Рішення № 59149572, 21.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1579/15-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/4327/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 21.07.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 липня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент», ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором лізингу, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 22 листопада 2012 року між товариством і ПП «Білдгрупменеджмент» було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006241 з додатком, за умовами яких товариство як лізингодавець зобовязалося придбати у свою власність та передати у користування лізингоодержувача ПП «Білдгрупменеджмент» обєкт лізингу транспортний засіб легковий автомобіль «AudiA8Long6.3FSI», 2012 року випуску, шасі №WAUZZZ4H0DN013905, двигунCEJ004270, а лізингоодержувач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму обумовлених коштів, шляхом здійснення лізингових платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невідємну частину договору, на загальну суму еквівалентну 181753,29 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 72701,32 доларів США.

Співвідповідач ОСОБА_2 виступив поручителем лізингоодержувача ПП «Білдгрупменеджмент», що підтверджується його підписом у договорі фінансового лізингу.

Вказував, що товариство належним чином виконало умови договору придбало автомобіль та передало його у користування відповідача, однак відповідач не виконав свої зобовязання щодо своєчасної сплати лізингових платежів, у звязку з чим утворилася заборгованість в розмірі 114306,38 грн., яка має бути повернута з урахуванням пені, штрафу та вимог ст.625 ЦК України. Крім того, внаслідок невиконання відповідачем обовязків за договором лізингу, припинення договору та вжиття дій щодо повернення автомобіля, товариству було завдано збитків.

У звязку із наведеним просив стягнути солідарно з ПП «Білдгрупменеджмент» та ОСОБА_2 основну суму заборгованості за договором лізингу у сумі 114306,38 грн., збитки у розмірі 836223,11 грн., штраф у сумі 1459,70 грн., пеню у сумі 8734,69 грн., 3 % річних у сумі 2614,02 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 10795,54 грн., неустойку у сумі 224556,58 грн., інфляційні втрати у сумі 23742,06 грн., а всього стягнути 1222432,08 грн. та судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року позов задоволено. Ухвалено стягнути солідарно з ПП «Білдгрупменеджмент» і ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» основну суму заборгованості за договором лізингу у сумі 114306,38 грн., збитки у розмірі 836223,11 грн., штраф у сумі 1459,70 грн., пеню у сумі 8734,69 грн., 3 % річних у сумі 2614,02 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 10795,54 грн., неустойку у сумі 224556,58 грн., інфляційні втрати у сумі 23742,06 грн., а всього стягнути 1222432,08 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ПП «Білдгрупменеджмент» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не дав належної оцінки розміру збитків, зокрема дав невірну оцінку договору про надання позивачу юридичних послуг з боку ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та не врахував, що позивач підробив фінансово-господарські документи. Це ж стосується наданих позивачу послуг з боку ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», де акт приймання-передачі наданих послуг є штучно створеним, та наданих позивачу послуг з боку ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери», де акт про надані послуги є фіктивним. Суд не врахував, що автомобіль«AudiA8Long6.3FSI», 2012 року випуску, р.н.НОМЕР_1 був проданий за реальною ринковою вартістю і збитки відсутні, а нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суму лізингових платежів є безпідставним.

В суді апеляційної інстанції представник ПП «Білдгрупменеджмент» подану апеляційну скаргу підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області.

Представник ТОВ «Порше Лізинг Україна» в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про час розгляду справи, до суду не зявився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ПП «Білдгрупменеджмент»було укладено договір фінансового лізингу транспортного засобу з додатками (Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік виплати лізингових платежів), згідно яких позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна» зобовязався придбати у свою власність та передати у користування відповідача ПП «Білдгрупменеджмент»легковий автомобіль «AudiA8Long6.3FSI», 2012 року випуску, шасі №WAUZZZ4H0DN013905, двигунCEJ004270строком на 60 місяців, а відповідач у свою чергу зобовязався сплачувати відповідачу лізингові та інші платежі, а також виконувати інші умови договору (а.с.15-25). Згідно договору і графіку виплати лізингових платежів відповідач мав здійснити авансовий і адміністративний платежі, а також 60 щомісячних лізингових платежів в період із 22 листопада 2012 року по 15 листопада 2017 року (а.с.26-29).

На виконання умов вказаного договору лізингу позивач придбав у власність та передав у користування відповідача ПП «Білдгрупменеджмент»обумовлений договором транспортний засіб - легковий автомобіль «AudiA8Long6.3FSI», 2012 року випуску, р.н.НОМЕР_1, що стверджується актом прийому-передачі автомобіля від 30 листопада 2012 року (а.с.30).

Поручителем лізингоотримувача ПП «Білдгрупменеджмент» за вказаним договором фінансового лізингу є співвідповідач ОСОБА_2, який згідно підписаних ним умов поруки, що містяться в договорі фінансового лізингу від 22 листопада 2012 року, взяв на себе зобовязання відповідати за виконання усіх його зобовязань перед кредитором у повному обсязі, що виникли з договору фінансового лізингу (а.с.24).

Також судом встановлено, що у звязку із невиконням ПП «Білдгрупменеджмент»умов договору фінансового лізингу і наявністю простроченої заборгованості, ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до п.8.3.1, 12.6.1 додатку до договору направив 5 червня 2014 року повідомлення ПП «Білдгрупменеджмент» про відмову від договору з вимогою про повернення обєкта лізингу та сплату заборгованості, яке отримано 17 червня 2014 року (а.с.37-39).

Отже відповідно до умов договору лізингу договір є припиненим в односторонньому порядку через 10 днів після отримання повідомлення, тобто із 27 червня 2014 року.

У звязку із припиненням договору за звереннням ТОВ «Порше Лізинг Україна»приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу 11 серпня 2014 року вчинив виконавчий напис про повернення відповідачем на користь позивача обєкта лізингу автомобіля «AudiA8Long6.3FSI», 2012 року випуску, р.н.НОМЕР_1 (а.с.40).

22 вересня 2014 року вказаний автомобіль на підставі виконавчого напису вилучений і переданий позивачу ТОВ «Порше Лізинг Україна»(а.с.41-43).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що лізингоодержувач ПП «Білдгрупменеджмент»не виконав передбачених договором фінансового лізингу обовязків по сплаті щомісячних лізингових платежів і має прострочену заборгованість, чим порушує права лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна», які підлягають до захисту шляхомстягнення боргу та збитків на користь лізингодавця в повному обсязі.

При цьому суд виходив з того, що відповідальність за порушення умов договору фінансового лізингу несуть лізингоотримувач ПП «Білдгрупменеджмент»і поручитель ОСОБА_2 як солідарні боржники.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Частинами 1 і 2 ст.15 ЦПК визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст.ст.1, 12 ГПК України господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконання господарських договорів.

У справі, яка переглядається, виник спір щодо неналежного виконання боржником зобовязань за договором фінансового лізингу, сторонами якого є дві юридичні особи.

Розгляд справ між юридичними особами з приводу виконання господарських договорів віднесено до компетенції господарського суду. Отже, зазначена справа в частині позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна»до боржника ПП «Білдгрупменеджмент»про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Звертаючись до суду, ТОВ «Порше Лізинг Україна»об'єднав у своїй позовній заяві вимоги як до боржника ПП «Білдгрупменеджмент», так і до поручителя фізичної особи ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право обєднати в одній позовній заяві кілька вимог, повязаних між собою.

Відповідно до розяснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 розяснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути обєднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно повязані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке обєднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається обєднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ПП «Білдгрупменеджмент», суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, безпідставно прийняв до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та розглянув його разом із вимогами ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2,які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Отже вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ПП «Білдгрупменеджмент» розгляду в порядку цивільного судочинства не підлягають і провадження в цій частині слід закрити. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у ряді постанов, зокрема постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1737цс15; у постанові від 17 лютого 2016 р. у справі № 6-1965цс15; у постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1009цс15.

Крім того, вирішуючи спір в частині вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2, суд допустив порушення норм матеріального права. Так, покладаючи на ОСОБА_2 як поручителя відповідальність за порушення боржником умов договору фінансового лізингу, суд не врахував приписи ч.4 ст.559 ЦК України, відповідно до положень якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Поскільки строк поруки ОСОБА_2 у договорі фінансового лізингу не встановлено, а маються лише загальні посилання на зміст правовідносин поруки, то діє загальне правило ч.4 ст.559 ЦК України про припинення поруки протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобовязання.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору фінансового лізингу строк сплати останнього платежу і остаточного виконання зобов'язань визначений графіком платежів 15 листопада 2017 року. Однак узвязку із несплатою лізингових платежів лізингодавець ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до вимог закону (ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг») та п.8.3.1, 12.6.1 додатку до договору фінансового лізингу відмовився від договору, направивши 5 червня 2014 року лізингоотримувачу повідомлення та вимогу про погашення боргу у строк не більше 3 днів з дня отримання вимоги, яка отримана відповідачем 17 червня 2014 року.

Ухвалючи рішення, суд не звернув уваги, що від дня настання строку виконання зобовязання, тобто від 20 червня 2014 року, лізингодавець ТОВ «Порше Лізинг Україна» протягом шести місяців не предявив вимогу до поручителя про повернення боргу і такі докази у справі відсутні, що у свою чергу свідчить про припинення договору поруки і відсутність у відповідача ОСОБА_2 обовязку відповідати за порушення боржником умов договору фінансового лізингу.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст.205 ЦПК України.

За положеннями п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки справа в частині позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна»до боржника ПП «Білдгрупменеджмент»про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, то суд закриває провадження в цій частині з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Вирішуючи спір в частині вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2М, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.7 вказаного Закону лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Аналогічні положення щодо права лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадку не сплати лізингових платежів чи прострочення сплати містяться у п.п.8.3.1-8.3.2, 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що підписані сторонами і є додатком до догвоору фінансового лізингу.

Судом встановлено, що у звязку із невиконням лізингоотримувачем ПП «Білдгрупменеджмент»умов договору фінансового лізингу і наявністю простроченої заборгованості, лізингодавець ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до вимог закону та п.8.3.1 договору направив лізингоотримувачу два попередження про необхідність сплати боргу, а саме 5 травня і 19 травня 2014 року.

З огляду на їх невиконання і несплату боргу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до п.12.6.1 додатку до договору 5 червня 2014 року направив ПП «Білдгрупменеджмент» повідомлення про відмову від договору, повернення обєкта лізингу та сплату боргу. Вказане повідомлення отримано 17 червня 2014 року, і відповідно до умов договору договір є припиненим із 27 червня 2014 року, про що вірно вказує в позові позивач.

Відповідно до п.12.8 додатку до договору лізингу негайно після відмови від договору ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізнгових та інших платежів, незалежно від дати їх сплати.

Отже, ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до умов договору припинив договір лізингу, встановивши строк повернення кредитних коштів на протязі трьох днів з моменту отримання повідомлення, тобто із 17 червня 2014 року. Вказана вимога банку про повернення коштів відповідачем не виконана. В той же час позов до суду поданий ТОВ «Порше Лізинг Україна» лише 21 лютого 2015 року, що стверджується поштовим штемпелем на конверті.

З огляду на приписи ч.4 ст.559 ЦК України, а також беручи до уваги те, що встановлений позивачем строк виконання основного зобовязання і повернення боргу сплив 20 червня 2014 року і позивач не предявив вимогу до поручителя протягом шести місяців від цього строку, колегія суддів прийшла до висновку, що порука ОСОБА_2 припинилася і відсутні правові підстави для покладення відповідальності на поручителя.

Посилання представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» нате, що договір поруки ОСОБА_2 не припинив свою дію, бо у тексті договорі поруки вказано, що він діє до повного виконання сторонами зобовязань не грунтуються на вимогах закону і матеріалах справи.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобовязання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобовязань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, вказавши, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» задоволити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в позові в цій частині.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2015 року в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» про стягнення боргу за договором фінансового лізингу скасувати, провадження у справі закрити.

Роз'яснити ТОВ «Порше лізинг Україна», що даний спір в частині вимог до Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» про стягнення боргу має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: