Рішення № 59204471, 19.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016Справа №910/10465/16Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

про стягнення 31 541,31 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Музика М.В. - представник за довіреністю № б/н від 03.07.2016 р.;

Кульбака С.Е. - директор.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Міністрерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" про стягнення 31 541,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.05.2015 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/178.

В процесі виконання договору поставки відповідачем були порушені строки поставки товару за договором. У зв'язку з чим, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача пені в розмірі 31 541,31 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.06.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 05.07.2016 року.

04.07.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву, документи по справі.

В судовому засіданні 05.07.2016 року представник позивача не виконав вимоги ухвали суду від 08.06.2016 р.

Суд зобов'язав представника позивача виконати вимоги ухвали суду від 08.06.2016 р.

В судовому засіданні оголошено перерву до 19.07.2016 року.

19.07.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав додатковий відзив на позовну заяву.

В судове засідання 19.07.2016 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 08.06.2016 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.07.2016 р.

Представники відповідача заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

13.05.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір № 286/3/15/178 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році (до 30.06.2015 (включно) поставити замовнику вироби текстильні готові, інші (мішок спальний), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до специфікації загальна кількість товару для постачання - 13 000 шт., ціна товару з ПДВ складає: 9 308 520,00 грн., строки (терміни) постачання - до 30.06.2015 року (включно) (п.1.2 договору).

Ціна цього договору становить 9 308 520,00 грн. у тому числі: ПДВ 1 551 420 грн. 00 коп. (п.3.1 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положенням договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації договору (п.1.2).

Відповідно до п.1.2 договору, строки (терміни) постачання до 30.06.2015 (включно).

Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень (п.5.2 договору).

Згідно з п.5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п.6.3.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем поставлено згідно з актами №1 від 18.05.2015 року, №2 від 29.05.2015 року, №3 від 05.06.2015 року, №4 від 11.06.2015 року, №5 від 15.06.2015 року, №6 від 25.06.2015 року, №7 від 30.06.2015 року, а позивачем прийнято 9 400 штук спальних мішків на суму 6 730 776,00 грн.

А також, з порушенням строку, а саме:

- згідно з актом №8 від 02.07.2015 року поставлено 800 шт. спальних мішків на загальну суму 572 832,00 грн.;

- згідно з актом №9 від 09.07.2015 року поставлено 1 500 шт. спальних мішків на загальну суму 1 074 060,00 грн.;

- згідно з актом №10 від 17.07.2015 року поставлено 650 шт. спальних мішків на загальну суму 465 426,00 грн.;

- згідно з актом №11 від 23.07.2015 року поставлено 650 шт. спальних мішків на загальну суму 465 426,00 грн.

З наявних доказів вбачається, що відповідачем фактично не було поставлено товар у строк, визначений договором.

Доводи відповідача щодо того, що затримка поставки товару сталась не з його вини судом відхиляються, з огляду на те, що умовами договору були передбачені чіткі строки поставки, які погоджені та прийняті відповідачем.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 31 541,31 грн.

Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з п. 7.3.3 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Суд вважає неправильним розрахунок позивача розмірів пені. Виходячи з визначених позивачем періодів прострочення та сум вбачається, що позивачем при нарахуванні їх розмірів, за конкретні періоди прострочення, в періоди прострочення враховані дати фактичних поставок, що призвело до збільшення періодів на один день, відповідно до збільшення розмірів пені на суму вартості одного дня прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Крім того, позивачем не вірно визначено момент прострочення, оскільки відповідно до п.5.3 договору датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару.

Розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення572832.0001.07.2015 - 01.07.201510.1 %572.831074060.0001.07.2015 - 08.07.201580.1 %8592.48465426.0001.07.2015 - 16.07.2015160.1 %7446.82465426.0001.07.2015 - 22.07.2015220.1 %10239.37Таким чином, за перерахунком суду загальний розмірі пені становить 26 851,50 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 4 689,81 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки на 50%, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч.1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

А також, зменшувати розмір штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Однак, у супереч положенням статті 33 ГПК України відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин прострочення поставки.

Тому, суд не знаходить підстав для зменшення розміру неустойки, що підлягає до стягненню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) пеню в розмірі 26 851 (двадцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят одна) грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1173 (одна тисяча сто сімдесят три) грн. 09 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 26.07.2016 року.

Суддя С.М.Мудрий