Постанова № 59191098, 21.07.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року Справа № 803/1027/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання нечинною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася в суд із позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - відділ примусового виконання рішень, відповідач) про визнання нечинною та скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що 17 червня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню №43891306, яка отримана позивачем 27 червня 2016 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, з акту державного виконавця не вбачається, що державний виконавець поніс витрати саме по зазначеному виконавчому провадженню. Позивач вважає безпідставним також віднесення державним виконавцем до витрат на проведення виконавчих дій сплаченого останнім судового збору за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у справі №876/9212/14, адже судовий збір відноситься до судових витрат і розподіляється судом в порядку, визначеному статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Відтак, до повноважень державного виконавця не відноситься повноваження щодо покладення судових витрат на боржника сторону виконавчого провадження. З наведених підстав позивач просила визнати нечинною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року.

В судове засідання позивач не зявилася. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача (а.с.26).

Відповідач в судове засідання повторно не зявився, свого представника не направив, заперечень проти позову не подав. Представник відповідача 13 липня 2016 року подавав клопотання про відкладення розгляду справи до виходу з щорічної відпустки державного виконавця відділу ОСОБА_2 (а.с.18), а тому судове засідання, призначене на 18 липня 2016 року було відкладене на 21 липня 2016 року. 20 липня 2016 року представником відповідача заявлене аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.24). Ігнорування вимог суду і незабезпечення явки представника відповідача в судові засідання без поважних причин, суд розцінює такі дії як зумисне затягування судового процесу, що в даному випадку є порушення приписів статей 49, 51 та 122 КАС України стосовно обовязку сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, а також щодо розгляду і вирішення адміністративної справи протягом розумного строку (в даному випадку в десятиденний строк).

Крім того, Кодекс адміністративного судочинства України не містить вимог щодо фахової приналежності осіб, які можуть представляти інтереси сторін в адміністративному суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

У відповідності до статті 128 КАС України справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність позов задовольнити повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що на виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №39106120, виданої 14 жовтня 2013 року відділом примусового виконання рішень, старшим державним виконавцем вказаного відділу ОСОБА_2 17 червня 2016 року було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №43891306 (а.с.6).

У Постанові про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року, винесеної у ВП №43891306 зазначено, що при вжитті заходів примусового характеру по виконанню вищезазначеного виконавчого документа здійснені витрати, повязані з організацією та проведенням виконавчих дій, які становлять 1436,88 грн.

На думку суду, постанова державного виконавця про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частини другої статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника у строк до пятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як передбачено частиною другою статті 41 Закону витрати органів державної виконавчої служби, повязані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

До витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, субєктів оціночної діяльності - субєктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби (частина четверта статті 41 Закону).

Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802.

Згідно з п. 3.13, 3.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень, до інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами ДВС, належать, зокрема, витрати на: а) зарахування коштів на відповідний рахунок органу ДВС (комісія банку); б) виплату винагороди державним виконавцям; в) придбання службових житлових приміщень; г) придбання службових приміщень; ґ) страхування державних виконавців; д) забезпечення державних виконавців форменим одягом; е) матеріально-технічне забезпечення діяльності служби, у тому числі: придбання канцелярських та господарських товарів, передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань; придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю, витрати транспортних послуг, утримання транспортних засобів та оренда транспортних засобів, у тому числі грошова компенсація за використання державними виконавцями власного автотранспорту; оренда приміщень, ремонт та обслуговування оргтехніки, поштові витрати та витрати на послуги звязку, модему, Інтернету; є) установку телефонів, модемного звязку та охоронної сигналізації; ж) охорону та охоронну сигналізацію; з) поліграфічні витрати; и) проведення семінарів; і) відрядження та проїзд державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів; ї) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; й) придбання основних засобів та програм; к) Єдиний реєстр; л) поточний та капітальний ремонт приміщень; м) інші витрати, повязані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, у якій зазначаються перелік та суми витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду в десятиденний строк.

Як зазначено в акті державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень 17 червня 2016 року, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень при примусовому виконанні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №39106120 від 14 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1О, 500000,00 грн. виконавчого збору здійснено витрати, повязані з проведенням виконавчих дій, а саме: "конверт з повідомленням" - 2 шт., вартість за одиницю 10,1 грн., всього 20,2 грн.; "конверт рекомендований" 1 шт., вартість за одиницю 6,00 грн., всього 6,00 грн.; "конверт маркований С6" 4 шт., вартість за одиницю 2,35 грн., всього 9,4 грн.; "витрати оформлення документів виконавчого провадження: А-4 (постанови, запити, супровідні листи, листування тощо)" - 64 шт., вартість за одиницю 0,12 грн., всього 7,68 грн.; "плата за завершене виконавче провадження, інформація про яке вноситься до ЄДРВП" 1 шт., вартість за одиницю 12,72 грн., всього 12,72 грн.; "телефонний звязок по Волинській області" - 3 шт., вартість за одиницю 0,96 грн., всього 2,88 грн.; "судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду №876/9212/14 від 11 квітня 2016 року"- 1 шт., вартість за одиницю 1378,00 грн., всього 1378,00 грн. (а.с.7).

Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних в постанові витрат, понесених на проведення виконавчих дій, їх розміру і розрахунку таких витрат.

Відповідно до частини пятої статті 41 Закону постанова про стягнення з боржника витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року надіслана позивачу 24 червня 2016 року, що є порушенням статті 41 Закону (а.с.8).

Крім того судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було оскаржено до Волинського окружного адміністративного суду постанову відділу примусового виконання рішень від 01 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП №43891306, тобто виконавчого провадження у якому винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року і яку оскаржує позивач у даній адміністративній справі. Також позивачем було оскаржено і постанову відділу примусового виконання рішень від 14 жовтня 2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №39106120, пункт 2 постанови відділу примусового виконання рішень від 27 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження ВП №39106120 щодо виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору. Саме на виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №39106120 від 14 жовтня 2013 року, 17 червня 2016 року було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій ВП №43891306.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі №803/1749/14 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області про визнання незаконними та скасування постанов відмовлено. Однак, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року зазначені вище постанови відділу примусового виконання рішень визнані протиправними та скасовані (а.с.27-31). Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з моменту її проголошення.

Як передбачено статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів суду правомірності свого рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

У відповідності до положень пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову в тому числі про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

На думку суду, належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 551,21 грн., сплачений квитанцією № 0.0.579460389.1 від 07 липня 2016 (а.с.2).

Керуючись статтями 94, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 17 червня 2016 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, будинок 1, код ЄДРПОУ 34827061) 551,21 грн. (пятсот пятдесят одна грн. 21 коп.) понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяА.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 26 липня 2016 року.