанції через його відсутність в матеріалах справи на момент розгляду справи. Долучений згаданий акт обстеження був лише відповідачем до апеляційної скарги (а.с.77).

Також, колегія суддів визнає обгрунтованим і рішення суду про стягнення аліментів на утримання дітей, враховуючи наступне.

Так, відповідно до положень ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 СК) або в твердій грошовій сумі(ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.

Положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 182 СК, розяснень, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" зазначено, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоровя, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Врахувавши наведене та встановши, що відповідач є батьком неповнолітніх дітей, а саме синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які перебувають на утриманні позивачки ОСОБА_1, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов про стягнення аліментів та правильно визначив їх вид та розмір.

Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі про те, що судом не взято до уваги його прохання про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, на правильність судового рішення в цій частині не впливає, оскільки відповідно до вимог закону аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 СК), або в твердій грошовій сумі(ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.

Крім того, рішення суду не обмежує відповідача надавати добровільно утримання на дітей у більшому розмірі, ніж визначено даним судовим рішенням.

Оскільки з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги не вбачається порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів відповідно до ст.308 ЦПК України вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 315 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді