Рішення № 59185897, 05.07.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8985/14-ц

провадження № 2/753/147/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого-судді Шклянка М.П.,

при секретарі Москаленко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про виділення частки у спільній власності в натурі та визнання угод відчуження майна недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, через свого представника звернувся в травні 2014 року з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював, про виділення частки у спільній частковій власності та визнання угод відчуження майна недійсними.

Згідно з останньою редакцією позовних вимог від 28.03.2016 року, позивач просить виділити із спільної часткової власності сторін в натурі його частку ? частини квартири АДРЕСА_1 шляхом стягнення з відповідачки грошової компенсації вартості вказаної частки в розмірі 917016,00 грн. Визнати за відповідачкою право власності на вказану квартиру. Крім того, просить визнати недійсними договір дарування відповідачкою своїй матері житлового будинку в АДРЕСА_3, а також визнати недійсним договір дарування відповідачкою своїй матері земельної ділянки в АДРЕСА_3

При цьому позивач посилається на те, що вони з відповідачкою ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1998 року . В 2001 році вони з відповідачкою придбали в рівних частках чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2. За рішенням суду, шлюб між ними було розірвано в жовтні 2012 року. В даний час кожен з них створив інші сім'ї та їх спільне проживання в одній квартирі не можливе. В зв'язку з чим просить стягнути з відповідачки компенсацію вартості частки в спільній частковій власності, а саме вартість ? частини спірної квартири, яка згідно з проведеною оцінкою становить 917016,00 грн.

Крім того, за рішенням суду від 15.05.2015 року в порядку поділу майна між ним та ОСОБА_3, з відповідачки було стягнуто компенсацію вартості спільного майна подружжя в розмірі 1244867,84 грн. Виконавче провадження з виконання рішення суду та стягнення компенсації з ОСОБА_3 на користь позивача було відкрито, та наразі було встановлено, що у відповідачки відсутнє майно, за рахунок якого можливо було б стягнути вказані кошти. Під час слухання справи про поділ майна подружжя, ухвалою суду було накладено арешт на спірне майно подружжя, а саме на земельну ділянку в АДРЕСА_3, що знаходиться на вказаній земельній ділянці. Як стало відомо позивачу в період слухання справи, знаючи про накладений на вказане майно арешт, відповідачка відчужила вказане майно шляхом укладення договору дарування на ім'я її матері. В подальшому матір відповідачки померла та наразі право власності в порядку спадкування на вказане майно ні за ким не зареєстроване, однак відповідачка відмовилась від спадкового майна на користь свого сина ОСОБА_4 Таким чином, позивач звернувся з вказаним позовом до суду, оскільки вважає, що своїми протиправними діями, а саме відчуженням спірного майна за договором дарування, знаючи, що майно знаходиться під арештом, відповідачка позбавила позивача отримати задоволення своїх позовних вимог за рахунок вказаного майна.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги уточненого позову підтримали в повному обсязі просили задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_3, яка в свою чергу діяла в інтересах неповнолітнього відповідача ОСОБА_4, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позов в частині визнання угод недійсними є безпідставним, необґрунтованим, позовні вимоги надуманими та такими, що не випливають з норм чинного законодавства. Що стосується стягнення з відповідачки компенсації частини вартості спільного часткового майна подружжя також просив відмовити посилаючись на те, що відповідачка в даний час проживає в спірній квартирі, іншого житла в неї не має та вона не має такого заробітку та таких коштів, щоб виплатити позивачу компенсацію в такому розмірі, враховуючи також і те, що за рішенням суду про поділ майна подружжя вона повинна сплатити компенсацію в розмірі більше 1000000 грн.

Неповнолітній відповідач ОСОБА_4, та представник його інтересів ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, Були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, направив до суду лист, яким просив провести розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 17.07.1998 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб (т. І а.с.4).

13.09.2001р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу придбали в рівних частках чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1

Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 26.10.2012р. у справі 2/2-7942/2012 шлюб між сторонами розірвано (т. 1 а.с.5).

В даний час ОСОБА_3 та ОСОБА_2 створили інші сім'ї, їх спільне проживання у вищевказаній квартирі неможливе, так як це тягне за собою постійні сварки, конфлікти, що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до вимог ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною, річ є неподільною, спільне користування і володіння майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї

Оскільки сторони в судовому засіданні та їх представники погоджуються з тим, що виділ в натурі частки в спільній власності сторін, а саме реальний виділ ? частини квартири не можливий, то відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України, позивач вправі вимагати стягнення з іншого співвласника на його користь грошової компенсації.

Відповідно до висновку експертизи №6553/6554/14-43/962/15-43/963/15-42 від 31.01.2015р. - вартість квартири АДРЕСА_1 складає 1 834 032,00 грн.(т.1 а.с.215-242об.) Отже, вартість ? частини цієї квартири складає 917 016,00 грн.., яка теоретично підлягає стягненню з відповідачки.

Проте, ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до Правового Висновку Верховного Суду Укрїни, який відображений в Постанові від 13.01.2016 року в справі №6-2925 цс 15, вбачається, що суди, враховуючи при вирішенні спору інтереси обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, мають встановити, зокрема, наступне: чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

З пояснень представника відповідача вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 не має достатнього матеріального забезпечення, необхідного щоб виплатити позивачу компенсацію у вказаному розмірі.

