Рішення № 59168456, 21.07.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 липня 2016 р. Справа № 903/1330/15

за позовом Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Західінкомбанк

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Спецуправління Дорсервіс

відповідача 2: Приватного підприємства Ірома

про визнання недійсним договору ренти від 17.12.2015р. №929

Суддя: Філатова С.Т.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. №295-19 від 25.02.2016р.

від відповідача 1: ОСОБА_3, дов. від 15.07.2015р.

від відповідача 2: ОСОБА_3, дов. від 24.06.2016р.

У відповідності до ст. 81-1 ГПК України за клопотанням позивача здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розяснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки сторін.

У судовому засіданні 21.07.2016р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Західінкомбанк звернулося з позовом про визнання недійсним договору ренти від 17.12.2015р. №929, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Спецуправління Дорсервіс та ОСОБА_4 підприємством Ірома.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

Добудова адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку в розмірі 86/100 від загальної площі є власністю ПАТ „Західінкомбанк та була зареєстрована за ПАТ Західінкомбанк 06.02.2012 р. у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та перенесено 06.10.2015р. у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

30.11.2015 року ПАТ „Західінкомбанк дізналося, що 20 листопада 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції було проведено реєстрацію скасування державної реєстрації права власності на 86/100 частки добудови адміністративного приміщення за ПАТ „Західінкомбанк по проспекту Перемоги, 15, проведеної 06.02.2012 року, та внесено запис про державну реєстрацію права власності на 86/100 вказаної добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку за ПП „Ірома.

Вважаючи вказані рішення державного реєстратора незаконними, ПАТ Західінкомбанк було подано адміністративний позов до Волинського окружного адміністративного суду.

Не будучи власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр.Перемоги, 15 у м. Луцьку, ПП „Ірома не вправі була будь-яким чином розпоряджатися 18/100 цього приміщення, та відчужувати його на користь ТзОВ „Спецуправління Дорсервіс по договору ренти, а тому договір ренти від 17.12.2015 року р.№929 вчинений ПП „Ірома без дотримання вимог, зазначених в ч.2 ст. 203 ЦК України, і, як наслідок, є недійсним.

Повідомило, що наказом ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб від 10.07.2015 р. № 221 з 13.07.2015 р. призначено уповноваженою особою ОСОБА_1 на ліквідацію ПАТ „Західінкомбанк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5.

Звернулося із заявами про відстрочення сплати судового збору та забезпечення позову від 24.12.2015р. №01-67/68/15 шляхом накладення арешту на 18/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ за адресою м. Луцьк, вул. Перемоги, 15.

Ухвалою суду від 28.12.2016р. порушено провадження у справі, відстрочено позивачу сплату судового збору на підставі заяви від 23.12.2015р. №2007-19 до 18.01.2016р. Клопотанням від 31.12.015р. позивач долучив до матеріалів справи докази сплати судового збору.

Заяву ПАТ Західінкомбанк про забезпечення позову від 24.12.2015р. №01-67/68/15 шляхом накладення арешту на 18/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ за адресою м. Луцьк, вул. Перемоги, 15 відхилено як необґрунтовану відповідно до вимог ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Відповідач у запереченнях від 11.01.2016р. позов заперечив, мотивуючи тим, що 27 жовтня 1999 року між МП Інкомсервіс (продавець), правонаступником якого є ПП „Ірома та КБ „Західінкомбанк (покупець), правонаступником якого є ПАТ „Захід інкомбанк, був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитлове приміщення (добудову до адміністративного будинку) площею 1226,7 кв.м. (крім ресторану та гаражів), що знаходиться по проспекту Перемоги, 15 в м. Луцьку, з переходом до покупця права користування земельною ділянкою площею 270 кв.м., на якій знаходиться спірне приміщення.

Обєкт купівлі-продажу належав продавцю - МП „Інкомсервіс, правонаступником якого є ПП „Ірома, на праві власності на підставі рішення виконкому Луцької міської ради №204 від 22.06.1994 року про виділення МП „Інкомсервіс земельної ділянки під будівництво і ОСОБА_3 про готовність збудованого обєкту до експлуатації, затвердженого рішенням виконавчого комітету №5 від 19.04.1998 року. На підставі цих рішень зазначена добудова до адміністративного будинку була зареєстрована за МП „Інкомсервіс у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації шляхом внесення запису в реєстрову книгу №4 за №580, про що власнику було видано Реєстраційне посвідчення на обєкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 04.05.1998 року.

За позовом ПАТ „Західінкомбанк господарський суд Волинської області відповідно до рішення від 04 квітня 2010 року договір купівлі-продажу приміщення в м. Житомирі по вул.О.Ольжича, 9 від 04.12.1996 року визнав недійсним. На підставі цього рішення ОСОБА_4 підприємство „Ірома зазначене приміщення було зобовязано повернути ПАТ „Західінкомбанк без повернення правонаступнику попереднього власника - ПП „Ірома сплаченої за нього у 1996 році суми коштів.

Вказана обставина послужила підставою для ПП „Ірома - правонаступника МП „Інкомсервіс реалізувати надане останньому, як продавцю, право, закріплене в ч.3 п. 2 договору купівлі-продажу від 27.10.1999р., відповідно до якого у разі зміни учасника покупця, який володіє контрольним пакетом, продавець має право за своїм вибором або вимагати від покупця доплати різниці між продажною ціною, вказаною в п.1, та дійсною вартістю приміщень, визначеною відповідно до висновку експерта на момент такої вимоги, або припинити дію цього договору, повернути покупцю одержані кошти та вимагати повернення приміщень, вказаних в п.1 цього договору.

Договір купівлі-продажу від 27.10.1999 року не породив обумовлених ним правових наслідків в частині виникнення у покупця права власності на обєкт купівлі-продажу і в звязку з іншою обставиною. Відповідно до розділу 7 „Додаткові умови договору покупець після укладення договору зобовязувався надати продавцю позику в розмірі 2 700 000,00грн. терміном на три роки , але цього зобовязання не виконав.

Оскільки суперечності щодо обох обєктів між банком і МП „Інком сервіс виникли відразу ж після приходу його нових власників у 2009 році, ОСОБА_4 підприємством „Ірома в наданні необхідних правовстановлюючих документів для проведення державної реєстрації добудови до адмінбудинку за банком було відмовлено.

Як наслідок, рішенням реєстратора від 18.05.2009 року за № 1801, в реєстрації права власності на нежитлове приміщення по проспекту Перемоги, 15 в м. Луцьку за КБ „Західінкомбанк у Волинському бюро технічної інвентаризації було відмовлено на підставі ч.10 п.3.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Згідно з названим пунктом при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомого майна між юридичними особами, які нотаріально посвідчені не були, неподання до органу реєстрації правовстановлюючих документів попереднього власника є підставою для відмови в реєстрації.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2009 року, яка вступила в законну силу, позов банку про скасування названого рішення реєстратора та зобовязання КП „Волинське обласне бюро технічної інвентаризації вчинити дії по реєстрації зазначеного майна за позивачем, залишено без задоволення, а дії реєстратора - КП „Волинське обласне бюро технічної інвентаризації визнано законними .

Відтак, ПП „Ірома, як правонаступник МП „Інкомсервіс, за яким було зареєстроване вищеназване нежитлове приміщення і, як і раніше, стояло на його балансі, продовжувало залишатись його єдиним законним власником. ОСОБА_4 підприємство „Ірома 30.09.2011 року надіслало ПАТ „Західінкомбанк письмову вимогу - повідомлення про припинення дії договору купівлі-продажу частини спірного приміщення від 27.10.1999 року в звязку з закріпленої в п. 2 договору скасувальною умовою (ч.2 ст.61 ЦК УРСР, ч.2 ст.212 ЦК України).

Копія зазначеного повідомлення була надіслана також реєстратору - КП „Волинське обласне бюро технічної інвентаризації з тим, щоб не допустити реєстрації спірного обєкту ПАТ „Західінкомбанк без відому юридичної особи, за якою цей обєкт зареєстрований.

В звязку з тим, що повідомлення про припинення договору банк проігнорував, 27.12.2011 року ПП „Ірома надіслало повторне повідомлення, в тому числі і Національному банку України.

28.12.2011 року ПАТ „Західінкомбанк повторно звернулось до КП „Волинське обласне бюро технічної інвентаризації із заявою про реєстрацію за ним права власності на вказаний в договорі купівлі-продажу від 27.10.1999 року обєкт нерухомого майна. Повторність цієї заяви і підстави відмови у задоволенні аналогічного попереднього звернення банку заявником в заяві не називались.

Наступного дня банк отримав письмову відмову в реєстрації заявленого обєкту, яка обґрунтовувалась завідомо незаконною підставою-відсутністю нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу, якого за чинним в 1999 році під час укладення цього договору Цивільним кодексом УРСР 1963 року не вимагалось.

Отримавши цю відмову, банк звернувся з позовом до Волинського окружного адміністративного суду про скасування рішення реєстратора та зобовязання останнього провести реєстрацію приміщення. Постановою від 18.01.2012 року позов банку був задоволений; відмову у реєстрації за ним на праві власності спірної будівлі було визнано незаконною, в звязку з чим відповідача було зобовязано провести реєстрацію за позивачем спірного приміщення відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року постанову Волинського окружного адміністративного суду України від 18.01.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2013 року, якою зазначену постанову було залишено без змін, за касаційною скаргою ПП „Ірома скасовано та прийнято нове судове рішення-постанову, якою в задоволенні позовних вимог ПАТ „Західінкомбанк щодо визнання недійсним оскаржуваного ним рішення реєстратора про відмову банку у реєстрації за ним права власності на придбані за договором купівлі-продажу від 27.10.1999 року приміщення та зобовязання його здійснити цю реєстрацію відмовлено. Тобто, сторони в питанні державної реєстрації права власності на спірні приміщення повернуті в положення, яке існувало до ухвалення Волинським окружним адміністративним судом постанови від 18.01.2012 року, а саме: спірні приміщення продовжують бути зареєстровані на праві власності за правонаступником МП „Інкомсервіс- ОСОБА_4 підприємством „Ірома.

Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції 16.11.2015 року реєстрацію права власності на спірну добудову за ПАТ „Західінкомбанк, проведену на виконання скасованого Вищим адміністративним судом України рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року, скасовано і повторно зареєстровано це право за ПП „Ірома.

Отже, посилання в позовній заяві ПАТ „Західінкомбанк як на підставу незаконності оспорюваного договору ренти від 17.12.2015 року відсутність у ПП „Ірома цивільної дієздатності, тобто права власності на передані в ренту гаражі, є незаконним з двох підстав: як вбачається з договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, обєктом купівлі- продажу підвальні приміщення (гаражі) не були і право власності на них завжди належало -спочатку МП „Інкомсервіс, згодом його правонаступнику - ПП Ірома; на даний час, як і на час звернення ПАТ „Західінкомбанк до суду з позовом про визнання недійсним договору ренти, вся добудова на праві власності була і залишається зареєстрованою за ПП „Ірома (Т. 1 а.с. 69-100).

Ухвалою господарського суду від 18.01.2016р. за клопотанням представника відповідачів, не запереченим представником позивача, провадження у справі № 903/1330/15 було зупинено до вирішення справи Волинського окружного адміністративного суду №803/3805/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Західінкомбанк до Реєстраційної служби Луцького МУЮ, Державного реєстратора ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора ОСОБА_6 Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції про реєстрацію припинення права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку за ПАТ „Західінкомбанк в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та про державну реєстрацію права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку за ПП „Ірома індексний номер: 26337348 від 20.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання протиправним та скасування запису №12151117 від 16.11.2015 року про право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 м. Луцьку за ПП „Ірома, вчинений державним реєстратором Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання протиправним та скасування Свідоцтва про право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку за ПП „Ірома, серія та номер 48086223, видане 20.11.2015 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області; зобовязання Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку за Публічним акціонерним товариством „Західінкомбанк (Т. 1 а.с. 111-114).

29.05.2016р. постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/1738;1742;1743/16 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2016р. у справі №803/3805/15 про часткове задоволення адміністративного позову скасовано, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю (Т. 1 а.с. 134-143).

Ухвалою суду від 15.06.2016р. провадження у справі поновлено (Т. 1 а.с. 144-147).

10.06.2016 р. товариство з обмеженою відповідальністю Спецуправління Дорсервіс через канцелярію суду подало зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Західінкомбанк про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В зустрічній позовній заяві ТзОВ Спецуправління Дорсервіс просило зобовязати ПАТ Західінкомбанк звільнити і передати товариству належну йому на праві власності 18/100 частки добудови адміністративного приміщення /А-5/, що знаходиться на проспекті Перемоги, 15 в м. Луцьку, а саме приміщення гаража №1-1, підвалу №№1, 2, 3, 4 загальною площею 223,9кв.м.

Ухвалою суду від 15.06.2016р. зустрічну позовну заяву від 23.06.2016р. №4/06 з додатками повернуто ТзОВ Спецуправління Дорсервіс без розгляду на підставі ст. 60, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України (Т. 1 а.с. 148-153).

24.06.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Спецуправління Дорсервіс через канцелярію суду подало зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Західінкомбанк про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні власником належним йому майном.

В зустрічній позовній заяві ТзОВ Спецуправління Дорсервіс просило зобовязати ПАТ Західінкомбанк усунути перешкоди в праві користування і розпорядження товариством підвальними приміщеннями добудови адміністративного приміщення №15 загальною площею 223,9кв.м., що знаходиться на проспекті Перемоги, 15 в м. Луцьку, шляхом звільнення цих приміщень.

Ухвалою суду від 29.06.2016р. зустрічну позовну заяву від 23.06.2016р. №4/06 з додатками повернуто ТзОВ Спецуправління Дорсервіс без розгляду на підставі ст. 60, п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України (Т. 1 а.с. 157-161).

29.06.2016р. на адресу суду надійшли клопотання ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Західінкомбанк» про залучення ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі як третьої особи. яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Судом відхилено вказані клопотання як такі, що суперечать ст.27 ГПК України, оскільки прийняте у справі рішення з урахуванням суті та предмету спору прав та інтересів ОСОБА_1 гарантування вкладів не зачіпають і будь-яких обовязків для останнього не створюють.

29.06.2016р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення Волинським окружним адміністративним судом по суті справи №803/3805/15 за позовом ПАТ «Західінкомбанк» до державного реєстратора Реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції у звязку з направленням касаційної скарги на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2016р. №803/3805/15. Клопотання відхилено, як таке, що суперечить ч. 1 ст.79 ГПК України, оскільки відповідно до ч. 5 ст.254 КАСУ постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з моменту проголошення.

29.06.2016р. представник позивача звернувся до суду з позовною заявою (нова редакція) про зміну підстав позову (Т. 1 а.с. 181-184).

Заслухавши доводи позивача та думку відповідача, ознайомившись з поданою редакцією позовної заяви та порівнявши її з редакцією позовної заяви №2008-19 від 23.12.2015р., суд дійшов висновку про відсутність зміни підстав позову, оскільки, як в первісній редакції, так і в редакції від 22.06.2016р., позовні вимоги обґрунтовані тим, що «договір ренти вчинений без дотримання вимог, зазначених у ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки, не будучи власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по проспекту Перемоги в м. Луцьку, ПП «Ірома» не вправі була будь-яким розпоряджатися цим приміщенням та відчужувати його на користь ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» по договору ренти».

В обґрунтування правової позиції позивач і в первісній редакції позову, і в редакції від 22.06.2016р., послався на одні і ті ж ст.ст. 203, 215, 731, 734 ЦК України.

Вищий господарський суд України у п. 3.12 постанови пленуму від 26.12.2011р. №11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказав, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

При цьому, суд зауважив, що «змінюючи підстави позову», позивач одночасно просив зупинити провадження у справі, стверджуючи неможливість вирішення спору до вирішення справи про оспорювання дій реєстратора.

До нової редакції позовної заяви позивач долучив фотокопії договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. та акту прийому-передачі від 27.10.1999р.

Суд зауважив, що в позовній заяві (нова редакція) позивач обґрунтовує вимоги посиланням на договір від 27.10.1999р., зміст якого кардинально різниться від змісту договору, яким сторони обґрунтовували доводи (заперечення) по праву власності на нерухоме майно в м. Луцьку по проспекті Перемоги, 15.

Позивач стверджує набуття прав власності відповідно до ст.128 ЦК УРСР з моменту передачі речі, вказуючи, що в силу ст.227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення договору в даному випадку не було обовязковим.

Суд зауважив, що відповідачем 2 до матеріалів справи долучено копію договору купівлі-продажу між МП «Інкомсервіс» та КБ «Західінкомбанк» від 27.10.1999р., відповідно з яким продавець продає, а покупець купує приміщення площею 1 226,7кв.м., що знаходиться по проспекту Перемоги, 15 (крім ресторану та гаражів). Згідно ст.30 Земельного кодексу України з переходом права власності на майно, що купується, до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 270,0кв.м., на якій знаходиться приміщення.

Водночас у судовому засіданні 29.06.2016р. позивачем до позовної заяви долучено фотокопію договору купівлі-продажу від 27.10.1999р., згідно з яким продавець МП «Інкомсервіс» продає, а покупець КБ «Західінкомбанк» купує приміщення площею 1095,00кв.м., що знаходиться по проспекту Перемоги, 15. Згідно ст.30 Земельного кодексу України з переходом права власності на майно, що купується, до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 1900,00кв.м., на якій знаходиться приміщення.

До фотокопії договору долучено фотокопію акту прийому-передачі від 27.10.1999р., згідно з яким згідно вказаного договору передано приміщення площею 1 098,0кв.м. (Т. 1 а.с. 185-186).

Представник відповідачів у доповненнях до заперечень від 29.06.2016р. додатково вказав, що 06.02.2012 року в Реєстр прав власності був внесений запис про реєстрацію за банком на праві власності 86/100 частки вказаної вище добудови, який 06.10.2015 року був перенесений у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Не можна зробити висновку і не випливає, що підвальні приміщення (гаражі) входять у вказану в реєстрі цифру і що вони є власністю ПАТ «Західінкомбанк».

Договір купівлі-продажу жодного стосунку до підвалу (гаражів) на має, оскільки останні обєктом купівлі-продажу у вказаному договорі не були.

Що стосується договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, то в ньому зазначена вся площа будинку-з врахуванням і ресторану, і гаражів, тобто підвальних приміщень, яка становить 1226,6 кв.м., але вказується: ресторан (166,8 кв.м.) і гаражі (223,9 кв.м.), разом - 390, 7 кв.м. покупцю - КБ «Західінкомбанк» не продаються.

Позивач за первісним позовом самовільно зайняв підвальні приміщення, посилаючись на те, що в будівельній документації вони названі, як підвал, а не гаражі.

Ця обставина та різність площ приміщень, які банк рахує своєю власністю в поданих ним як суду, так і органу Реєстрації документах, відмічена і в постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015р.

Підвальні гаражні приміщення є складовою частиною добудови адміністративного будинку №15 по проспекту Перемоги в м. Луцьку, яка на підставі вищеназваних рішень виконавчого комітету Луцької міської ради 04.05.1998 року була зареєстрована на праві власності за попередником ПП «Ірома» - МП «Інкомсервіс» з виданням йому Реєстраційного посвідчення, з відновленням реєстрації цього права в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.11.2015 року і виданням ПП «Ірома» Свідоцтва про права власності від 20.11.2015 року. Зазначені гаражні приміщення ПП «Ірома» нікому, в тому числі і позивачу за первісним позовом, до укладення договору ренти з ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» від 17.12.2015 року не відчужувались, а з укладенням цього договору у встановленому законом порядку перейшли на праві власності до вказаного товариства (Т. 1 а.с. 187-190).

05.07.2016р. позивач звернувся з клопотанням №865-19, в якому просив не брати до уваги підстави позову, викладені у позовній заяві вих. №2008-19 від 23.12.2015р. та здійснювати подальший розгляд справи виключно з підстав, викладених у позовній заяві вих.. №2008-19 від 23.12.2015р.

У додаткових поясненнях від 05.07.2016р. №867-19 представник позивача повідомив, що 29.06.2016р. до початку розгляду даної справи по суті позивачем було подано заяву про зміну підстав позову. Таке процесуальне право сторони передбачено ч. 4 ст. 22 ГПК України.

На підтвердження викладених у позові підстав банком було надано суду нотаріально засвідчену копію договору купівлі-продажу від 27.10.1999року та акту приймання-передачі від 27.10.1999року.

Станом на 27.10.1999року в Україні діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, стаття 128 якого передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

Отже, станом на 27.10.1999 року реєстрація права власності на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр.Перемоги, 15 жодним чином не передбачалася.

Тому правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр..Перемоги, 15 є саме договір купівлі-продажу від 27.10.1999року.

На вимогу щодо надання технічної документації на час укладення договору купівлі-продажу від 27.10.1999року повідомив суд про те, що така документація у банку відсутня.

Звернувся з клопотанням від 05.07.2016р. №866-19 про витребування у КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» технічної документації на приміщення добудови адміністративного будинку /А-5/ за адресою: м. Луцьк, проспект Перемоги, 15, посилаючись на ст. 38 ГПК України.

У поясненнях від 05.07.2016р., відібраних у судовому засіданні на підставі ст.32 ГПК України, представник позивача повідомив, що правовстановлюючими документами на спірне приміщення є договір купівлі-продажу від 27.10.1999р.

Відомості щодо реєстрації права власності на приміщення, виготовлення технічної документації та конкретних приміщень, які передані по договору ренти, представнику позивача не відомі (Т. 1 а.с. 223).

Представник відповідача у заяві про приєднання додаткових доказів від 05.07.2016р. повідомив таке:

Добудова до адміністративного будинку №15 по проспекту Перемоги в м. Луцьку належала на праві власності МП «Інкомсервіс», а згодом його правонаступнику ПП «Ірома», на підставі рішення виконкому Луцької міської ради №204 від 22.06.1994 року про виділення МП „Інкомсервіс земельної ділянки під будівництво і ОСОБА_3 про готовність збудованого обєкту до експлуатації, затвердженого рішенням цього виконавчого комітету №5 від 19.04.1998 року.

На підставі цих рішень зазначена добудова до адміністративного будинку була зареєстрована за МП „Інкомсервіс у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації шляхом внесення запису в реєстрову книгу №4 за №580, про що власнику було видано Реєстраційне посвідчення на обєкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 04.05.1998 року.

Як зазначається у Реєстраційному посвідченні, площа добудови становить 1002,7 кв.м. Згідно з технічним паспортом підвал (як і площа горища) на час виготовлення технічного паспорта 10.04.1998р. до загальної площі включений не був, що відзначено з технічному паспорті. Ресторан площею 166,8 кв.м. входить у площу першого поверху, яка становить 234,4 кв.м.

Згідно з Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31.08.2011 року загальна площа добудови адміністративного будинку, яка належить на праві власності і зареєстрована за МП «Інкомсервіс» (ПП «Ірома»), була збільшена за рахунок включення до неї площі підвальних приміщень на підставі п.6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об»єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 34.05.2001 р. №127, зареєстрованої в МЮ України 10.07.2001 р.№ 582/5773 (із змінами і доповненнями), що відзначається Реєстратором у вказаному ОСОБА_7, становить 1226,6 кв.м.

Що стосується договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, то в ньому зазначена вся площа будинку - з врахуванням і ресторану, і гаражів, тобто підвальних приміщень, яка становить 1226,6 кв.м., але вказується: ресторан (166,8 кв.м.) і гаражі (223,9 кв.м.) - разом 390, 7 кв.м. покупцю - КБ «Західінкомбанк» не продаються.

Таким чином, загальна площа приміщень, які підлягали продажу банку і були обєктом купівлі-продажу відповідно до договору від 27.10.1999 року, становить 835,9 кв.м., що складає не 86/100 частини добудови з врахуванням ресторану та гаражів-підвалу, а 68/100 частини.

Стверджував, що представник ПАТ «Західінкомбанк» подав суду підроблений договір купівлі-продажу від 27.10.1999 року, з якого вбачається, що відповідно до цього договору банк начебто придбав добудову розміром уже не 1226,6 кв.в., а 1098,0 кв.м., що до власника переходить право користування земельною ділянкою не 270, а 1900 кв. м.; що ніякого запису в пункті 1 договору про те, що приміщення продається за винятком ресторану і гаражів немає.

Тобто, посадовими особами вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст.366 КК України ( службове підроблення), доказом чого є наступне:

Починаючи з 2009 року, коли позивачем почали вчинятися дії з метою реєстрації за собою права власності на частину добудов до адмінібудинку, і аж до 26.06.2016 року - надання ним суду договору купівлі-продажу в сфальсифікованій редакції, ПАТ «Західінкомбанк» тричі звертався до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративними позовами стосовно державної реєстрації права власності на вказаний обєкт, подаючи суду в якості правовстановлюючого документа договір купівлі-продажу від 27.10.1999 року про придбання ним приміщення, за винятком ресторану та гаражів, і наданням права покупцію на користування зайнятою приміщенням земельною ділянкою площею 270 кв.м.

Реєстрація права власності за ПАТ «Західінкомбанк» проведена також на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. зі скасувальною умовою про продаж частини добудови за винятком ресторану і гаражів.

Тому надану позивачем копію договору від 27.10.1999р., як сфальсифіковану, в якості доказу просив до уваги не приймати (Т. 1 а.с. 225-229).

Розгляд справи згідно ст.77 ГПК України неодноразово відкладався зважаючи на непредставлення витребуваних доказів, необхідність витребування додаткових доказів.

Ухвалою від 05.07.2016р. суд зобовязав позивача представити обґрунтовані пояснення щодо двох різних редакцій договору купівлі-продажу від 27.10.1999р., оригінал договору від 27.10.1999р. з актом приймання-передачі, що слугував підставою для реєстрації права власності 06.02.2012р. та 06.11.2015р., докази (свідоцтво про право власності, технічну документацію, витяг з Реєстру тощо) в підтвердження права власності на 18/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/ по проспекту Перемоги, 15 в м. Луцьку (приміщень гаражу та підвалу загальною площею 223,9кв.м.), що передано у власність по оспорюваному договору ренти, відповідача - долучити до матеріалів справи технічну документацію на майно, що передано по договору ренти, оригінал договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. та акту приймання-передачі від 27.10.1999р. На підставі ст. 65 ГПК України за клопотанням позивача витребувано у Комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації технічну документацію на приміщення за адресою: м. Луцьк, проспект Перемоги, 15.

У додаткових поясненнях від 15.07.2016р. представник відповідача зауважив, що технічний паспорт на добудову адмінбудинку, складовою частиною якого є експлікація внутрішніх площ по кожному поверху, підвальних приміщеннях-гаражах та автомобільному заїзду в підземні гаражі, був виготовлений 10.04.1998 року. Згідно з цією експлікацією загальна площа будівлі становить 1226,6 кв.м. Ця площа зареєстрована в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень з самого початку-починаючи від виготовлення технічного паспорта і до цього часу. На момент укладення договору купівлі-продажу 27.10.1999 року площі добудови розміром 1098 кв.м. в будь-якому документі не існувало.

Технічна документація, зокрема наявна у ньому експлікація внутрішніх площ, засвідчує, що за будь-якого варіанту придбати частину будинку розміром 1098 кв.м. неможливо. Фактично, виходячи зі змісту договору, який позивачем в якості правовстановлюючого документу, починаючи з 2009 року, тричі подавався до Волинського окружного адміністративного суду, двічі-до органу реєстрації і на підставі якого за постановою цього суду 06.02.2012 року за банком було зареєстроване право власності на 86/100 частку добудови, обєктом купівлі-продажу за цим договором були приміщення площею 835,9 кв.м. (1226,6 кв.м.-223,9 (площа гаражів)- 68,6 кв.м. (площа ресторану), що становить не 86/100 частки добудови, а 68/100.

Перехід права користування земельною ділянкою до позивача в розмірі 0,19 га, як стверджується в п.1 підробленого договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, не міг відбутися ні за яких умов з тієї причини, що такої земельної ділянки у МП «Інкомсервіс» на той час не було (Т. 2 а.с. 1-35).

У судовому засіданні 19.07.2016р. ПАТ «Західінкомбанк» у додаткових поясненнях №945-19 від 19.07.2016р. повідомив, що існування двох різних редакцій договору від 27.10.1999 купівлі-продажу приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр..Перемоги, 15 пояснюється рядом обставин і подій, які мали місце після 27.10.1999року.

Стверджував, що поданий ним договір є оригінальним (первинним) і підписаним 27.10.1999року, тобто в момент, коли не було жодних ризиків для власників банку, повязаних з втратою активів, зокрема приміщення центрального офісу Банку у м. Луцьку. В той час документ з назвою «договір купівлі-продажу від 27.10.1999» з застереженнями щодо ресторану і гаражів та застереженням щодо «зміни учасника Покупця, який володіє контрольним пакетом» (надалі - Документ з застереженнями) є таким, що був виготовлений пізніше, а саме у 2009 році. Такий висновок зроблений в звязку з тим, що для створення можливості повернення нерухомості під контроль колишніх власників Банку, а саме родини ОСОБА_7, договір від 27.10.1999р. купівлі-продажу приміщення Банку був перероблений і замінений. Відповідно до Статуту Банку станом на 27.10.1999року ОСОБА_7 не володів «контрольним пакетом часток». Тому таке формулювання не могло і бути використане у Первинному договорі від 27.10.1999року. Контрольним пакетом часток Банку родина ОСОБА_7 володіла пізніше, а саме з вересня 2002р.

Особливої уваги заслуговують технічні деталі Первинного договору, такі як папір, на якому видрукувано договір, спосіб друку, відбитки печатки та підписи посадових осіб. Так, Первинний договір видрукувано на так званому «матричному принтері». Колір паперу Первинного договору дещо жовтуватий, в той час як «Документ з застереженнями» видрукувано на білому папері. Окремої уваги заслуговує відбиток печатки КБ «Західінкомбанк» в «Документі з застереженнями» очевидним є природний знос печатки. Саме ці технічні деталі додатково свідчать про те, що єдиним оригінальним договором купівлі-продажу від 27.10.1999 року є договір, долучений до заяви про зміну підстав позову.

Саме цей договір є єдиним правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк, пр.. Перемоги. 15.

В надані докази належності Банку цілого приміщення площею 1098 кв. м. і входить площа по оспорюваному договору ренти (Т. 2 а.с. 36-38).

Представник позивача в судовому засіданні 19.07.2016р. надав пояснення щодо знаходження оригіналу договору із застереженнями, у якому зазначив, що після введення ліквідаційної процедури усі оригінали правовстановлюючих документів на майно банку та статутні документи відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» були передані уповноваженій особі ФГВФО, як і печатка банку (Т. 2 а.с. 56).

У судовому засіданні 19.07.2016р. оголошувалася перерва до 21.07.2016р. до 10.00год.

20.07.2016р. представник позивача подав клопотання про витребування у відповідача оригіналів договору купівлі-продажу від 27.10.1999р., додаткової угоди №1 від 07.08.2001р., меморіального ордеру №96434 від 27.10.1999р.

Клопотання судом відхилено як необґрунтоване відповідно до вимог ст.38 ГПК України, до матеріалів справи долучені завірені копії вказаних документів (Т. 1 а.с. 185-186).

Представник позивача у додаткових поясненнях від 21.07.2016р. №951-19 щодо двох різних редакцій договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. повідомив, що до квітня 2001р. КБ «Західінкомбанк» користувався печаткою без ідентифікаційного коду.

Саме такою печаткою скріплений оригінал договору від 27.10.1999року, який був наданий на вимогу суду позивачем - ПАТ «Західінкомбанк».

Згідно постанови Правління Національного банку України №621 від 27.12.99 р. «Про затвердження Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні» після 12.02.2001року КБ «Західінкомбанк» міг продовжувати свою банківську діяльність виключно за умови надання Національному банку України зразків підписів посадових осіб та зразку відбитку печатки Банку.

Отже, ідентифікаційний номер юридичної особи став обов'язковим реквізитом печатки Банку з 12.02.2001. До цієї дати ідентифікаційний номер на печатці Банку не був обовязковим.

1 квітня 2002 року КБ «Західінкомбанк» на виконання вимог вказаної постанови КБ «Західінкомбанк» змінив свою печатку на печатку з ідентифікаційним номером.

Саме такою печаткою скріплений меморіальний ордер №96434 від 27.10.1999року.

Отже, станом на 27.10.1999р. КБ «Західінкомбанк» у своїй діяльності користувалося печаткою без ідентифікаційного номера. Це підтверджується не тільки масою документів банку, скріплених такою печаткою, а й Листом НБУ від 20.07.2016р. №60-005/60733, який свідчить про те, що печатка з ідентифікаційним кодом почала використовуватися Банком з 01 квітня 2002 року. Також Національним банком надано копії карток зі зразками підписів та відбитка печатки Банку за різний період. З цих документів випливає, що печатка КБ «Західінкомбанк» з ідентифікаційним номером в Національному банку не реєструвалася. Отже, КБ «Західінкомбанк» не міг використовувати печатку з ідентифікаційним номером при укладанні правочинів з іншими юридичними особами (Том ІІ а.с. 63-65).

У судовому засіданні 21.07.2016р. представник відповідача звернувся до суду із заявою про звільнення від доказування, мотивуючи тим, що, як вбачається з постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016р. у справі №876/1738;1742;1743/16 та постанови ВАСУ від 23.09.2015р. у справі №К/800/3745/15, досліджувався договір купівлі-продажу від 27.10.1999р. із площею 1226,7кв.м.

Виходячи з наведеного, вважає, що подання будь-яких додаткових доказів на підтвердження обставин, в т.ч. і встановлених судом в іншій справі, і, разом з цим, фальсифікації договору, поданого на вимогу суду позивачем, жодною необхідністю не викликається (Том ІІ а.с. 83-84).

У судовому засіданні 21.07.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідачів заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

17.12.2015р. між ОСОБА_4 підприємством «Ірома», в особі директора ОСОБА_8, який діє на підставі Статуту, зареєстрованого 01.02.2010р. виконкомом Луцької міської ради за р. № 119810500050003198, рішення засновника № 2 від 29.01.2010р. (одержувач ренти ) та ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» в особі директора ОСОБА_9, яка діє на підставі Статуту, нова редакція зареєстрована 02.08.2011р. виконкомом Луцької міської ради за р. № 11981050008002779, рішення засновника №6 від 21.07.2011р. (платник ренти) укладений договір ренти.

Договір нотаріально посвідчено в реєстрі за № 929.

Згідно п. 1.1 договору, одержувач ренти передає у власність платника ренти майно, зазначене у п. 1.2 цього договору, а платник ренти взамін цього зобовязується періодично виплачувати одержувачеві ренти грошову ренту.

Відповідно до умов п.1.2 договору, під виплату ренти передається 18/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/, що знаходиться на проспекті Перемоги, 15 у місті Луцьку Волинської області, а саме: приміщення гаража № 1-1 та приміщення підвалу № 1-2,3,4, загальною площею 223,9 кв.м, з належних одержувачу ренти 86/100 (вісімдесяти шести сотих) часток добудови адміністративного приміщення /А-5/.

Право власності на 86/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/ належить одержувачу ренти на підставі свідоцтва про право власності № 48086223, виданого 20.11.2013р. реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області, право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12151117. Реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 744708707101 (Т. 1 а.с. 94-95).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна 16.11.2015р.зареєстровано право власності ПП «Ірома» на 86/100 добудови адміністративного приміщення згідно свідоцтва № 48086223, виданого 20.11.2015р., видавник: Реєстраційна служба Луцького МУЮ Волинської області.

Підстава реєстрації рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26337348 від 20.11.2015р., номер запису про право власності:12151117 (Т. 1 а.с. 19).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2016р. за позовом Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі Уповноваженої особи ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 гарантування вкладів фізичних осіб до Реєстраційної служби Луцького МУЮ ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 підприємство «Ірома» про визнання рішень протиправними та зобовязання вчинити дії, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Луцького МУЮ ОСОБА_6 № 26184716 від 16.11.2015р. про скасування державної реєстрації права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення «А-5» по пр. Перемоги,15 в м. Луцьку реєстраційний номер обєкта 744708707101 за Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк»; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Луцького МУЮ ОСОБА_6 № 26337348 від 20.11.2015р. про державну реєстрацію права власності добудови адміністративного приміщення «А-5» по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку реєстраційний номер обєкта 744708707101 за ПП «Ірома».

Львівським апеляційним адміністративним судом 26.05.2016р. скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2016р. у справі № 803/3805/15 та прийнято нову постанову №876/1738;1742;1743/16, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Обставини щодо реєстрації та скасування прав власності на нерухоме майно в м.Луцьку по проспекту Перемоги, 15 встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016р. у справі №876/1738;1742;1743/16, що має для суду преюдиціальне значення в силу ст. 35 ГПК України.

Згідно ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищий господарський суд України у п.2.6 постанови пленуму №18 від 26.11.2011р. " Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зауважив, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

При цьому преюдиціальністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду встановлено:

Як вбачається із витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно на 22.06.2011 та 31.08.2011 року та встановлено у судовому засіданні право власності на приміщення (А- 5) було зареєстроване за ПП Ірома.

Підставою для переходу права власності та реєстрації спірного приміщення за ПАТ Західінкомбанк 06.02.2012 р. стала постанова Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року (справа № 2а/0370/9/12). Проте, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, дана постанова була скасована в касаційному порядку постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року. Тобто фактично було скасовано підставу державної реєстрації права власності за позивачем (тобто документ, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р. у розумінні абз. 2 п. 41 Порядку ведення Державного реєстру).

06.11.2015 року представником ПАТ Західінкомбанк до державного реєстратора подано заяву про реєстрацію права власності на дане майно.

07.11.2015 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25117674 про державну реєстрацію права власності на добудову адміністративного приміщення (А-5), що розташоване в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 та відкрито відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та заведено реєстраційну справу.

До реєстру внесено запис про право власності № 11511962 від 06.11.2015 року реєстраційний номер нерухомого майна № 744708707101.

Тобто на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на добудову адміністративного приміщення (А-5), що розташоване в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15 за ПАТ «Західінкомбанк» і при прийнятті рішення про цю державну реєстрацію права власності державним реєстратором було використано відомості із Реєстру прав власності на нерухоме майно у відповідності до п. 94 Порядку № 868.

Суд першої інстанції вірно встановив, що вказане право власності за ПАТ Західінкомбанк вперше було зареєстроване 06.02.2012 року, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року, а 06.11.2015 року перенесено до нового Державного реєстру. Таке перенесення здійснювалося зокрема на підставі відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно за заявою ПАТ Західінкомбанк.

16.11.2015 року представником ПП Ірома до державного реєстратора подано заяви про скасування державної реєстрації за ПАТ Західінкомбанк та реєстрацію права власності за ПП Ірома.

До заяви подано постанову Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року по справі № 2а/0370/9/12 та відповідні правовстановлюючі документи на дане рухоме майно.

На підставі поданих третьою особою документів державним реєстратором прийнято рішення № 26184716 від 16.11.2015 року про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ПАТ Західінкомбанк № 11511962 від 06.11.2015 року на вказане майно, на підставі постанови ВАС України від 23.09.2015 року.

Саме на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 р. відповідачем було прийняте рішення, яким скасоване право власності за ПАТ Західінкомбанк (Т. 1 а.с. 134-143).

Обставини реєстрації прав власності на спірне майно встановлені і постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015р. по справі № К/800/3745/15. (Т. 1 а.с. 185-191), а саме:

Позивачем у якості підстави для державної реєстрацію права власності на приміщення площею 1226,7 м.кв по пр. Перемоги 15 у м. Луцьку надано договір купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року, укладений між МП «Інкомсервіс» (правонаступником якого є приватне підприємство «Ірома) та КБ «Західінкомбанк», який підписаний та завірений печатками сторін.

У поданій заяві від 28 грудня 2011 року позивач просив зареєструвати право власності на приміщення площею 1226,7 кв.м., за адресою пр.Перемоги 15 у м. Луцьку, без визначення частки, що свідчить про наявність розбіжностей між вже зареєстрованими правами на нерухоме майно і поданими позивачем документами та унеможливило встановлення відповідності заявлених прав поданим документам та вимогам законодавства.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що уточнені позовні вимоги банку щодо реєстрації права власності на 86/100 частин нерухомого майна (добудови) не відповідають змісту та вимогам поданої позивачем до БТІ заяви про реєстрацію права власності, це по-перше. По-друге, позивачем, в порушення вимог ст.71 КАС України, не доведено належними та допустимими доказами, що приміщення площею 1226,7 м.кв, яке є предметом договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1999 року, складає саме 86/100 частин всієї будівлі (добудови).

Зокрема, згідно поданого позивачем до заяви про державну реєстрацію та наявного у матеріалах справи ОСОБА_3 державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 19 січня 1998 року загальна площа добудови адмінприміщення по пр.Перемоги 15 складає 1098,17 м.кв., у реєстраційному посвідченні від липня 1998 року на вказаний об'єкт нерухомого майна його площа визначена у розмірі 1118,2 м.кв. /а.с.11/, згідно витягу в Реєстру прав власності на нерухоме майно № 30385834 від 22 червня 2011 року /а.с.35/, який досліджувався судами, загальна площа зареєстрованого на праві власності за малим підприємством «Інкомсервіс», правонаступником якого є ПП «Ірома», об'єкта - добудови адміністративного приміщення по пр.Перемоги 15, складає 1226,6 м.кв., з яких 14/100 частин - приміщення №№ з 2-1 по 2-12 загальною площею 166,8 м.кв.

За вказаними обставинами, з урахуванням невідповідності поданих позивачем документів установленим законом вимогам та заявленим правам, що є підставою для відмови у державній реєстрації прав відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону № 1952-IV, п.п.3.5.4 п.3.5 Тимчасового положення, відповідач був позбавлений можливості провести реєстрацію прав за поданою позивачем заявою; оскаржувані дії відповідача щодо відмови у реєстрації права власності банку на нерухоме майно по пр.Перемоги 15 та прийняте реєстратором рішення від 29 грудня 2011 року №11509 є обґрунтованими та правомірними, порушень діючого законодавства в діях відповідача не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог щодо їх оскарження відсутні (Т. 1 а.с. 185-191).

Тобто, на час укладення оспорюваного договору ренти на підставі судового рішення відновлено запис про реєстрацію права власності на приміщення по пр. Перемоги, 15 за ПП «Ірома».

Оспорюючи договір ренти, позивач посилається на ч. 2 ст. 203 ЦК України та стверджує, що не будучи власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги,15 у м. Луцьку, ПП «Ірома» не вправі була будь-яким чином розпоряджатися 18/100 цього приміщення та відчужувати його на користь ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» по договору ренти, а тому договір ренти від 17.12.2015р. №929 вчинений ПП «Ірома» без дотримання вимог, зазначених в ч. 2 ст. 203 ЦК України і, як наслідок, є недійсним.

Доводи позивача про належність йому нерухомого майна переданого по договору ренти, обґрунтовані посиланням на іншу редакцію договору від 27.10.1999р. про продаж приміщення по пр. Перемоги 15, площею 1098 кв.м., яка була подана позивачем вперше в судовому засіданні 29.06.2016р., при тому, що судами, в тому числі і за позовами ПАТ «Західінкомбанк», досліджувався договір купівлі-продажу від 27.10.1999р. в редакції про придбання приміщення площею 1226,7 кв.м. (а.с. 176 177) та враховуючи, що реєстрація права власності ПАТ «Західінкомбанк» в 2012 та 2015 рр. здійснювались, як встановлено судами і це відображено в судових рішеннях, що набрали законної сили, на підставі договору купівлі продажу, де придбавались приміщення по пр.Перемоги 15, загальною площею 1226,7 кв.м. (крім ресторану та гаражів).

Позивач стверджує, що вказаний договір є доказом належності банку цілого приміщення площею 1098кв.м , в яку входять і площа по оспорюваному договору ренти і що саме цей договір є оригінальним договором, з точки зору змісту, технічних деталей, кольору паперу, способу друку, відбитку печатки та не потребував реєстрації прав власності з посиланням на ч. 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд не приймає вказані доводи, при цьому виходить із такого:

Згідно п.п. 1, 2, ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До прийняття ВРУ ЗУ «Про державну реєстрацію прав на обєкти нерухомого майна» реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювало бюро технічної інвентаризації (БТІ) на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. №121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за №399/2839, а в подальшому згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованого в МЮУ 18.02.2002р за №157/6445.

Згідно Інструкції (яка діяла на момент укладення договору від 27.10.1999р.) остання діяла на всій території України і була обов'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.

Державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягали об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.).

Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації була обов'язковою для власників, незалежно від форми власності, в т.ч. при реєстрації переходу права власності у разі укладення договорів відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п.п 1.3, 1.4, 1.6 Інструкції).

Зважаючи на викладене, судом не прийняті доводи позивача про те, що поданий в судовому засідання договір є належним доказом права власності на приміщення по пр. Перемоги, 15 з посиланням на ч.3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки є його власним тлумаченням змісту законодавства, як Інструкцією 1998р., так і Тимчасовим положенням 2002р., і цим Законом передбачалась державна реєстрація прав на нерухоме майно як офіційне визнання та підтвердження державою факту речового права на нерухоме майно.

Суд зауважує, що доводи позивача, що сам по собі договір і є належним доказом прав власності і не потребує реєстрації прав власності, спростовується і діями позивача, який, починаючи з 2010 року, намагався здійснити реєстрацію прав власності на вказане спірне приміщення.

При цьому, як вбачається із матеріалів Інвентаризаційної справи на будинок №15 по пр.Перемоги в м. Луцьку, реєстрація права власності за ПАТ «Західінкомбанк» 06.02.2012р. (реєстраційний номер 33963515) на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ у м. Луцьку, пр.Перемоги 15, відбулась на підставі договору купівлі продажу від 27.10.1999р. та постанови Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012р. по справі № 2а/0370/9/12 про зобовязання проведення реєстрації права власності.

02.02.2012р. позивач звернувся із заявою №260-19 про реєстрацію права власності на нерухоме майно ПАТ «Західінкомбанк», долучивши зазначену постанову по справі №2а/0370/9/12 від 18.01.2012р., технічний паспорт станом на 03.02.2012р. та копії договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. про продаж приміщення площею 1226,7 кв.м., що знаходиться в місті Луцьку по пр.Перемоги 15 (крім ресторану і гаражів), до договору долучений акт прийняття-передачі приміщення площею 1226,7 кв.м., тобто, на те саме приміщення по договору від 27.10.1999р. в редакції «з застереженнями».

Водночас, в матеріалах Інвентаризаційної справи знаходиться витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності за МП «Інкомсервіс» та 1/1частки добудови адміністративного приміщення /А-5/ у м.Луцьку, пр.Перемоги 15 на підставі рішення органу місцевого самоврядування /№204/ 22.06.1994/ виконком Луцької міської ради; -/№5/19.01.1998/ акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом обєкта до експлуатації, затверджений рішенням виконкому Луцької міської ради. Загальна площа 1226,6 кв. м. В примітках зазначено для предявлення в суд:

86/100 часток обєкту становлять приміщення підвалу №№ з 1 по 4 приміщення першого поверху №№ з 1-1 по 1-2, приміщення другого поверху №№ з 1-3 по 1-6, приміщення третього поверху №№ з 1-7 по 1-17, приміщення четвертого поверху №№ з 1-18 по 1-30, приміщення пятого поверху №№ 1-31, 1-32, всього загальною площею 1059,8 кв.м.

Загальна площа цілого обєкту збільшена на 128,4 кв.м за рахунок включення площі підвальних приміщень, що раніше не відносились до загальної площі згідно п. 6 «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна», затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 №127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за №582/5773 ( із змінами та доповненнями) (Том ІІ а.с. 85-111).

Заперечуючи належність приміщення по пр. Перемоги, 15 ПП «Ірома» на час укладення оспорюваного договору, позивач стверджує, що правочин є недійсним відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки нерухоме майно належить йому на підставі договору від 27.10.1999р., який не передбачав нотаріального посвідчення та реєстрації прав власності та був знайденим в архіві банку під час провадження у справі у червні 2016р.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Вищий господарський суд України у п. 2.6 постанови пленуму від 29.05.2015р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» розяснив, що у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанням стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На момент вчинення правочину 17.12.2015р. одержувачу ренти ПП «Ірома» належало право власності на 86/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/ на підставі свідоцтва про право власності № 48086223, виданого 20.11.2015р. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12151117.

Вказаними доказами стверджуються права власності одержувача ренти на передані в ренту приміщення по пр. Перемоги 15, у позивача ж відсутні належні та допустимі докази в підтвердження права власності на приміщення 1-1 та 1-2,3,4 загальною площею 223,9 кв.м, а саме: право власності позивача на майно, передане по договору ренти, не підтверджено ні договором купівлі-продажу в редакції щодо продажу 1226 кв.м, ні в редакції про продаж 1098 кв.м. одного і того ж приміщення за адресою м.Луцьк пр. Перемоги 15; реєстрації права власності з визначенням приміщень, які були придбані, по договору про продаж 1098 кв.м не здійснювалось, а реєстрація приміщень по договору про продаж 1226 кв.м по іншій редакції договору, по-перше, виключала продаж гаражу і ресторану, по-друге, була скасована рішенням судів, що набрали чинності і мають для суду преюдиціальне значення.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

В силу ст. 33 ГПК України саме на позивача покладається тягар доведення обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.

Стаття 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 731 ЦК України за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Частиною 2 ст. 734 ЦК України визначено, що якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 732 ЦК України договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню.

Договір ренти від 17.12.2015р. відповідає зазначеним вимогам законодавства.

Як першою редакцією договору, яка досліджувалась судами попередньо та слугувала підставою для реєстрації права власності за ПАТ «Західінкомбанк» на приміщення по пр.Перемоги 15 (яка була скасована), так і редакцією договору, що подана 29.06.2016р. на те саме приміщення без реєстрації прав власності та можливості ідентифікувати поширення дії договору на приміщення гаража №1-1 та приміщення підвалу №1-2,3, загальною площею 223.9 кв.м., не спростовані права власності одержувача ренти ПП «Ірома» на передані в ренту ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» приміщення.

Вищий господарський суд України у постанові від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» розяснив, що у силу статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В підтвердження права власності позивач не подав належних і допустимих доказів, тому твердження, що оспорюваний договір ренти є недійсним внаслідок того, що вчинений без дотримання вимог, зазначених у ч.2 ст. 203 ЦК України, оскільки не будучи власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги в м. Луцьку, ПП «Ірома» не вправі була будь-яким розпоряджатися цим приміщенням та відчужувати його на користь ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс» по договору ренти, є безпідставним.

Решта доводів позивача щодо дійсності договору від 27.10.1999р. в редакції без застережень та відповідача щодо підробки вказаного договору висновку суду не спростовують і потребують доведення належними та допустимими доказами в самостійному судовому провадженні.

Згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 203, 204, 216, 731, 732, 734 Цивільного кодексу України, ст.ст. 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У позові про визнання недійсним договору ренти від 17.12.2015р. №929 відмовити.

Повне рішення складено

25.07.2016р.

Суддя С. Т. Філатова