Ухвала суду № 59147517, 20.07.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2391/16-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.

Категорія 55 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Косигіної Л.М., Худякова А.М.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2016 року

встановила:

У березні 2016 року позивач звернувся з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, остаточно просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 926,28 грн та 10 000,00 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Український професійний банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30 928,28 грн та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Український професійний банк» на користь держави 2 756,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ПАТ «Український професійний банк» подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Суд не взяв до уваги, що виплата боргів підприємства, що перебуває у стадії ліквідації регламентується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість перед позивачем у повному обсязі була погашена 26.04.2016, тобто під час розгляду справи в суді, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та спричинена у зв'язку з цим моральна шкода.

З таким висновком суду колегія суддів повністю погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено при розгляді справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 працював в ПАТ «Український професійний банк» на посаді начальника Житомирського відділення з 23.07.2013 (а.с. 5). Постановою правління Національного банку України від 28.08.2015 № 562 у ПАТ «Український професійний банк» було відкликано банківську ліцензію та оголошено про його ліквідацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.08.2015 № 158 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк», введено тимчасову адміністрації строком на один рік та призначено уповноваженого Пантіну Л.О.

Відповідно до наказу уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку від 05.11.2015 № 220-к/2 ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпП України (за скороченням чисельності та штату працівників) з 05 листопада 2015 року (а.с. 7).

При звільненні відповідач не провів виплату заборгованості по заробітній платі та компенсації за 57 календарних днів невикористаної відпустки, що підтверджується розрахунковим листом (а.с. 8-9). У зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Під час розгляду справи в суді 1-ої інстанції відповідачем була погашена заборгованість по заробітній платі, а саме 28.03.2016 виплачено 11 018,00 грн та 27.04.2016 - 8 434,34 грн (а.с. 16, 32).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у затримці виплати коштів та посилання на те, що таке відбулося у зв'язку із початком ліквідаційної процедури не можна взяти до уваги виходячи з того, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-64 цс 13-1 і відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

З урахування того, що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено, що при звільненні позивача з роботи відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку, а в самому наказі про звільнення не зазначено що їх виплата буде здійснюватися у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо покладання на відповідача обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є правильними.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Оскільки відповідач не надав розрахунок заборгованої заробітної плати, колегія суддів вважає, що визначивши заборгованість по заробітній платі у сумі 19 452,34 грн, суд першої інстанції правомірно поклав в основу розрахунок позивача виходячи із заробітної плати останнього за два попередні місяці перед звільненням та стягнув її за період з 05.11.2015 по 26.04.2016 в сумі 30 926,28 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при прийнятті зазначеного рішення суд першої інстанції не врахував вимоги положення ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб », про те, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації банку здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції .

Відповідно до матеріалів справи при звільненні позивача відповідач видав наказ про виплату компенсації за невикористану відпустку без зазначення порядку виплати такої допомоги відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Проте виплату заборгованості по заробітній платі, як і вищевказаної компенсації у день звільнення проведено не було. Ні в суді першої, ні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що така виплата не була передбачена кошторисом відповідача.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана виплата не була включена до відповідного кошторису відповідача, який було затверджено Фондом. А відтак на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Нормами ст. 237-1 КЗпП передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Доводи, вказані позивачем в апеляційній скарзі про те, що суд неповно з'ясував обставини по справі, а наданим нею доказам не надав належної оцінки, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд в достатньому обсязі врахував вимоги розумності і справедливості, обставини справи, обґрунтовано вважав доведеними моральні страждання позивача у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, втратою нормальних життєвих зв'язків, що потребувало докладання зусиль для організації свого життя. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням вимог процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» відхилити.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: