Постанова № 59191091, 21.07.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року м. Луцьк Справа № 803/918/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСмокович В.І.,

при секретарі судового засіданняЛитвиненко І.П.,

за участю представника позивачаОСОБА_1,

представників відповідачаОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-Добробут» до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-Добробут» (далі ТзОВ «Ніка-Добробуд», товариство, позивач) звернулося з позовом до Управління Держпраці у Волинській області (далі - управління, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 10 травня 2016 року №32 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 82 680 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 травня 2016 року Управлінням Держпраці у Волинській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 32, яка прийнята на підставі акта перевірки від 15 квітня 2016 року № 04-0012/108.

Зазначеною постановою встановлено порушення законодавства про працю позивачем, а саме: індексація заробітної плати проводилась до жовтня 2015 року, а з жовтня 2015 року по березень 2016 року включно не проводилась, чим порушено частину шосту статті 95 КЗпП України та статтю 33 Закону України «Про оплату праці».

Під час проведення перевірки усунено виявлене порушення: донараховано індексацію грошових доходів громадян з жовтня 2015 року по березень 2016 року включно та виплачено.

Вважає, що постанова № 32 від 10 травня 2016 року є протиправною та підлягає скасування виходячи з наступного.

В оскаржуваній постанові застосовується абзац 4 частини другої статті 265 КЗпП України до відносин не проведення індексації грошових доходів працівників товариства оскільки працівники не залучались до виконання обовязків, передбачених законами України «Про військовий обовязок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Щодо встановленого порушення трудового законодавства, зокрема, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, позивач вказує, що проведення індексації грошових доходів найманих працівників належить до державних соціальних гарантій, проте не до мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Крім того, до початку проведення відповідачем перевірки було повністю проведено індексацію усіх грошових доходів працівників, в тому числі і тих, що перераховані у акті перевірки.

В судовому засіданні 21 липня 2016 року представник позивача адміністративний позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі. Додатково зазначила, що сума індексації у місії підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

В даному випадку, у працівників, зазначених в оскаржуваній постанові, щомісячно збільшувався тарифний оклад, що звільняє від обовязку нараховувати та сплачувати індексацію заробітної плати найманих працівників. За таких обставин штраф застосовано неправомірно і постанову про його накладення необхідно скасувати.

В поданих запереченнях від 18 липня 2016 року № 1494/05-05 на адміністративний позов відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що штраф накладений постановою від 10 травня 2016 року № 32 на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України, а не абзацу 5 частини другої статті 265 КЗпП України, як стверджує позивач, оскільки ним невірно пораховано абзаци.

З листа Держпраці від 25 березня 2016 року № 3365/2/4.1-ДП-16, адресованого головним управлінням (Управлінням) Держпраці в областях вбачається, що відповідальність за абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України настає за недотримання саме мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а не державних соціальних гарантій, з огляду на наступне.

Так, згідно із статтею 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Статтею 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України «Про оплату праці»).

З листа Вищого спеціалізованого суду України від 07 травня 2013 року № 708/0/4-13 убачається, що індексація є складовою частиною заробітної плати і є додатковою заробітною платою.

З викладеного вбачається, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці і державною соціальною гарантією, оскільки стосується і працівників, і їх сімей (а. с. 48-51).

В судовому засіданні 21 липня 2016 року представники відповідача заперечують проти позову та просять суд відмовити в його задоволенні з підстав необґрунтованості та безпідставності. Більше того, під час перевірки виявлені порушення були повністю позивачем усунуті: нарахована сума індексації та виплачена працівникам про що зазначено в акті, який підписаний двома сторонами. Додатково надали рішення Ковельського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року, згідно до якого вина у вчиненні порушень вимог частини шостої статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про оплату праці» в повному обсязі доведена.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 28 березня 2016 року Управління Держпраці у Волинській області отримало лист-доручення Державної служби України з питань праці від 25 березня 2016 року №3365/2/4.1-ДП-16, яким надано згоду на проведення як планових так і позапланових перевірок субєктів господарювання, в тому числі і ТзОВ «Ніка-Добробут».

На підставі вищевказаного доручення відповідачем видано наказ № 60 від 05 квітня 2016 року та направлення № 179 від 05 квітня 2016 року у відповідності до яких інспекторами Управління Держпраці у Волинській області з 13 квітня по 15 квітня 2016 року проведено планову перевірку ТзОВ «Ніка-Добробут».

За результатами перевірки 15 квітня 2016 року складено акт перевірки додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування № 04-0012/108, яким зафіксовано порушення частини шостої статті 95 КЗпП, а саме: індексація заробітної плати провадилась до жовтня 2015 року, а за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року включно індексація не проводилась (а. с. 24-30).

Управлінням 10 травня 2016 року прийнято постанову № 32 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою до ТзОВ «Ніка-Добробут» застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді штрафу у розмірі 82 680 грн. (а. с. 31).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 № 929-р «Питання Державної служби з питань праці», на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 № 96 (далі - Положення).

Відповідно до пункту Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Управління Держпраці у Волинській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До набрання чинності постановою КМУ про затвердження порядку проведення перевірок за дотримання законодавством про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю діє «Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів», затверджений наказом Міністерства соціальної політики України 02 липня 2012 року за № 390 (далі Порядок № 390).

У відповідності до пункту 2 Порядок № 390, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обовязків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності субєкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що прямо передбачено пунктом 3 зазначеного Порядку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

У відповідності до направлення на проведення перевірки субєкта господарювання від 05 квітня 2016 року №179, заступнику начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів було доручено провести планову перевірку ТзОВ «Ніка-Добробут» на предмет додержання законодавства з питань праці.

За результатами перевірки, що передбачено пунктом 7 Порядку № 390 складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнобовязкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, складений акт перевірки № 04-0012/108, яким були зафіксовані порушення законодавства про працю, що допустив позивач, зокрема за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року включно індексація заробітної плати не проводилася (а.с.24-29). В даному акті зазначено, що під час проведення перевірки усунено виявлене порушення, а саме донараховано індексацію грошових доходів громадян за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року на загальну суму 6668,28 грн. та виплачено на загальну суму 5367,99 грн., а саме донараховано по 1168,79 грн. підсобним робітникам ОСОБА_5, ОСОБА_6, завідувачу складом ОСОБА_7, верстатнику деревообробних верстатів ОСОБА_8, бухгалтеру ОСОБА_9 та виплачено по 940,88 грн.; директору ОСОБА_10 донараховано 824,33 грн., виплачено 663,59 гр. відповідно до платіжної відомості №8 від 15 квітня 2016 року.

У судовому засіданні представником відповідача надано суду копію постанови Ковельського міськрайонного суду від 27 квітня 2016 року, згідно до якого вина у вчиненні порушень вимог частини шостої статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про оплату праці» в повному обсязі доведена. Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

З вищенаведеного суд приходить висновку, що позивач визнав у добровільному та в судовому порядку свою вину і самостійно виправив помилку, а тому доводи його представника у судовому засіданні про значний обсяг роботи бухгалтера, що це нарахування зроблено помилково не береться до уваги оскільки директор підприємства власноручно підписував акт перевірки та відомість про виплату суми індексації своїм працівникам.

Також суд не бере до уваги твердження позивача про те, що управління не вправі накладати штраф у такому розмірі за не проведення індексації, за що передбачена відповідальність, оскільки це не є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а державних соціальних гарантій з таких підстав.

Так, згідно із статтею 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Статтею 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України «Про оплату праці»).

З листа Вищого спеціалізованого суду України від 07 травня 2013 року № 708/0/4-13 убачається, що індексація є складовою частиною заробітної плати і є додатковою заробітною платою.

Відтак, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці і державною соціальною гарантією, оскільки стосується і працівників і їх сімей.

Разом з тим, статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обовязковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 17 липня 2003 року № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Так, згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року 928-VIII станом на 01 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1 378 грн.

Оскільки на момент проведення перевірки підвищення заробітних плат не було, тому товариство зобовязане було виплачувати фіксовану суму індексації по працівникам і з березня 2016 року.

У відповідності до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відтак, Управлінням Держпраці у Волинській області правомірно застосовано адміністративно-господарські санкції за порушення законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 82 680 грн. (1 378 грн. х 10 х 6).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно нараховано товариству суму штрафних санкцій за постановою від 10 травня 2016 року № 32 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 82 680 грн., а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оплату праці», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-Добробут» до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Волинській області №32 від 10 травня 2016 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 26 липня 2016 року.