Рішення № 59218492, 20.07.2016, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/9661/14-ц

Провадження № 2/520/1194/16

Рішення

іменем України

20 липня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, неповнолітньої ОСОБА_3 в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з наведеним позовом, у останній редакції вимог у якому просив суд стягнути з відповідачів, ОСОБА_2 ? частину, та з інших відповідачів ? частину солідарно, шкоду та збитки, які позивач вважає спричиненими йому з вини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (спадкоємцями якої є відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_3В.).

Так до збитків, відшкодування яких вимагав позивач було включено:

-Прямі матеріальні збитки в загальному розмірі 9500000,00 грн., що складаються з 7500000 грн., як еквіваленту 300000,00 дол. США, що були сплачені ОСОБА_7 у звязку з неможливістю виконання його зобовязань з продажу квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі, за попереднім договором від 09.03.2010 року та з 2000000,00 грн., як еквіваленту 80000,00 дол. США., що були сплачені позивачем у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу іншої квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 15.05.2010 року.

-Упущену вигоду в сумі 11148612,50 грн., як еквівалент 445944,05 дол. США, яку позивач вбачає як різницю між оціночною і договірною ціною, за договором від 09.03.2016 року, щодо квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі.

-Упущену вигоду у вигляді вартості непроданої квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі в розмірі 37500000,00 грн., як еквівалент 1500000,00 дол. США.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідачів у вказаному вище порядку відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, яка виявилась у психологічних стражданнях, знервованості та зривах, через які погіршилось фізіологічне здоровя позивача, яку позивач оцінив у 2500000,00 грн.

Свої вимоги саме до вказаних відповідачів позивач обґрунтував тим, що всі наведені збитки він зазнав через накладений на приналежну йому квартиру №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі арешт, вжитих ухвалою суду за заявою відповідача, що унеможливив запланований позивачем продаж такої квартири, та через що позивач був позбавлений можливості профінансувати свої зобовязання за договором від 15.05.2010 року.

При цьому у задоволенні позову, в рамках розгляду якого було вжито зазначених заходів забезпечення позову, позивачам, ОСОБА_2 та ОСОБА_6А, було відмовлено, а з такого, відповідно до чинного законодавства вони зобовязані відшкодувати ОСОБА_1 завдану йому в наслідок дії заходів забезпечення позову шкоду.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали заявлені вимоги та просили задовольнити їх у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача та його представник наголошували на викладених у позові обставинах, та посилались на долучені до матеріалів справи попередні договори від 09.03.2010 року та від 15.05.2010 року, та на докази передання за такими договорами коштів, зазначали, що фінансова діяльність компанії «Rangeholm Contracts LLP», покупця за попереднім договором від 09.03.2010 року розгляду справи не стосується, а посилання відповідача на те, що компанія з 2008 року фінансово-господарської діяльності не веде, та 30 березня 2010 року була ліквідована - є неналежними та не достовірними, такими, що не впливають на суть спору.

Представник позивача наголошувала на тому, що згідно законодавства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії зазначена компанія могла у наступному бути поновлена, та продовжувати свою фінансово-господарську діяльність, а тому вказівка відповідача на те, що 30.03.2010 року компанія «Rangeholm Contracts LLP» була ліквідована на думкку представника позивача є неналежним посиланням, та натомість така компаня мала належний обтсяг право- та діє-здатності для вчинання цивільних правочинів, зокрема щодо придбання у власність нерухомого майна.

Крім того, представник позивача та позивач вказували на реальність та дійсність зазначених попередніх договорів, оскільки іншого не доведено жодна зі сторін такі договори не оскаржувала та питання про їх недійсність не порушувала.

З викладеного, позивач та представник позивача вказували на те, що зазначені обставини та понесені позивачем збитки є прямим наслідком умисних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_6, які, за переконанням сторони позивача. знаючи про намір ОСОБА_8 на відчуження квартири, умисно і свідомо подали до сузу завідомо безпідставний позов та ініціювали в рамках його розгляду обтяження вказаної квартири, з метою унеможливлення виконання позвачем його зобов'язань за вказаним попереднім договором, а тому наполягали на задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, діючи в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3, та як представник інших відповідачів, у судових засіданнях надав пояснення щодо безпідставності та надуманості вимог позову та про те, що на його думку зі сторони позивача має місце зловмисне судове переслідування родини ОСОБА_3.

Додатково такий відповідач вказував на те, що на його думку докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги є неналежними та такими, що створені штучно і не відображають жодних дійсних обставин справи, а попередні договори, на які позивач посилається як на підстави заявлених вимог є нікчемними в силу закону.

Щодо предявлених позивачем вимог про стягнення на його користь відшкодування моральної шкоди та шкоди спричиненої здоровю то ОСОБА_2 вказував на відсутність будь-яких доказів щодо наявності причинно-наслідкового звязку між захворюваннями позивача, на які він вказує, та життєвими обставинами, які він вказує підставою позовних вимог про відшкодування збитків.

Представник ОСОБА_2 додатково надав до суду письмові заперечення щодо уточненого позову, де висловив зазначену позицію та висловив свою думку, щодо доказового значення наданих стороною позивача доказів.

Допитані у судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є жильцями будинку №5 по вул. Єкатерининській у м. Одесі, вказали, що вони знайомі з обома сторонами у справі та повідомили відомі їм обставини справи.

Так ОСОБА_9 вказала, що їй було відомо про намір позивача на продаж квартири у 2010 році, та вона йому допомагала у реалізації такого наміру познайомила ОСОБА_1 з покупцем, представником іноземної компанії. У наступному обставини справи їй відомі зі слів позивача що між ним та представником іноземної компанії було укладено попередній договір купівлі-продажу та отримано частину оплати за квартиру 150000,00 дол. США. Також свідок вказала на те, що зі слів ОСОБА_1 укладення основного договору купівлі-продажу не відбулась через обтяження квартири-премету продажу.

ОСОБА_10 повідомив суду про те, що він перебував у судових спорах з відповідачем, ОСОБА_2 та його дружиною, ОСОБА_6, Щодо обставин справи вказав, що зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що попередня угода з продажу квартири 6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі була оформлена нотаріально, та позивачем на виконання такого договору було отримано 150 або 170 тис. дол. США, однак особисто він угоди та коштів не бачив. У наступному свідку стало відомо про те, що основна угода купівлі-продажу укладена не була у звязку з зазначеними обтяженнями щодо такої квартири.

Так, вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши письмові докази суд вважає за необхідне вказати наступне.

На вирішенні суду перебуває цивільна справа за вимогами про відшкодування шкоди.

Засади ст.ст. 3,11 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів безстороннім та належним судом, утвореним відповідно до закону.

Звертаючись до суду за захистом свого права заявник самостійно обирає спосіб захисту його права та інтересу.

Згідно положень п.п.8, 9 ч.2 ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є передбаченим законом способом захисту цивільних прав та інтересів

Цивільно-правові відносини, що виникають у звязку з спричиненням (та відшкодуванням) майнової та моральної шкоди врегульовані положеннями ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.

Додатково особливості застосування зазначених положень закону при розгляді цивільних справ судами було розяснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N 6 від 27.03.1992 року.

Питання про відшкодування моральної шкоди було розяснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N 4 від 31.03.1995 року.

Так, відповідно до системного аналізу діючого законодавства вбачається, що ст.155 ЦПК України передбачає, що у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Кореспондуючою є загальна норма, ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 23 ЦК України.

Зміст збитків (майнової шкоди) та моральної шкоди визначено положеннями ч.2 ст. 22, ч.2 ст. 23 ЦК України.

Обовязок з відшкодування збитків та шкоди покладається на ту особу, з вини якої її було завдано, у повному обсязі ч.1 ст. 1166, ч.1 ст. 1167 ЦК України.

З наведених правових положень вбачається, що підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (та упущеної вигоди) є встановлення наступних обставин:

1.наявність дії або бездіяльності відповідача що призвели до спричинення шкоди;

2.наявність дійсної шкоди. При цьому під шкодою слід розуміти грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3.причинний зв'язок між дією або бездіяльністю відповідача та заявленою позивачем шкодою.

4.вина завдавача шкоди у виникненні обовязку у потерпілої особи щодо сплати певних штрафних санкцій на користь третьої особи, несенні ним інших збитків та упущенні певної вигоди.

При цьому згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

У звязку з викладеними засадами законодавства суд доходить наступних висновків щодо фактичних обставин справи.

Первинною підставою позову сторона позивача зазначає попередні договори купівлі-продажу:

1.від 09.03.2010 року, укладений між ОСОБА_1 та іноземною компанією «Rangeholm Contracts LLP», з приводу майбутнього укладення договору купівлі-продажу квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі, який мав бути укладений у строк до 31.08.2010 року;

2.від 15.03.2010 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 з приводу майбутнього укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, який мав бути укладений у строк до 31.08.2010 року,

а також тією обставиною, що належному виконанню його зобовязань за наведеними попередніми договорами перешкодило накладене згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси, №2-1620/2010 від 19.03.2010 року, обтяження у вигляді арешту.

Вказана ухвала Приморського районного суду м. Одеси була постановлена за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рамках провадження у цивільній справі №2-1620/2010, за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради та Приморської районної адміністрації про визнання розпоряджень незаконними, визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності недійсними, про усунення перешкод в користуванні спільною сумісною власністю.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2012 року, що набрало законної сили 21 серпня 2013 року, після розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у задоволенні наведеного позову було відмовлено.

У звязку з викладеними обставинами та правовими положеннями сторона позивача вважає вказані вимоги, та похідні від них про стягнення упущеної вигоди та відшкодування коштів, обґрунтованими, оскільки на думку позивача та його представника визначені законом обставини (встановлення яких необхідне для правильного вирішення спору про відшкодування шкоди) є належним чином обґрунтованими.

Суд із такою думкою не погоджується та вказує на наступне.

Вказані угоди від 09.03.2010 року та 15.03.2010 року за своєю правовою природою вбачаються «Попередніми договорами», що укладені з приводу нерухомого майна.

Відповідно до Закону, а саме, - положень ст. 657 ЦК України, у редакції на час укладення таких угод, договір купівлі-продажу квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

І одночасно з тим, в силу абз.2 ч.1 ст. 635 ЦК України, попередній договір належить вчиняти у формі, встановленій для основного договору.

Таким чином попередній договір з приводу купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) має бути складений у письмовій формі, бути нотаріально посвідченим та мати відповідну державну реєстрацію.

Частина 1 ст. 220 ЦК України передбачає, що уразі недодержання сторонами правочину вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже такі правочини (договори) відповідно до положень ч.2 ст. 215 ЦК України є недійсними в силу закону, та відповідно не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Кореспондуючі розяснення були надані судам у п.2.5.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №11від 29.05.2013 року: за змістом ч.2 статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Аналогічна правова позиція, щодо застосування наведених правових положень при розгляді цивільних справ вбачається з ухвали Верховного Суду України від 28.01.2016 року по справі №6-84ц16, з якої слідує, що оцінка судами попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна що укладено без додержання вимог положень ст. 220 ЦК України, як нікчемного та такого що не створює жодних юридичних наслідків є правильною.

Таким чином позиція представника щодо того, що зазначені договори є дійсними, оскільки рішення суду про визнання їх недійсними немає, не є істинною, оскільки такі договори є нікчемними в силу закону.

Таким чином вбачається, що будь-які кошти, що були передані на їх виконання, про що свідчать зокрема пояснення позивача про отримання ним від представника компанії «Rangeholm Contracts LLP» грошових коштів в розмірі 150000,00 дол. США та розписка ОСОБА_11 про отримання ним грошових коштів в розмірі 80000,00 дол. США, є переданими безпідставно.

Отже зазначені нікчемні попередні угоди та їх умови не можуть бути прийняті судом як такі, в наслідок порушення умов яких у позивача по справі виникли обовязки по сплаті грошових штрафних санкцій перед третіми особами.

Додатково суд наголошує і на тому, що жодних належних доказів, окрім пояснень щодо мети продажу квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі для фінансування придбання квартири АДРЕСА_2 до суду не надано.

По при нікчемність попередніх договорів з наведених вище підстав, на спростування вимог позивача свідчать наступні обставини.

Згідно ч. 3 ст.635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Також суд зазначає про те, що до суду не надано жодних відомостей про предявлення покупцем, компанією «Rangeholm Contracts LLP», оферти позивачу щодо укладення основної угоди купівлі-продажу.

Так, вбачається, що відмова продавця продати предмет договору купівлі-продажу покупцю може мати місце лише тоді, коли є кореспондуюча вимога покупця про укладення такого договору.

Відсутність такої оферти у визначений договором строк вказує на те, що, по при нікчемність самого правочину з наведених вище підстав, покупець сам не виявив бажання укласти основний договір купівлі продажу квартири.

На підтвердження наведених висновків суду свідчить і аналіз наявних серед матеріалів справи відомостей про фінансово-господарську діяльність компанії «Rangeholm Contracts LLP».

Так, в рамках провадження по справі судом було направлено запит про правову допомогу до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії щодо надання відомостей про достовірність проведення грошових операцій між позивачем та компанією «Rangeholm Contracts LLP».

У відповідь на вказаний запит, що разом з належним перекладом на державну мову долучена до матеріалів справи, судом була отримана наступна інформація.

15.12.2009 року Реєстратор компаній направив на адресу «Rangeholm Contracts LLP» повідомлення, про ліквідацію компанії через 3 місяці, якщо від членів такої компанії не надійде заперечень щодо цього. Вказана компанія була фактично ліквідована 30 березня 2010 року.

Разом з тим суду було рекомендовано ознайомитися з інформацією веб-сайту «Компаніс Хаус», який знаходиться у відкритому доступі: www.companieshouse.gov.uk.

За відомостями такого сайту компанія «Rangeholm Contracts LLP» була ліквідована 30.03.2010 року, та при цьому датою останнього надання звітності вказано 31.08.2008 року.

Таким чином вбачається, що ведення фінансово-господарської діяльності названою компанією у період з 31.08.2008 року по 30.03.2010 року не здійснювалась, з чого випливає, що на виконання зазначених договорів компанією кошти не перераховувались, та відповідно, сплата позивачем коштів на користь такої компанії не здійснювалась.

У контексті таких офіційних відомостей суд зазначає про критичну оцінку наданої позивачем до суду в обґрунтування його вимог квитанції до приходного ордеру №37 ,датованої 14.01.2012 року, копанії «Rangeholm Contracts LLP», що зі сторони отримувача коштів підписана ОСОБА_12, відомостей про повноваження та трудові звязки з вказаною компанією до суду надано не було.

При цьому суд окремо наголошує на тому, що компанія «Rangeholm Contracts LLP» згідно вказаних вище відомостей була ліквідована 30.03.2010 року, тобто станом на 14.01.2012 року така компанія не могла мати у своєму штаті головного бухгалтера, оскільки фактично не існувала.

При цьому пояснення та посилання представника позивача на те, що зазначена компанія могла бути поновлена спростовується тим фактом, що відповідь на запит про міжнародну правову допомогу датована 13 жовтня 2015 року, тобто до сектору пошуку виконавця запиту входив у тому числі період часу після 30.03.2010 року до 13.10.2015 року, та жодних відомостей про поновлення зазначеної юридичної особи у вказаний період часу до такої відповіді не включено.

Про такі ж обставини свідчить наданий до суду витяг з www.companieshouse.gov.uk.

Таким чином посилання позивача на те, що саме внаслідок обтяження квартири №6 в будинку №5 на площі Єкатерининській в м. Одесі за ухвалою №2-1620/2010 від 19.03.2010 року ним було зазнано збитків, що виявились у виникненні у нього обовязку по сплаті штрафних санкцій на користь іншої особи, неможливості виконання його зобовязань за договором від 15.03.2010 року та упущенні вигоди у вигляді різниці між договірною ціною вказаної квартири, та її ринковою вартістю вбачаються необґрунтованими та такими, що спростовуються встановленими у ході розгляду справи обставинами.

Додатково суд зазначає про необґрунтованість наданих стороною позивача розрахунків щодо гривневого еквіваленту зобовязань у іноземній валюті, оскільки до суду не було надано жодних посилань на встановлений відповідно до закону курс валют, та не було надано належного арифметичного розрахунку відповідних сум.

Вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди є похідними від вимог про відшкодування збитків, а тому висновок про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині про відшкодування збитків вказує і на відсутність підстав для відшкодування будь-якої моральної шкоди, настання якої позивач повязує з вказаними збитками.

Крім того суд вказує на те, що згідно з п. 5 Постанови ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», суд, при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди має з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань та їх причинно-наслідковий звязок з обставинами, на які позивач вказує як на підстави спричинення йому моральної шкоди, ступень вини заподіювача, яких саме моральних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ним витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.

З викладеного суд вказує на те, що до матеріалів справи долучено документи медичного характеру про наявність у позивача захворювань, які за його поясненнями, виникли у звязку з його моральними стражданнями, повязаними з неможливістю виконання його зобовязань, однак встановити причино-наслідковий звязок між фізіологічними захворюваннями позивача та зазначеними фактичними обставинами справи можливим не вбачається, оскільки висновки з цього питання потребують застосування спеціальних медичних та психологічних знань, однак питання про призначення відповідної судової експертизи сторонами не порушувалось.

Крім вказаного вище суд зазначає про критичну оцінку наданих свідками пояснень, оскільки у своїх поясненнях свідки посилались на інформацію, що була повідомлена їм позивачем та на те, що зазначені вище фактичні обставини справи спростовують надані свідками пояснення щодо дійсного укладення попередніх угод у нотаріальному порядку із їх державною реєстрацією, як це вимагає закон.

Таким чином суд доходить висновку про відсутність будь-яких підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного суд вказує на те, що понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 10, 11, 27, 57-61, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 16, 22, 23, 215, 220, 635, 657, 1166, 1167 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, неповнолітньої ОСОБА_3 в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання особою, яка подає апеляційну скаргу копії повного тексту рішення.

Суддя П. А. Прохоров