Рішення № 59208356, 25.07.2016, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/2044/15-ц

Провадження № 2/392/150/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Кратка Д.М., із участю секретаря судового засідання Жельман О.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя та просив здійснити поділ майна подружжя, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом стягнення з відповідача на його користь грошової суми в розмірі 66910,00 грн. в якості грошової компенсації вартості легкового автомобіля марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 (а.с. 3). В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги і просив суд здійснити поділ майна подружжя, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, шляхом стягнення з відповідача на його користь 66910,00 грн. в якості грошової компенсації вартості легкового автомобіля марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995; в свою чергу за відповідачем позивач просив залишити автомобіль марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 (а.с. 105-106).

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що автомобіль «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, є спільним майном подружжя набутим за час шлюбу, яким користувався відповідач як під час шлюбу, так і після його розірвання і який запевнив позивача, що відшкодує йому вартість ? (однієї другої) частки автомобіля, проте на час звернення з позовом до суду відповідач не виконав досягнутих між ними домовленостей. Позивачем було зроблено оцінку транспортного засобу станом на 15 грудня 2015 року, який був оцінений в розмірі 133820,00 грн..

Враховуючи ту обставину, що автомобіль є неподільним майном, позивач просить стягнути ? частку вартості вказаного автомобіля, в порядку поділу майна подружжя, у зв»язку із чим змушена була звернутися за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів з позовом до суду.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали пред»явлений позов та просили його задовольнити, з підстав викладених у ньому. Крім того, позивач пояснила, що її заробітна плата та позивача становили єдиний бюджет сім»ї. За час шлюбу у власність вони набули квартиру, придбання якої було оформлено Договором дарування у 2006 року на ім»я відповідача, а також автомобіль, гроші на придбання якого отримали шляхом оформлення Кредитного договору, грошові кошти за який повертали з сімейного бюджету. Крім того, у їхньому безоплатному користуванні була земельна ділянка для ведення підсобного домашнього господарства із розміщеною на ній тимчасовою спорудою для зберігання господарського інвентарю, право власності на яку вони не оформляли та в подальшому віддали у користуванням іншим особам.

Відповідач та його представник заперечували проти пред»явленого позову, як пред»явленому безпідставно та необгрунтовано, надавши письмові заперечення на позовну заяву (а.с. 55-56).

В обгрунтування заперечень проти пред»явленого позову відповідач зазначає, що між подружжям була досягнута домовленість, що після розірвання шлюбу, в порядку поділу майна подружжя, автомобіль залишиться у власності відповідача, в свою чергу у власності позивача залишаться: побутові речі (мікрохвильова піч, пральна машина «LG», набір м»яких меблів, двохкамерний холодильник, комп»ютерний стіл, ноутбук та пилосос), а також дача (цегляний будинок та господарські споруди) на земельній ділянці площею 0,10 га. в смт. Смоліне. Крім того, відповідач зазначає, що в порядку поділу майна подружжя з нього не може бути стягнута грошова компенсація вартості ? частки автомобіля, оскільки він такої згоди не дає, вважає, що суд повинен визначити ідеальні частки у майні без його реального поділу, яке необіхдно залишити у спільній частковій власності. Одночасно відповідач вказує також і на те, що не бажає сплачувати грошову компенсацію, оскільки вважає, що після розірвання шлюбу вони з позивачем в рівних частинах здійснили поділ наявного у них майна.

Крім того, в судовому засіданні відповідач пояснив, що за час шлюбу його заробітна плата і доходи позивача становили бюджет сім»ї, фактично вони розлучилися і припинили шлюбно-сімейні відносини у січні 2013 року, проте проживали до літа 2013 року. Спірний автомобіль у квітні 2013 року, під його керуванням отримав значні механічні ушкодження, оскільки було зіткнення із деревом, в наслідок чого у ньому не працював двигун, коробка перемикання передач, колеса, бампер, капот, скло, радіатор та акумуляторна батарея. Також, позивач пояснив, що останній платіж за придбаний у кредит автомобіль він сплатив банку після розірвання шлюбу з позивачем, автомобіль під час розгляду справи у 2016 році він зняв з реєстраційного обліку та здав (продав) його на металобрухт, при цьому жодних письмових підтверджуючих документів у нього не має, продаж автомобіля з позивачем він не погоджував та отримав від його продажу грошову суму в розмірі 3700,00 грн. (три тисячі сімсот гривень 00 коп.).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що на прохання позивача він допомагав їй переїжджати восени 2012 року, вони вивозили побутову техніку: мікрохвильову піч, комп»ютер, кухонні меблі, холодильник, диван та телевізор, при цьому був присутній відповідач ОСОБА_3, який допомагав вантажити речі з квартири у якій проживали позивач та відповідач у справі в смт. Смоліне.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що разом із ОСОБА_5, точного часу він не пам»ятає, але приблизно восени 2012-2013 року допомагав перевозити речі: побутову техніку, пральну машину, посуд, телевізор з квартири у якій проживали позивач та відповідач у справі в смт. Смоліне.

Зазначені вище свідки також суду показали, яким чином подружжя здійснювало поділ майна.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2012 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зареєстрований 26 листопада 1999 року Смолінською селищною радою Маловисківського району Кіровоградської області, актовий запис № 53 (а.с. 6).

16 січня 2008 року між ОСОБА_3, за згодою позивача у справі ОСОБА_1, та ТОВ «ПростоФінанс» з метою забезпечення виконання зобов»язань Кредитного договору № 02008940165 від 16 січня 2008 року було укладеного Договір застави транспортного засобу автомобіля (автомобіль марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, № кузову ХТА21121080529995), який є предметом поділу, який був набутий у власність ОСОБА_3 на підставі Кредитного договору № 02008940165 від 16 січня 2008 року, вартістю 49185,00 грн. (сорок дев»ять тисяч сто вісімдесят п»ять гривень 00 коп.), який також був укладений за згодою позивача (а.с. 7, 82-92).

Крім того, в преамбулі зазначених вище Договорів вказується проте, що ОСОБА_1А розуміє, що вони укладені в інтересах сім»ї, все що за ним буде одержано буде використано в інтересах сім»ї та надає згоду на погашення кредиту за рахунок майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Вказані Договорипідписував і відповідач ОСОБА_3.

Копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу підтверджується факт реєстрації права власності за ОСОБА_3 на автомобіль марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 (а.с. 7).

З копії Довідки ПАТ «Альфа-Банк» від 04 лютого 2013 року вбачається, що ПАТ ПАТ «Альфа-Банк» набуло прав кредитора за Кредитним договором № 02008940165 від 16 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ПростоФінанс» і на дату її видачі відсутня заборгованість за вказаним Договором, відсутність обтяжень на автомобіль підтверджується також і Довідкою № 133 від 30 березня 2015 року Територіального сервісного центру № 3544 Регіонального сервісного центру в Кіровоградській області МВС України, а також заявою представника третьої особи у справі ПАТ «Альфа-Банк» від 17 травня 2016 року (а.с. 93, 114, 128).

Як вбачається з Довідок за № 48 від 15 січня 2016 року, разом із обліковою карткою АМТ ВА 1968 АК, та за № 133 від 30 березня 2015 року наданих Територіальним сервісним центром № 3544 Регіонального сервісного центру в Кіровоградській області МВС України за громадянином ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на автомобіль «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 (а.с. 44, 45, 114).

Разом із цим вже, з Довідки за № 231 від 18 травня 2016 року Територіального сервісного центру № 3544 Регіонального сервісного центру в Кіровоградській області МВС України вбачається, що станом на 17 травня 2016 року за громадянином ОСОБА_3 транспортні засоби не обліковується, що знайшло своє підтвердження тій обставині, що як пояснив відповідач у справі він за час розгляду справи здійснив продаж спірного автомобіля іншим особам, здавши його на металобрухт (а.с. 132).

Проте, факт продажу такого автомобіля у передбаченому законодавством порядку, шляхом оформлення відповідного правочину у передбаченому законом порядку відповідач не підтвердив, для того, щоб суд мав можливість з»ясувати за яку ж грошову суму було здійснено його продаж.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у ст. 57 СК України.

Суд вважає, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Разом із цим суд вважає, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Суд приходить до висновку, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки був придбаний під час шлюбу та за спільні сумісні кошти подружжя, оскільки як пояснив відповідач його заробітна плати і доходи позивача складали бюджет сім»ї, а мета придбання такого майна, оскільки позивач надавала свою згоду на укладання і Кредитного договору і Договору застави від 16 січня 2008 року дозволяє надати спірному автомобілю правовий статус спільної сумісної власності подружжя і кожен із подружжя має рівне право на нього.

Доказів того, що спірний автомобіль був придбаний за особисті кошти відповідача, останнім не надано, як і не надано належним і допустимих доказів того, яку чітку грошову суму він сплатив на погашення Кредитного договору від 16 січня 2008 року, після розірвання шлюбу з позивачем, тобто після 17 грудня 2012 року.

Суд вважає, що при спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не визначені, хоча і припускається, що вони рівні, тому право кожного із співвласників однаково поширюється на все спільне майно. Вони мають рівні права володіння, користування та розпорядження ним. При цьому частки можуть бути визначені при виділі або поділі майна з додержанням принципу їх рівності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Відповідачем, не зважаючи на те, що суд в судовому засіданні 16 березня 2016 року звертав на це його увагу та його представника, не надано суду відомостей щодо переліку майна, яке було набуто у власність подружжям та поділене ним до звернення позивачем до суду із відповідним позовом, із зазначенням його вартості, не було надано жодних відомостей та належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини, хоча суд оголошував для цього перерву в розгляді справи (а.с. 97).

Як вбачається з уточненої позовної заяви позивач просила суд стягнути з відповідача грошову суму в якості компенсації ? частки автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя та залишити автомобіль відповідачу.

Однак, як пояснив сам відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні 18 травня 2016 року він зняв автомобіль з реєстраційного обліку та здійснив його відчуження і визнав, що цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя (а.с. 134).

Частиною 3 ст. 370 ЦК Украни передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 ст. 364 ЦК України встановлює, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Тому враховуючи ту обставину, що уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просила залишити автомобіль, що є об'єктом спільної сумісної власності відповідачу, а на її користь стягнути грошову компенсацію належної їй частки в цьому майні, тому на думку суду, це свідчить про наявність її згоди на стягнення компенсації з позивача замість частки у належному сторонам на праві спільної сумісної власності майні.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Відповідно до роз'яснення п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї, чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

ОСОБА_1 належним чином оформленої згоди на продаж спірного транспортного засобу у 2016 року не надавала, оскільки матеріали справи таких доказів не містять, крім того, вказану обставину визнав і відповідач, що свідчить також і проте, що порушено встановлений законом порядок відчуження спільного сумісного майна подружжя, зокрема здійснення продажу без згоди дружини, тому остання все одно має право на грошову компенсацію ? частки цього транспортного засобу.

Разом із тим, суд не вбачає підстав та не має на те законних підстав для задоволення позовної вимоги позивача, щодо залишення спірного автомобіля у власності відповідача, оскільки на час прийняття такого рішення відповідач його продав.

В свою чергу, знаючи про таку обставину позивач та його представник не уточнювали свої позовні вимоги, а враховуючи те, що суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні такої позовної вимоги, оскільки, як у позивача так і у відповідача припинилося право власності на такий автомобіль, як у спільному сумісному майні подружжя (у кожного по ? частині), в зв»язку з відчуженням.

Як вбачається зі звіту № 330/12 від 15 грудня 2016 року про оцінку транспортного засобу здійсненого ТОВ Науково-дослідне консалтингове підприємство «Пектораль», ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2, станом на дату оцінки становить 133820,00 грн. (сто тридцять три тисячі вісімсот двадцять гривень 00 коп.) (а.с. 9-17).

Судом особам, що беруть участь у справі неодноразово роз»яснювалися такі засади цивільного судочинства, як принцип змагальності, обов»язок доказування та подання доказів, право заявити клопотання про проведення у справі судової автотоварознавчої експертизи для визначення вартості автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя (а.с. 31, 47, 60, 61, 62, 96, 166).

Клопотання про призначення такої експертизи ініціювалося представником позивача, проте в подальшому за його ж заявою, зробленою у судовому засідання про залишення без розгляду, вказане клопотання було залишено судом без розгляду (а.с. 112-113, 133).

Відповідач та його представник заперечували проти того, що висновок субєкта оціночної діяльності щодо вартості спірного автомобіля є належним і допустимим доказом, оскільки автомобіль не міг бути оглянутий суб»єктом оціночної діяльності, так як станом на 15 грудня 2015 року знаходився у гаражі відповідача і він його на огляд нікому не надавав.

В свою чергу відповідач у судовому засіданні, що мало місце 18 травня 2016 року пояснив, що надати автомобіль для огляду експерта не зможе, оскільки здав його на металобрухт (а.с. 134), а в судовому засіданні, що мало місце 12 та 25 липня 2016 року представник відповідача та відповідач 25 липня 2016 року відмовилися від призначення у справі автотоварознавчої експертизи (а.с. 158, 166).

Разом з тим суд виходить із того, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Суд вважає, що висновок субєкта оціночної діяльності щодо вартості спірного автомобіля є належним і допустимим доказом, який позивачем не спростований, тому суд визначає розмір грошової компенсації вартості ? (однієї другої) частини автомобіля відповідно до нього, а саме 133820,00 грн. / 2 = 66910,00 грн., яку відповідач має сплатити позивачу.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.ст. 57- 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущення.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному звязку, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні достовірно встановлені обставини, які доводять, що автомобіль марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 був спільною сумісною власністю подружжя, відповідач не довів належними доказами, що мало місце таке його механічне пошкодження, що унеможливлювало його використання за цільовим призначенням, під час судового розгляду справи відповідач у справі здійснив його відчуження, тобто після розірвання шлюбу, крім того відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що сторони після розірвання шлюбу здійснили поділ зазначеного вище автомобіля, як майна подружжя в рахунок іншого майна, оскільки проти цього заперечувала позивач.

З урахуванням вище наведеного, суд приходить дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова сума в якості грошової компенсації ? частини його вартості, як спільного майна подружжя.

В задоволенні позовних вимог щодо залишення автомобіля марки «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995 у власності відповідача ОСОБА_3 суд відмовляє, оскільки такий автомобіль на час розгляду справи був відчужений безпосередньо відповідачем, хоча погоджується із тим, що ця вимога була доречною для остаточного поділу майна, у виді автомобіля, якби він був у власності (співвласності) ОСОБА_3, а не відчужений останнім.

Будь-яке інше майно у виді речей побутового вжитку, квартиру смт. Смоліне та земельної ділянки площею 0,10 га. із розташованою на ній господарської будівлею в смт. Смоліне суд не враховує при розгляді даної справи, оскільки жодна із сторін належними і допустимими доказами не довела суду наявність цього майна, як такого.

Показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть бути належними доказами поділу майна у виді автомобіля між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а лише підтверджують факт перевезення речей.

Вирішуючи питання як розподілити між сторонами судові витрати, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, суд виходить з наступного.

В ч. 1 ст. 88 ЦПК України серед іншого зазначається, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторонни понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи ту обставину, що позивач просить стягнути з відповідача на її користь грошову суму в розмірі 66910,00 грн., в якості грошової компенсації вартості ? (однієї другої) частини автомобіля «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995, як спільного майна подружжя, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1% від стягнутої грошовї суми, що становить 669,10 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212 -215, 218, 222, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя:

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_3) грошову суму в розмірі 66910,00 грн. (шістдесят шість тисяч дев»ятсот десять гривень 00 коп.), в якості грошової компенсації вартості ? (однієї другої) частини автомобіля «ВАЗ 21121 125-5 МТ» 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, № кузову ХТА21121080529995, як спільного майна подружжя.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_3) судовий збір в розмірі 669,10 грн. (шістсот шістдесят дев»ять гривень 10 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складений 26 липня 2016 року.

Суддя Д.М. Кратко