Позивачем же, та його представником на противагу представнику відповідача не було надано належних та беззаперечних доказів того, що відповідачка ОСОБА_3 в змозі сплатити таку грошову суму компенсації. Посилання представника позивача на ту обставину, що відповідачка здає певне майно, а саме земельну ділянку земельну ділянку в АДРЕСА_3, що знаходиться на вказаній земельній ділянці в оренду, від чого отримує прибуток, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Виходячи з викладеного в частині позову про виділ частки у спільному майні та стягнення з відповідачки грошової компенсації, суд вважає за необхідне відмовити.

Що стосується вимог позивача про визнання угод недійсним, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням Дарницького районного суду м.Києві від 15.05.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про розподіл майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про розподіл майна (т.3 а.с.136), та підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с. 135, т.2 а.с.204), 12.09.2006 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 належну йому на праві власності АДРЕСА_3

08.12.2006 року відповідачка отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку (т.2 а.с.204).

В період шлюбу сторонами на вказаній земельній ділянці був побудований житловий будинок, що підтверджується рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15.05.2015 року.

Згідно з Свідоцтвом про право власності від 23.12.2010 року власником садового будинку АДРЕСА_3 була ОСОБА_3

Вказаним, належним їй на праві власності майном ОСОБА_3 розпорядилась на власний розсуд, а саме вказане майно вона відчужила на користь своєї матері ОСОБА_5, що підтверджується Договором дарування садового будинку від 29.03.2014 року (т.2 а.с.155) та Договором дарування земельної ділянки від 29.03.2014 року (т.2 а.с.202).

В подальшому її мати, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла, та 26.06.2015 року після неї відкрита спадкова справа №72/2015 (т.3 а.с.2-37). Згідно з матеріалів вказаної спадкової справи, відповідачка ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини (т.3 а.с.5), однак в подальшому своєю заявою від 14.07.2015 року відмовилась від належного їй спадкового майна на користь свого сина ОСОБА_4, який є онуком померлої ОСОБА_5 (т.3 а.с.34)

Згадуваним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15.05.2015р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про розподіл майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про розподіл майна в порядку поділу спільного майна подружжя з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто 1 244 867,84 грн.

Постановою ВДВС Дарницького районного управління юстиції у місті Києві від 12.06.2015 року було відкрите виконавче провадження за даним рішенням щодо стягнення грошової компенсації за ? частину майна з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1244867,84 грн. (т.2 а.с.27).

Ухвалою суду від 24.10.2013р. у порядку забезпечення позову накладено арешт на все вищевказане спірне майно, в тому числі на земельну ділянку та садовий будинок (т.1 а.с.53, 245).

Виконання ухвали суду покладено на відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції м.Києва, листом суду від 24.10.2013р. до ВДВС Дарницького РУЮ м.Києва було направлено для виконання ухвалу суду від 24.10.2013р..

Позивач вважає, що відповідачка передбачаючи можливість винесення судом рішення, яким з неї буде стягнута компенсація вартості спільного майна подружжя та заздалегідь знаючи про накладений судом на все спірне майно арешт, тобто заборону вчинення дій щодо відчуження спірного майна, подарувала земельну ділянку та садовий будинок, який розташований на ній, своїй матері, задля того, щоб уникнути примусового стягнення з неї коштів за рахунок належного їй майна.

В своєму позові позивач посилається на норми ст. 387 ЦК України, якою визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Та на норми ст.388 України, якою встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в певних випадках. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Проте суд не може погодитись з таким твердженням позивача та його представника.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що власником земельної ділянки в АДРЕСА_3 була ОСОБА_3, на підставі договору дарування, яким сам позивач подарував вказану земельну ділянку відповідачці. Власником садового будинку НОМЕР_1 на даній земельній ділянці також була ОСОБА_3 Та, наразі, позивач не оскаржує вказане право власності.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В ч. 1 ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Це ж саме право особи закріплено й в ч. 1 ст. З ЦПК України, яка передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що саме порушення прав, свобод чи інтересів особи, є підставою для виникнення у неї права для звернення за захистом до суду, наявність такого порушення також підлягає доведенню у розумінні ч. 3 ст. 10 та ст. 60 ЦПК України.

Така позиція висловлена в постанові Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в ч. 2 п. 11 якої вказано: «Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті З ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це».

Згідно з встановленою практикою розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Позивач звернувся до суду з позовом 16.05.2014 року. В подальшому позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 29.03.2014 року, ОСОБА_2 обгрунтовує наявністю рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.05.2015 року про стягнення на його користь з ОСОБА_3 1 244 867, 84 коп. - грошової компенсації та 36 527,70 коп.- судових витрат, а також постанов про відкриття виконавчого провадження від 10.06.2015 р та 12.06.2015 р. щодо виконання даного рішення, та стверджує, що відчуження земельної ділянки та будинку ОСОБА_3 робить неможливим виконання даного рішення.

Однак, позивач в судовому засіданні не надав доказів на підтвердження того, чому рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.05.2015 року в частині стягнення грошової компенсації та судових витрат з ОСОБА_3 на його користь повинне виконуватися саме за рахунок реалізації будинку та земельної ділянки.

Адже, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Згідно ч. 5 зазначеної статті У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

П. 8 цієї ж статті передбачено, що державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач в даному випадку обрав не правильний спосіб захисту свого порушеного права, а саме неможливості виконання рішення Дарницького районного суду м.Києвва від 15.05.2015 року шляхом звернення до суду з наявним позовом, та враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 29.03.2014 року., а тому в позові необхідно відмовити.

Керуючись статтями ст.ст. 15,16,215,364,365 ЦК України, ст.ст.10, 59, 60,61 88, 169, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про виділення частки у спільній власності в натурі та визнання угод відчження майна недійсними - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: