Рішення № 59149571, 21.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6789/15-ц Головуючий у І інстанції Марчук О. Л.Провадження № 22-ц/780/4300/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 21.07.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 липня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл в натурі,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який надалі уточнила і мотивувала тим, що 20 вересня 1980 року вона уклала із відповідачем шлюб. Спільне життя між ними не склалося і рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2013 року шлюб між ними розірвано.

Вказувала, що невдовзі після одруження померла мати відповідача і він успадкував після її смерті житловий будинок по вул.Гагаріна 6 у в смт.Глеваха Васильківського району Київської області, де вони проживають до цього часу. Будинок був у стані, що потребував капітального ремонту, а тому за час шлюбу внаслідок їх спільних трудових і грошових затрат будинок істотно збільшився у своїй ціні. Зокрема вони капітально його відремонтували і перебудували, у зв'язку з чим його вартість істотно збільшилася, а тому відповідно до положень ст.62 СК України даний будинок слід визнати їх спільною сумісною власністю подружжя.

Посилалася, що домовитися із відповідачем про його поділ вона не може, а тому просила визнати житловий будинок по вул.Гагаріна 6 у в смт.Глеваха Васильківського району Київської області спільним сумісним майном подружжя, розділити його в натурі, виділивши кожному з них певні його приміщення їм для користування та зобовязати її і ОСОБА_3 виконати конкретні будівельно-монтажні роботи.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що суд не звернув уваги на те, що спірний будинок після смерті матері потребував капітального ремонту, що слідує із свідоцтва про право на спадщину за заповітом та технічного паспорта. Протягом 1984-2006 років внаслідок спільних грошових та трудових затрат сторін будинокзазнав поліпшень та суттєвих змін і зріс у своїй вартості. Суд дав невірну оцінку висновку спеціаліста від 17 серпня 2015 року, де вказано про збільшення вартості будинку в результаті затрат.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони із 20 вересня 1980 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2013 року.

В період зареєстрованого шлюбу відповідач у 1984 році отримав у власність в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 житловий будинок, що розташований по вул.Гагаріна 6 в смт.Глеваха Васильківського району Київської області, який відповідно до положень ст.24 КпШСУ (чинний на час спадкування) є його особистою власністю.

В період шлюбу у вказаному будинку сторонами проводилися ремонтні та опоряджувальні роботи з метою підтримання його у придатному для використання стані.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених ст.60 СК України підстав для визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя. При цьому суд виходив з того, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що житловий будинок по вул.Гагаріна 6 в селищі Глеваха Васильківського району Київської області за час шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 істотно збільшився у своїй вартості.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Вирішуючи спір щодо визнання житлового будинку вул.Гагаріна 6 в смт.Глеваха спільним сумісним майном подружжя та його розділ в натурі, суд залишив поза увагою, що спірний будинок як і земельна ділянка площею 0,0840 га, на якій він розташований, були відчужені відповідачем за договорами купівлі-продажу від 18 серпня 2015 року відповідачці ОСОБА_4

Отже на час подачі ОСОБА_2 позову до суду спірний будинок не належав відповідачу, а належав іншій особі, яка набула права власності на будинок у встановленому законом порядку на підставі правочину і право власності якої на це майно не оспорене.

За таких обставин мотиви відмови у позові, вказані судом у рішенні, є помилковими, та такими, що не грунтуються на законі, поскільки спірнний будинок не перебуває у власності відповідача.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає з наступних міркувань.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поскільки судом встановлено, що спірний житловий будинок по вул.Гагаріна 6 в смт.Глеваха щодо якого заявлені вимоги про визнання його спільним сумісним майном подружжя та розділ в натурі, належить іншій особі відповідачці ОСОБА_4, яканабула права власності на спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2015 року, який не визнаний судом недійсним, а також враховуючи приписи ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову з огляду на відсутність у відповідача ОСОБА_3 майна, яке можливо визнати спільною власністю і яке підлягає поділу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2016 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл в натурі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий

Судді: