Рішення № 59157545, 19.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8376/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Дудник В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А. 30 жовтня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 3302; судові витрати покласти на відповідачів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11 липня 2011 року ТОВ «ПОСТМАН» (Лізингоодержувач) та ТОВ «УніКредит Лізинг» (Лізингодавець, позивач) уклали договір фінансового лізингу № 2882L11/00-LD від 11 липня 2011 року, на виконання умов якого згідно актів приймання-передачі від 15 липня 2011 року Лізингодавець передав у користування Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач прийняв обраний ним предмет лізингу, а саме: автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в., двигун 2198 куб. см, шасі № НОМЕР_2; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в., двигун 2198 куб. см,шасі НОМЕР_3; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в., двигун 2198 куб. см, шасі № НОМЕР_4; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в., двигун 2198 куб. см, шасі № НОМЕР_5; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в., двигун 2198 куб. см, шасі № НОМЕР_6; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в, двигун 2198 куб. см, шасі НОМЕР_7; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в, двигун 2402 куб. см, шасі № НОМЕР_8; автомобіль FORD TRANSIT, 2011 р.в, двигун 2402 куб. см, шасі № НОМЕР_9. 11 липня 2011 року між ТОВ «УніКредит Лізинг», ТОВ «ПОСТМАН» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №2882Ь11/00/81Ж, відповідно до п. 1.1 якого поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором загальною сумою до 373947,91 дол. СІІІА, що на день укладання цього договору становило 2980551,82 гривень, та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорі фінансового лізингу. Внаслідок не виконання лізингоодержувачем своїх обов'язків за договором фінансового лізингу виникла заборгованість всього в сумі 676 262,05 гривень, яка складається з основного боргу в сумі 406879,91 гривень, пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 45545,02 гривень, компенсації інфляційних втрат в сумі 52382,18 грн., 3% річних в сумі 2344,90 гривень, збитків в сумі 6000 гривень (пов'язані з вчиненням виконавчого напису з метою повернення свого майна), неустойки за прострочення повернення предмету лізингу в сумі 163 110,04 гривень. В зв'язку з викладеним, ТОВ «УніКредит Лізинг» звернулось в Суворівський районний суд м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення вищезазначеної заборгованості. Рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2015 року по справі № 523/9810/15-ц позов задоволено повністю. Судове рішення набрало законної сили 22 вересня 2015 року. 11 грудня 2015 року судом було видано виконавчий лист № 523/9810/15-ц. Після набрання рішенням суду законної сили майже п'ять місяців позивач не вживав заходів щодо його примусового виконання. Це пов'язане з тим, що із відповідачем ОСОБА_1 на протязі цього періоду проходили перемовини щодо мирного вирішення спору між сторонами, в тому числі шляхом добровільної сплати частини заборгованості та частковим списанням решти боргу. В лютому 2016 року стало зрозуміло, що ОСОБА_1 не має жодних намірів сплачувати борг добровільно в будь-якій частині, а переговорний процес використовує виключно для затягування часу. 18 лютого 2016 року позивач подав виконавчий лист на примусове виконання до Відділу

Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві. 19 лютого 2016 року постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Телявського А.М. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» основної суми заборгованості в сумі 406 879,91 гривень, пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 45 545,02 гривень, компенсації інфляційних втрат в сумі 52 382,18 гривень, 3 % річних в сумі 2 344,90 гривень, збитків в сумі 6 000 гривень (пов'язані з вчиненням виконавчого напису з метою повернення свого майна), неустойки за прострочення повернення предмету лізингу в сумі 163110,04 гривень, понесені судові витрати в сумі 3 654,00 гривень, а всього стягнути 679 916,05 гривень. 02 березня 2016 року головний державний виконавець Телявський A.M. сформував інформаційну довідку № 54453811 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за параметрами запиту: «фізична особа ОСОБА_1, РНОК НОМЕР_1». Відповідно до Інформаційної довідки станом на 02 березня 2016 року відповідачу на праві власності належав об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 15713180000, а саме: квартира загальною площею 236 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на квартиру виникло у відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2011 року. В Інформаційній довідці наявна інформація про державну реєстрацію іпотеки: Номер запису про іпотеку: 3660010; Дата державної реєстрації: 03 грудня 2013 року; Державний реєстратор: приватний нотаріус Маловацька Н.А., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; Підстава виникнення: іпотечний договір, серія та номер 1992; Іпотекодержатель: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МАРФІН БАНК», код ЄДРПОУ 21650966, адреса: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28; Іпотекодавець: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1; Додаткові відомості: як майновий поручитель ТОВАРИСТВА З ОМБЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «П.В.К.» Проте, вже 18 квітня 2016 року при пошуку інформації щодо квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (відомості цього реєстру відкриті для загального доступу) стало відомо, що квартира вже належить на праві власності ОСОБА_2, матері ОСОБА_1 Підстава виникнення права власності: договір дарування, серія та номер: 3302, виданий 30 жовтня 2015 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якушева Є.А. І в той же час, квартира залишилась предметом іпотеки ПАТ «МАРФІН БАНК», при чому іпотекодавцем значиться ОСОБА_1, хоча право власності на квартиру вже нібито перейшло до ОСОБА_2 З викладеного вбачається, що 30 жовтня 2015 року (після набрання законної сили рішення суду про стягнення коштів) відповідач ОСОБА_1 уклав із відповідачем ОСОБА_2 договір дарування, відповідно до якого нібито безоплатно передав відповідачу ОСОБА_2 квартиру. Позивач вважає, що договір дарування від 30 жовтня 2015 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є фіктивним, а відтак підлягає визнанню недійсним з огляду на наступне. Відсутні будь-які ознаки того, що право власності (тобто право володіння, користування та розпорядження майном) перейшло до обдаровуваного. Як зазначено вище, відповідач ОСОБА_1 придбав квартиру за договором купівлі-продажу в 2011 році і постійно в ній проживає по теперішній час. Як вбачається з інформаційної довідки з ДРРПНМ, оспорюваний договір було укладено 30 жовтня 2015 року. Проте, з тих пір нічого не змінилось. Відповідач ОСОБА_2 не приступила до володіння або користування квартирою, вона нею жодним чином не розпорядилась. Відповідач ОСОБА_1 й надалі продовжує постійно проживати в квартирі. ОСОБА_2, в свою чергу, постійно проживає в місті Одесі за адресою: АДРЕСА_2, де вона проживала до укладення спірного договору. Сторони договору не мали наміру створити правові наслідки, а саме здійснити реальний перехід права власності (право володіння, користування та розпорядження) на квартиру від відповідача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 Незрозумілі обставини щодо реєстрації зміни власника квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В інформаційній довідці від 02 березня 2016 року власником квартири значиться відповідач ОСОБА_1, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири від 15 вересня 2011 року. В інформаційній довідці від 18 квітня 2016 року власником квартири вже значиться відповідач ОСОБА_2, підстава виникнення права власності: договір дарування від 30 жовтня 2015 року (тобто раніше ніж була одержана перша інформаційна довідка, ніби зміни були внесені заднім числом). 11 березня 2016 року головним державним виконавцем в межах процедури виконавчого провадження було здійснено опис і арешт деякого особистого рухомого майна відповідача ОСОБА_1 (предмети домашнього вжитку: холодильник для алкогольних напоїв, кавоварка, телевізор тощо). Ймовірно, початок реального виконання судового рішення спонукав відповідача ОСОБА_1 вживати заходів щодо унеможливлення звернення стягнення на квартиру. В обох інформаційних довідках зазначено, що квартира перебуває в іпотеці у ПАТ «МАРФІН БАНК», іпотекодавець: відповідач ОСОБА_1, тобто, навіть після зміни власника. Разом з тим, якщо банк як іпотекодержатель і надав згоду на відчуження (дарування) предмету іпотеки третій особі, в цьому випадку були б внесені зміни в іпотечний договір (або укладено новий іпотечний договір), за яким новий власник, - відповідач ОСОБА_2, став би новим іпотекодавцем. Також, є ймовірність того, що відповідач ОСОБА_1 погасив заборгованість перед іпотекодержателем, проте запис про наявність іпотеки умисно був залишений в ДРРПНМ, з метою унеможливлення звернення стягнення на квартиру. Відповідач ОСОБА_1 переоформив право власності на квартиру на свою маму, - відповідача ОСОБА_2, з єдиною метою - уникнути звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення боргів ОСОБА_1. Окрім заборгованості перед ТОВ «УніКредит Лізинг» у ОСОБА_1 наявні величезні борги перед іншими кредиторами, а також він є відповідачем у інших судових спорах. На сьогоднішній день у Відділі Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві перебуває виконавчий лист про примусове стягнення зазначеної суми з Відповідача ОСОБА_1. Станом на поточну дату грошових коштів або іншого майна, якого б вистачило на покриття боргу в повному обсязі у боржника не виявлено (вартість предметів домашнього вжитку ніяк не покривають цю суму). Таким чином, якби відповідач ОСОБА_1 не переоформив на відповідача ОСОБА_2 квартиру за фіктивним договором дарування, ця квартира була б описана, арештована та продана в межах процедури виконавчого провадження з направленням грошових коштів стягувану, тобто позивачу.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у запереченні на позовну заяву, долучених до матеріалів справи, просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, суд про причини неявки не повідомила.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2015 року в межах цивільної справи № 523/9810/15-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уні Кредит Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків по договору про фінансовий лізинг було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» основну суму заборгованості 406 879 гривень 91 копійка, пеню за прострочення виконання зобов'язань в сумі 45 545 гривень 02 копійки, компенсацію інфляційних втрат в сумі 52 382 гривень 18 копійок, 3% річних в сумі 2 344 гривні 90 копійок, збитки в сумі 6 000 гривень 00 копійок, неустойку за прострочення повернення предмету лізингу в сумі 163 110 гривень 04 копійки, понесені судові витрати в сумі 3 654 гривні 00 копійок, а всього стягнуто - 679 916 гривень 05 копійок.

Вказане рішення суду набрало законної сили 22 вересня 2015 року.

30 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, за яким дарувальник ОСОБА_1 безоплатно передав в дар обдаровуваному ОСОБА_2, а обдаровуваний ОСОБА_1 безоплатно прийняв в дар належну дарувальнику ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, яка складається з п'яти жилих кімнат, загальною площею 236,00 кв.м., житловою площею - 159,60 кв.м.

11 грудня 2015 року уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Уні Кредит Лізинг» у справі № 523/9810/15-ц було отримано виконавчий лист на виконання заочного рішення суду від 08 вересня 2015 року.

19 лютого 2016 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м Києві Телявським А.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 523/9810/15-ц, виданого 11 грудня 2015 року Суворовським районним судом м. Одеси.

В подальшому, 11 березня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, сторона позивача посилається на те, що укладаючи між собою договір дарування спірної квартири відповідачі не мали наміру створити правові наслідки, а саме здійснити реальний перехід права власності (права володіння, користування та розпорядження) на квартиру від ОСОБА_1 до ОСОБА_2, у зв'язку з чим не переоформлюючи би на відповідача ОСОБА_2 квартиру за фіктивним договором дарування, ця квартира була б описана, арештована та продана в межах процедури виконавчого провадження з направленням грошових коштів позивачу.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

При цьому, правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що оспорюваний договір дарування квартири був укладений 30 жовтня 2015 року, тобто до відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, при цьому ОСОБА_1 як власник квартири мав право розпоряджатися своєю приватною власністю на власний розсуд, будь-яким чином відчужувати майно на користь третіх осіб.

Так, 11 листопада 2015 року між ОСОБА_2, як новим власником квартири АДРЕСА_4, та ОСОБА_3 було укладено договір оренди квартири (жилого приміщення) № 11/15, за яким ОСОБА_2 було передано ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 у тимчасове платне користування.

25 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким продавець ОСОБА_2 продала (передала у власність), а покупець ОСОБА_3 купив (прийняв у власність) квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь - якому елементі правочину.

Як роз'яснено в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз`яснено в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити

наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання

правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання

правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, визначено, що згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право приватної власності на спірну квартиру 30 жовтня 2015 року було зареєстровано за ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи, правомочність власника майна щодо розпорядження своєю власністю на власний розсуд, враховуючи, що спірна квартира була зареєстрована після укладення договору дарування за іншим власником, який в подальшому відчужив її на користь третьої особи, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати спірний договір дарування є фіктивним, оскільки юридичні наслідки після укладення договору були досягнуті, право власності перейшло до іншої особи, яка, в подальшому, квартиру відчужила.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 235, 316, 317, 319, 321, 346 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 218, 222, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: