Рішення № 59209099, 25.07.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Фарятьєв С.О,

Справа № 420/834/16-ц

Провадження № 22ц/782/529/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Фарятьєва С.О.

суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 31 травня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса про визнання договорів оренди землі розірваними та зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса до ОСОБА_2 про внесення змін до договорів оренди землі,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом до відповідача в особі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) ім. Енгельса, в якому просила визнати розірваними з 21 березня 2016 року договори оренди землі укладені між ними, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належать земельні ділянки площею 8,2812 га та площею 8,3138 га, розташовані на території Камянської сільської ради Новопсковського району Луганської області, які вона згідно договору оренди землі № 172 і договору оренди землі № 173, укладених відповідно 28 грудня 2009 року та 29 грудня 2009 року передала в оренду СТОВ ім. Енгельса строком на 10 років, але на теперішній час ці ділянки необхідні їй для ведення особистого сільськогосподарського виробництва і вона, згідно умов цих договорів, має право на їх розірвання в односторонньому порядку, проте відповідач спочатку в усній формі, а потім листом відмовив їй у поверненні належних їй земельних ділянок.

У зустрічному позові відповідач просив суд зобовязати позивачку внести зміни до договорів оренди землі, зазначивши у п. 39, що розірвання договорів оренди землі в односторонньому порядку допускається лише у разі несплати орендарем розміру орендної плати протягом більш ніж три місяці і використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, посилаючись на те, що через помилку про це не було вказано в текстах договорів.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 31 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Суд визнав розірваним договір оренди землі № 173, укладений 29 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,2812 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0016) та зареєстрований 22 вересня 2010 року Луганською регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600375 та договір оренди землі № 172, укладений 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,3138 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0015) та зареєстрований 19 березня 2010 року Луганською регіональною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600073.

В решті позовних вимог відмовив.

В задоволенні зустрічного позову СТОВ ім. Енгельса відмовив.

Стягнув з СТОВ ім. Енгельса на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1102,40 грн. та 1378,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивачки скасувати та ухвалити нове рішення по суті позову, яким у задоволенні позовних вимог позивачці відмовити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.

Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_3, яка зявилась до апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

У ч. 2 ст. 124 Конституції України закріплено положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

В силу ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності із вимогами ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи обєктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 230292 від 28.12.2009 року позивачці на праві власності належить земельна ділянка площею 8,2812 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0016), а згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 230291 від 28.12.2009 року їй на праві власності належить земельна ділянка площею 8,3138 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0016), які розташовані на території Кам'янської сільської ради Новопсковського району Луганської області за межами населеного пункту. Цільове призначення зазначених земельних ділянок ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10, 13).

28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 з одного боку і СТОВ ім. Енгельса з другого боку було укладено договір оренди землі № 172, за умовами якого орендодавець, (позивачка) надає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з цільовим використанням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів, на території Кам'янської сільської ради Новопсковського району Луганської області. Відповідно до пунктів 2 і 8 зазначеного договору в оренду передається земельна ділянка № 311 згідно Акту на право власності серії № 230291, загальною площею 8,3138 га строком на 10 років. Вказаний договір був зареєстрований 19 березня 2010 року у Новопсковському районному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600073 (а.с.14).

29 грудня 2009 року між цими ж сторонами було укладено договір оренди землі № 173, за умовами якого орендодавець, (позивачка) надає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з цільовим використанням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів, на території Кам'янської сільської ради Новопсковського району Луганської області. Відповідно до п. п. 2 і 8 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка № 312 згідно Акту на право власності серії № 230292, загальною площею 8,2812 га строком на 10 років. Вказаний договір був зареєстрований 22 вересня 2010 року у Новопсковському районному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600375 (а.с.11).

Відповідно до п. 37 обох договорів оренди землі дія договору припиняється, зокрема, у разі розірвання договору. А згідно з п. 38 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

В силу п. 39 обох договорів їх розірвання в односторонньому порядку допускається.

14 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до СТОВ ім. Енгельса з заявою (повідомленням) на імя директора цього товариства про розірвання вищевказаних договорів в односторонньому порядку з 21.03.2016 року (а.с.16).

Зазначену заяву представник СТОВ ім. Енгельса отримав наступного дня, тобто 15 березня 2016 року (а.с.17).

Листом за вих. № 68 від 24.04.2016 року відповідач заперечив проти розірвання укладених між ним та позивачкою договорів оренди землі у вказаний нею спосіб (а.с.22).

Задовольняючи позовні вимоги позивачки частково та керуючись при цьому ст.525, ч.1 ст.627, ч.1 ст.628, ч.1 ст.638 Цивільного Кодексу, суд першої інстанції послався на те, що її вимога про визнання розірваними спірних договорів оренди землі в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та умовам укладених між сторонами договорів, які містять можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконаннями орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї з сторін.

Між тим до такого висновку суд дійшов поспішно.

Положеннями ст. ст. 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний переліку таких способі захисту цивільних прав та інтересів надано у ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У відповідності із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Тому реалізуючи своє право на судовий захист та звертаючись до суду, особа вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тому, що передбачено законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

З позовної заяви позивачки вбачається, що вона просила суд визнати розірваними з 21 березня 2016 року: договір оренди землі № 173, укладений 29 грудня 2009 року між нею та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,2812 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0016) та зареєстрований 22 вересня 2010 року у Новопсковському районному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600375 та договір оренди землі № 172, укладений 28 грудня 2009 року між нею та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,3138 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0015) та зареєстрований 19 березня 2010 року у Новопсковському районному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за № 041041600073.

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. А у частині 2 цієї статті зазначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обовязку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової шкоди);

10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із вимогами ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У відповідності із ч. ч. 1 і 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (п. п. 3, 4 ст. 31).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

З матеріалів справи вбачається, що в обох договорах оренди землі сторони передбачили можливість їх розірвання в односторонньому порядку, про зазначалось вище (п. п. 37, 39).

Вищезазначене свідчить про те, що дія укладених між сторонами договорів припиняється у разі їх розірвання, що передбачено як Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», а так і самими договорами.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або не визнаних прав, слід дійти висновку про те, що дія договору оренди землі припиняється шляхом його розірвання. Тому таке право, на підставі п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, підлягає судовому захисту.

Крім того, як вбачається із тексту позовної заяви, позивачка просить визнати розірваними договори оренди землі в односторонньому порядку з 21 березня 2016 року на підставі ч. 3 ст. 651 ЦК України та п. 39 договорів оренди землі.

В силу ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Із системного аналізу вищезазначеної норми матеріального права вбачається, що нею передбачено право на односторонню відмову від договору.

Тому вищезазначене свідчить про те, що необхідно розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право предявляти в судовому порядку вимогу про розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору у повному обсязі або частково.

При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобовязання, але це не позбавляє контрагента можливості оспорювати у судовому порядку обґрунтованість такої відмови на підставі загальних положень ЦК України про захист порушених прав (ст.16 ЦК України).

За таких обставин, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або не визнаних прав, слід дійти висновку про те, що у разі незгоди орендаря на припинення правовідносин щодо договору оренди землі в односторонньому порядку, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, тобто шляхом звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки.

Однак, як вже зазначалося вище, умовами укладеного між сторонами договору оренди землі допускається саме розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб судового захисту порушення цивільного права чи цивільного інтересу - «визнати розірваними договори оренди землі» - не є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, оскільки належним способом захисту є розірвання договорів оренди землі, як це передбачено умовами вказаних договорів оренди землі.

Тому судова колегія вважає, по даній справі має місце невідповідність, з боку позивачки, обраного нею способу захисту її права способам, які передбачені законодавством, стосовно її позовних вимог.

За таких обставин суд першої інстанції, на думку судової колегії, без врахування вищезазначених норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про визнання розірваним договору оренди землі № 173, укладеного 29 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,2812 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0016) та визнання розірваним договору оренди землі № 172, укладеного 28 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ ім. Енгельса, щодо оренди земельної ділянки площею 8,3138 га (кадастровий номер 4423382500:16:003:0015).

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на вищенаведене рішення суду підлягає зміні, зі скасуванням його у задоволеній частині вимог та прийняття нового рішення про відмову позивачці у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому підстав для перевірки його законності та обґрунтованості у судової колегії немає.

У відповідності із вимогами ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення № 132143174 від 03 червня 2016 року (а.с. 66) та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с.77) СТОВ ім. Енгельса понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1515 грн. 80 коп., а оскільки апеляційна скарга задовольняється, то з ОСОБА_2 на користь СТОВ ім. Енгельса підлягає стягненню судовий збір у вищезазначеній сумі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2. ч. 1. ст. 307, ст. ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса задовольнити.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 31 травня 2016 року змінити, скасувавши в частині визнання розірваним договору оренди землі №173 від 29 грудня 2009 року та договору оренди землі №172 від 28 грудня 2009 року укладених між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса про визнання договорів оренди землі розірваними відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Енгельса на відшкодування судових витрат 1515 (одну тисячу пятсот пятнадцять) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий

Судді: