Рішення № 59179597, 26.07.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/11711/15-ц Головуючий у 1-й інст. Остапенко Н. М.

Категорія 27 Доповідач Кочетов Л. Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Кочетова Л.Г.,

суддів: Косигіної Л.М., Микитюк О.Ю.,

за участю секретаря: Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ПАТ „Райффайзен Банк Аваль» (надалі Банк) звернувся до суду з вказаним позовом та в обгрунтування вимог зазначив, що 02.07.2007 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/1829/82/112759, згідно якого останньому наданий кредит у розмірі 20000,00 доларів США строком на 120 місяців - до 01.07.2017 року зі сплатою 13,50 % річних. В забезпечення виконання кредитного договору 22.06.2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 014/1829/82/112759. 23.06.2009 року та 28.04.2011 року додатковими угодами до кредитного договору, за погодженнм з поручителем, вносилися зміни. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, а тому станом на 30.09.2015 року утворилася заборгованість в сумі 15315,85 доларів США (в еквіваленті до курсу НБУ становить 329712,64 грн.), яка складається з: заборгованості за кредитом - 14168,01 доларів США, та заборгованості за відсотками - 1147,84 доларів США. Просив стягнути з відповідачів на користь банку вказану заборгованість.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, постановити нове - про відмову в задоволені позову, посилаючись на безпідставне стягнення з неї судового збору, оскільки вона є інвалідом другої групи та те, що судом не враховані квитанції про сплату заборгованості за кредитом.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.07.2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/1829/82/112759, згідно якого останньому наданий кредит у розмірі 20000,00 доларів США строком на 120 місяців - до 01.07.2017 року зі сплатою 13,50 % річних (а.с. 13-19).

В забезпечення виконання кредитного договору 22.06.2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 014/1829/82/112759 ( а.с. 22-25).

28.04.2011 року між Банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 014/1829/82/112759/02, якою строк погашення кредиту збільшено на 120 календарних місяців, тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу та протягом дії відстрочки сплати процентів, проценти на щомісячну залишкову заборгованість за процентами не нараховуються (а.с. 28-30).

Поручитель на зміну умов кредитного договору надала свою згоду (а.с. 31).

Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтями 610-611 ЦК передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, У зв»язку з неналежним виконанням зобов»язань, станом на 30.09.2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором в сумі 15315,85 доларів США, (в еквіваленті до курсу НБУ - 329712,64 грн.), з яких: 14168,01 доларів США - заборгованість за кредитом; 1147,84 доларів США - заборгованість за відсотками (а.с. 9-12).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу.

У відповідності до вимог ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином висновок суду про наявність підстав для застосування солідарної відповідальності відповідачів грунтується на вимогах закону.

Тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено позовні вимоги Банку.

При цьому посилання апелянта на те, що судом не взято до уваги квитанції про сплату заборгованості за кредитом, не може бути взято до уваги, поскільки воно є голослівним. такі квитанції суду не надані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування рішення в частині задоволення позову відсутні.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд припустився помилки.

У відповідності до роз»яснень п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Оскільки апелянт є інвалідом ІІ групи, судові витрати щодо позовних вимог заявлених до неї, повині компенсуватися за рахунок держави.

Вказану помилку колегія суддів виправляє шляхом скасування рішення в цій частині.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат скасувати.

Судові витрати, понесені Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» при поданні позову до ОСОБА_3 в сумі 2472.85 грн. компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді