Ухвала суду № 59193532, 19.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7553/16 Головуючий у 1-й інстанції:Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

19 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Строкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Строкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та протиправним включення відповідачами належних ОСОБА_2 та заявлених нею до ПАТ КБ «Надра» кредиторських вимог на суму 27 126 грн. до кредиторських вимог ПАТ КБ «Надра» сьомої черги; зобов'язання відповідачів змінити черговість належних ОСОБА_2 кредиторських вимог до ПАТ КБ «Надра» на суму 27 126 грн. та віднести їх до 2 черги кредиторських вимог ПАТ КБ «Надра» шляхом внесення та затвердження змін до реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ КБ «Надра».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, у зв'язку з тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року - зміні, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку правовідносини, які виникли між сторонами, за своїм змістом не є публічно-правовими та роз'яснив, що заявлені позовні вимоги повинні вирішуватися місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.

Однак, колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції в повному обсязі, з огляду на наступне.

При визначенні підсудності справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є визнання протиправними дій відповідачів щодо включення кредиторських вимог позивача до 7 (сьомої) черги вимог кредиторів та зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра БАНК» Строкової І.О. включити вимоги позивача по заборгованості із середнього заробітку за час затримки розрахунку у загальній сумі 27 126,00 грн. у 2 (другу) чергу вимог кредиторів, змінивши черговість в реєстрі кредиторів з виплатою коштів заборгованості в пріоритетному порядку, що підтверджуються рішеннями судів, що вступили в законну силу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч. 1 ст. 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною 3 ст. 2 Закону України від 14.05.1992 N 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, ст. 1 Закону України від 07.12.2000 N 2121-III «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 N 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Наведена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 по справі № 21-484а15, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

За таких обставин, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, так як по своїй суті є спором про майнові вимоги до банку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, проте, із помилковим застосуванням норм процесуального права, що, відповідно до п.1 ст. 201 КАС України, є підставою для зміни судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 199, п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити ухвалу суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 199, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року - змінити в мотивувальній частині, а в решті ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С