Ухвала суду № 59167710, 19.07.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/16858/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/789/925/16 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

при секретарі - Романська К.М.

з участю сторін - представника апелянта - ОСОБА_1

відповідачів - ОСОБА_2, її представника

- ОСОБА_3

ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 ОСОБА_4 про припинення права власності, визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про припинення права власності, визнання права власності відмовлено.

Після набрання рішенням суду законної сили повернути ОСОБА_6 з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Тернопільській області №37319038003454 внесені ним згідно платіжного доручення №12724848 від 15.02.2016р. кошти в сумі 188685.00 грн. по справі №607 16858/14-ц.

Після набрання рішенням суду законної сили повернути ОСОБА_6 з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Тернопільській області №37319038003454 внесені ним згідно платіжного доручення №12726048 від 15.02.2016р. кошти в сумі 188685.00 грн. по справі №607/16858/14-ц.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування вимог вказує на те, що суд не надав оцінки доказам щодо неможливості спільного використання будинковолодіння сторонами, не звернув уваги, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх учасників та забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Відповідачі та їх представники заперечили апеляційну скаргу, рішення суду вважають законним і обгрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2013 року, яке змінено рішенням апеляційного суду Тернопільської області 20 березня 2013 визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 власності по 1/6 частині за кожною на будинковолодіння по АДРЕСА_2 із відповідною частиною будівельних матеріалів витрачених на добудову.

16 травня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області проведено державну реєстрацію права власності за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на 1/6 частину за кожною з них, будинковолодіння на підставі вищевказаного рішення суду, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права та їх обтяжень за індексним №4243044 від 31 травня 2013 року.

Відповідно ло листа ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» №06/07-2 14.01.2015р. за ОСОБА_4 зареєстровано 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано за позивачем ОСОБА_6 право власності на 4/6 частини будинковолодіння по АДРЕСА_3 із відповідною частиною будівельних матеріалів, затрачених на добудову.

18 вересня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області проведено державну реєстрацію права власності за позивачем ОСОБА_6 па 4/6 частини будинковолодіння на підставі вищевказаного рішення суду, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права та їх обтяжень за індексним №27195990 від 24 вересня 2014 року.

Згідно висновку експерта КНДIСЕ №184/15-22 від 06.11.2015р. вартість 1/6 будинковолодіння по АДРЕСА_3 із відповідною частиною будівельних матеріалів, затрачених на добудову на час проведення експертизи становить 188685.00 грн., в тому числі: 1/6 вартості житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами - 129785грн., 1/6 вартості земельної ділянки 54603грн., 1/6 вартості будівельних матеріалів 4270грн.

ОСОБА_6 вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Тернопільській області, згідно платіжного доручення №12724848 від 15.02.2016р. кошти в сумі 188685.00 грн. та, згідно платіжного доручення №12726048 від 15.02.2016р. кошти в сумі 188685,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, що мають значення для справи, на які посилалався позивач, та відсутності правових підстав для припинення права власності відповідачів на частку у праві спільної власності на спірний будинок.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону України від 17.07.1997 № 475/97-BP «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до змісту вказаної статті для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Тобто, при застосування статті 365 ЦК України, зокрема, пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спору про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-68цс14).

При цьому для припинення права власності на частку у майні необхідно дотримуватися принципу пропорційності між переслідуваною метою та позбавленням особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише на умовах, передбачених законом, виходячи з вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що у разі припинення права власності відповідачів на частку у спільному майні, це не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що іншого житла, окрім частини спірного будинку відповідач ОСОБА_2 не має.

Згідно довідок виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради №1502 від 16.04.2014р. №4796 від 12.12.2014р. ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_4, власником якого є ОСОБА_9

Доводи апеляційної скарги, що відповідач може проживати за місцем проживання її сина є припущеннями .

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2, яка є особою похилого віку (1939р.н.). не має у власності іншого житла, а тому позбавлення її частки у єдиному надежному їй на праві власності житлі, істотно порушить її інтереси.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що позбавлення відповідачки ОСОБА_4 належної їй 1/6 частини у спірному будинковолодінні істотно порушить її інтереси, оскільки вона є особою похилого віку (1934р.н.) і має на праві власності тільки 1/3 квартири, яка складається із двох кімнат, житловою площею 27 кв.м.

Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги, що частка відповідачів є незначною.

Як роз'яснив Верховний Суд України в аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, питання, чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належна відповідачам по 1/6 частка у спірному будинку є меншою, але її не можна вважати незначною.

Отже, вирішуючи даний спір, позивач повинен був довести, а суд встановити, що припинення права власності відповідача на частку у будинку ґрунтується на нормах закону та не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів. Проте, достатніх та належних доказів у підтвердження цієї обставини позивачем надано суду не було.

Виконання позивачем вимог ч.2 ст. 365 ЦПК України, згідно якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, не може бути вирішальною обставиною для задоволення даних позовних вимог.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність лише неприязних відносин між сторонамина не доводить неможливості спільного володіння і користування житлом.

Матеріали справи містять лише листи управління внутрішніх справ (поліції) , які не є доказом протиправної поведінки відповідачів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також суд вірно зазначив, що позивачем не доведено того, що частки відповідачів у праві власності на житло не можуть бути виділені в натурі .

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.М. Шевчук