Постанова № 59202067, 20.07.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2016 р.

Справа № 923/474/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Жекова В.І., Пироговського В.Т.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське"

на рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016

у справі №923/474/16

за позовом Іванівського міжрайонного управління водного господарства

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське"

про стягнення 46307,01 грн.

ВСТАНОВИВ

У травні 2016 Іванівське міжрайонне управління водного господарства звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" в якому просило стягнути з відповідача 46307,01 грн. пені, нарахованої за період з 01.01.2015 по 30.06.2015 у зв’язку з несвоєчасним виконанням зобов’язань за договором №77014/23/02-12/80 від 31.03.2015.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 (суддя Закурін М.К.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" на користь Іванівського міжрайонного управління водного господарства 46307,01 грн. пені та 1378 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Судове рішення мотивовано тим, що на виконання умов договору "про надання послуг, пов’язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур" від 31 березня 2015 року укладеного між позивачем та відповідачем, позивачем надано відповідачу послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами, проте, за твердженням суду відповідач взяті на себе зобов’язання виконував несвоєчасно, у зв’язку з чим позивачем на підставі п. 5.9. договору нарахована пеня в розмірі 46307,01 грн. за період з 01.01.2015 по 30.06.2015.

Судом зазначено, що несвоєчасна оплата вартості отриманих послуг за договором є порушенням взятих відповідачем на себе зобов’язань та положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, згідно до яких одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому, судом позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із даним рішення до Одеського апеляційного господарського суду звернулось сільськогосподарський виробничий кооператив "Новосеменівське" з апеляційною скаргою в якій просить змінити рішення господарського суду Херсонської області у справі №923/474/16 від 07.06.2016 р. за позовом Іванівського міжрайонного управління водного господарства до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" у частині стягнення пені у розмірі 46307,01 грн. та винести в цій частині нове рішення, яким стягнути пеню у розмірі 23 153 грн. 51 коп.

Апелянт вважає, що є підстави для заміни даного рішення в частині, що стосується розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме, ст. ст. 549, 553 ЦК України та ст. 43 ГПК України.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції у рішенні, що оскаржується, вирішив стягнути з апелянта пеню у розмірі 46307 грн. 01 коп. за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати на користь позивача послуг, що пов'язані з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур. Зазначені зобов'язання, як вказує скаржник, виникли у відповідача згідно з договором від 31 березня 2015 року, що був укладений між позивачем, відповідачем, Управлінням головного Каховського магістрального каналу та Херсонським обласним управлінням водних ресурсів.

Скаржник відзначає, що у рішенні суду зазначено, що п. 5.9. даного договору сторонами обумовлено нарахування пені у випадку несплати відповідачем послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, апелянт посилаючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України зазначає, що сільськогосподарський виробничий кооператив "Новосеменівське" є сільгоспвиробником, а несвоєчасне виконання апелянтом своїх зобов'язань перед позивачем виникло виключно через скрутне матеріальне становище відповідача та відсутності у нього обігових коштів для належного виконання обов'язків.

А тому, скаржник вважає, що з урахування принципу справедливості, як однієї із загальних засад цивільного права, що закріплено ст. 3 ЦК України, відповідач вважає, що справедливим є зменшення неустойки (пені) на п'ятдесят відсотків та стягнення з відповідача пені у розмірі 23 153 грн. 51 коп.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" на рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Жекова В.І., Пироговського В.Т.

У судове засіданні Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 представники сторін не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 07.07.2016, яке було вручено позивачеві 12.07.2016, а відповідачеві 13.07.2016.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області, заслухавши представників сторін, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2015 року між Управлінням головного Каховського магістрального каналу (виконавець І), Іванівським міжрайонним управлінням водного господарства (виконавець ІІ), Херсонським обласним управлінням водних ресурсів (виконавець ІІІ) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Новосеменівське" укладено договір "Про надання послуг, пов’язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур", за умовами якого позивач разом з іншими виконавцями договору зобов’язався надавати відповідні послуги відповідачу, а останній, в свою чергу, зобов’язався сплачувати вартість послуг з подачі замовлених обсягів води та вартість спожитої електроенергії щомісячно протягом трьох днів з дати підписання акту про надання послуг.

Розділом 2.3. договору визначено, що виконавець ІІ зобов’язаний, зокрема, згідно з заявкою замовника на розрахунковий період здійснювати розрахунок необхідних обсягів водоподачі, формувати загальну заявку по балансовій дільниці (б’єфу каналу виконавця І, розподільчому каналу, які знаходяться на балансі виконавця ІІ) та надавати її виконавцю І з розбивкою в розрізі замовників. Передавати рахунки замовнику та забезпечувати підписання актів про надання послуг до 4 числа місяця, наступного за звітним. Надавати замовнику послуги з подачі води, згідно з планом поливу замовника (додаток №1 до договору) та поданих заявок при умові своєчасного виконання замовником зобов’язань, передбачених у пункті 2.6. цього договору. Забезпечити облік поданої води та облік використаної при цьому електроенергії по встановлених у точках водовиділу відповідно до умов розділу 3 цього договору. Надавати замовнику до 5 числа місяця, наступного за звітним, рахунок виконавця ІІ на оплату послуг, пов’язаних з подачею води на полив сільгоспкультур, забезпечити передачу рахунку, наданого виконавцем І на оплату послуг з подачі (транспортування) води, та виконавцем ІІІ на оплату послуг, пов’язаних з подачею води, згідно з підписаними актами про надання послуг за поточний місяць (додаток №9, додаток №10 до договору).

У відповідності до п.2.6.5, 2.6.6., 2.6.14. вказаного договору замовник зобов’язаний підписувати до 5 числа місяця, наступного за звітним, спільно з виконавцем І та виконавцем ІІ – акт виконаних робіт по подачі (транспортуванню) води на полив сільгоспкультур (додаток №9 до договору), спільно з виконавцем ІІ та виконавцем ІІІ – акт про надання послуг, пов’язаних з подачею води на полив сільгоспкультур (додаток №10 до договору).

Сплачувати виконавцю І, виконавцю ІІ, виконавцю ІІІ кошти за надані послуги згідно з умовами цього договору.

Компенсувати виконавцю ІІ вартість використаної активної і реактивної електроенергії на подачу води з точок водовиділу, на власні потреби насосної станції (роботи дренажних і вакуумних насосів, освітлення, тощо), а також втрати в силових трансформаторах за весь поливний період.

Пунктами 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., договору визначено, що облік електроенергії здійснюється лічильниками, які встановлені на насосній станції, облік перетоків реактивної енергії (у разі відсутності лічильника реактивної енергії) та втрати в силових трансформаторах здійснюється енергопостачальною організацією відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 №19 та Методики по визначенню втрат електроенергії у трансформаторах і лініях електропередач, затвердженої заступником міністра енергетики України від 18.02.1998. Перед початком і після закінчення поливного сезону між замовником та виконавцем ІІ складається акт звірки показників приладів обліку електроенергії, за зразком (додаток №3 до договору). Виконавець ІІ щомісячно, до 5 числа місяця, наступного за звітним, готує і спільно з замовником підписує акт звірки обсягів використаної електроенергії, за зразком (додаток №11 до договору).

У відповідності до п.4.1. вказаного договору, оплата вартості послуг за цим договором здійснюється за договірною ціною, яка погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження договірної ціни на послуги з подачі (транспортування) 1 куб.м води для поливу сільгоспкультур між замовником та виконавцем І, протоколу погодження договірної ціни за послуги, пов’язані з подачею 1 куб.м води на полив сільгоспкультур між замовником, виконавцем ІІ та виконавцем ІІІ відповідно до договірних обсягів подачі води.

Пунктами 5.1., 5.9. договору встановлено, що у разі невиконання, або неналежного виконання зобов’язань по договору сторони несуть відповідальність згідно з законодавством.

У разі несплати замовником послуг, пов’язаних з подачею води на полив сільгоспкультур, замовник сплачує виконавцю ІІ та виконавцю ІІІ пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати послуг.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідачем були порушені умови договору від 31 березня 2015 "Про надання послуг, пов’язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур" в частині вчасної оплати виставлених рахунків за водопостачання та спожиту електричну енергію, у зв’язку з чим, позивачем було нараховано відповідачеві пеню у розмірі 46307, 01 грн.

Судом першої інстанції вимоги позивача визнано обґрунтованими та задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищенаведених умов договору позивачем надано відповідачу послуги за актами: № 1 за травень 2015 на суму 362592,10 грн., № 2 за червень 2015 на суму 740364,72 грн., № 3 за липень 2015 на суму 876693,26 грн., № 4 за серпень 2015 на суму 1008548,56 грн., № 5 за вересень 2015 на суму 167177,58 грн., № 6 за листопад 2015 на суму 61204,68 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем послуг від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити прийняті послуги відповідно до чинного законодавства та умов договору.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у порушення умов договору оплата за надані послуги здійснювалась невчасно.

Таким чином, невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем коштів за надані послуги) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.9. договору встановлено, що у разі несплати замовником послуг, пов’язаних з подачею води на полив сільгоспкультур, замовник сплачує виконавцю ІІ та виконавцю ІІІ пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати послуг.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов’язання за договором "Про надання послуг, пов’язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур" 31 березня 2015 року, щодо здійснення оплати за надані послуги, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 5.9. договору пеню в сумі 46 307,01 гривень відповідно до наданого розрахунку. При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок вказаних штрафних санкцій.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Новосеменівське" в якій останнє просить зменшити розмір пені, не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно з ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У випадку коли порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз’яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Так, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу в частині зменшення пені, скаржник зазначив, що він є сільгоспвиробником, а несвоєчасне виконання апелянтом своїх зобов'язань перед позивачем виникло виключно через скрутне матеріальне становище відповідача та відсутності у нього обігових коштів для належного виконання обов'язків.

Проте, відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які б підтверджували викладені в апеляційній скарзі обставини.

Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Пироговський В.Т.