Постанова № 59157197, 15.07.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/265/16

Справа №754/390/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Макас Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що він на підставі наказу № 43 Ростовського обласного військового комісаріату від 19.04.1994 року у званні майор був звільнений в запас у зв"язку із станом здоров"я, став на облік у Деснянському районному військовому комісаріаті м. Києва, де на даний час перебуває його особова справа. При звільненні позивачу не було виплачено одноразову вихідну грошову допомогу ані Ростовським обласним військовим комісаріатом, ані Деснянським районним військовим комісаріатом м. Києва, що порушує його права. У листопаді 2015 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо того, до якої установи необхідно звернутися для отримання відповідної грошової допомоги. Листом від 07.12.2015 року відповідач надав відповідь, в якій роз"яснив порядок звернення. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд зобов"язати відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв"язку із звільненням в запас з військової служби у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що позивач проходив військову службу у Російській Федерації, ніколи не був військовослужбовцем України, а тому і допомога йому повинна була виплачуватися при звільненні з військової служби у Росії. Особова справа, дійсно, перебуває у відповідача, але у зв"язку з тим, що після звільнення з військової служби позивач став на облік у військоматі, як військовозобов"язаний. При досягненні позивачем 55-річного віку був знятий з відповідного обліку. Також представник зазначила, що з моменту звільнення позивача з військової служби у 1994 році пройшло більше 20 років, а тому вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи відповідачу належить довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі наказу № 43 Ростовського обласного Військового комісаріату від 19.04.1994 року був звільнений у запас командуючим військом СКВО № 081 від 02.04.1994 року на підставі п. "а" ч. 1 ст. 49 у зв"язку із станом здоров"я, що був визначений відповідною комісією з висновком про непридатність до військової служби у мирний час. З 13.04.1994 року позивач був виключений зі списків особового складу.

Після звільнення у 1994 році позивач ОСОБА_1 переїхав до м. Києва і був поставлений на облік у Деснянському районному військовому комісаріаті м. Києва, згідно документів, що були надані Ростовським обласним військовим комісаріатом.

19.11.2015 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою з проханням надати інформацію відносно того, до якої установи та з якими документами має звертатися позивач для отримання одноразової грошової допомоги у зв"язку із звільненням у запас.

07.12.2015 року відповідачем була надана відповідь, в якій зазначено про те, що виплата одноразової допомоги здійснюється військовою частиною при звільненні військовослужбовця.

Але позивач, не погоджуючись з цим, звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд зобов"язати відповідача виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв"язку із звільненням у запас з військової служби у розмірі 5-ти місячного грошового забезпечення.

Як встановлено при розгляді справи, 24.08.1991 року Верховною Радою Української РСР було прийнято Акт проголошення незалежності України.

26.12.1991 року прийнято Декларацію про припинення існування СРСР у зв"язку з утворенням СНД.

Позивач ОСОБА_1 на час його звільнення у запас (1994 рік) був військовослужбовцем іншої держави та був звільнений у запас на підставі наказу від 02.04.1994 року, у відповідності до Закону Російської Федерації, при звільненні отримував виплати, що були передбачені законодавством Російської.

З наведеного можна зробити переконливий висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не був військовослужбовцем України, на момент звільнення з військової служби іншої держави до нього, як до військовослужбовця, не може застосовуватися законодавство України, у тому числі і Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З письмових матеріалів справи вбачається, що після звільнення з військової служби та відповідно до Припису Ростовського обласного військового комісаріату від 05.05.1994 року № 70, позивач ОСОБА_1 був направлений за місцем прописки до Ватутінського (на даний час - Деснянського) РВК м. Києва, для постановки на обліку як звільненого у запас. Тобто, позивач прибув до України не як військовослужбовець, а як військовозобов"язаний офіцер запасу.

У 2006 році позивач ОСОБА_1 був виключений Деснянським районним військоматом з військового обліку за досягненням граничного віку перебування у запасі, а саме по досягненню 55 років відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 28, п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу".

З наведеного вбачається, що позивач через 21 рік заявляє вимогу про отримання грошової допомоги, що виплачується при звільненні лише українським військовослужбовцям, та передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, що діяла на момент звільнення позивача), що передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачується грошова допомога у розмірі 5-ти місячного грошового забезпечення. При цьому позивач ніколи не був військовослужбовцем держави Україна, а звільнявся зі служби у Російській Федерації, відповідно до законів Російської Федерації.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 Кодексу визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа можуть оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову з вимогами, перелік яких міститься у частині четвертій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки такий перелік не є вичерпним, особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин, але, виходячи із закону, яким визначається порядок реалізації прав та свобод у сфері публічно-правових відносин, враховуючи компетенцію адміністративних судів (ст. 17 Кодексу), а також повноваження суду при вирішенні справи (ст. 162 Кодексу).

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до чинного закону, а саме чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду та вирішення справи.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи судом достовірно встановлено законність дій відповідача, зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача щодо виплати йому грошової допомоги, жодні права позивача порушені відповідачем не було, а питання щодо виплати грошової допомоги не може бути вирішено відповідачем через те, що позивач не проходив військову службу в Україні.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 17, 71, 158, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Деснянського районного військового комісаріату м. Києва Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий: