Ухвала суду № 59145872, 12.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1324/16 Справа № 199/1485/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свідерська Т.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свідерської Т.А.,

суддів: Дрибаса Л.І., Кіряка А.В.,

при секретарі: Гичка Л.Ю.,

за участю: прокурора Пістун М.С.,

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5,

неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6,

законного представника

неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі кримінальне провадження № 12015040630002590, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 листопада 2015 року, за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одружений, не працюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимий:

21 серпня 2015 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська за ч.3 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік,

засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднане невідбуте покарання за вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 серпня 2015 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_6, не одружений, не працюючий, проживаючий без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:

14 вересня 2010 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська за ч.3 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки,

13 травня 2011 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровстка за ч.2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 24 жовтня 2014 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 27 днів,

засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, за ч.1 ст. 187 КК України - до 6 років позбавлення воді.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення воді.

Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровстька від 13 травня 2011 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2000 грн., моральної шкоди 5000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у сумі 842 грн. 88 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у сумі 982 грн. 08 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у сумі 245 грн. 52 коп.

Відповідно до вимог закону вирішено питання про долю речових доказів,

ВСТАНОВИЛА:

На вирок суду подано апеляційні скарги:

Обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок суду змінити та помякшити призначене йому покарання за сукупністю вироків до 5 років позбавлення волі. Вважає, що суд першої інстанції належним чином не врахував, що протягом судового розгляду ОСОБА_3 вину визнав повністю, не заважав та активно сприяв розкриттю злочинів, показав своє бажання стати на шлях виправлення, щиро розкаявся у вчиненому, його співмешканка вагітна, ОСОБА_3 був неофіційно працевлаштований.

Обвинувачений ОСОБА_2 ставить питання про помякшення покарання з урахуванням положень ст.ст. 66, 68, 69 КК України та просить врахувати щиросердне каяття, співпрацю з органом досудового розслідування і призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить вирок суду змінити, помякшити призначене покарання до 4 років позбавлення волі. Вважає, що суд не дотримався принципів справедливості при призначенні покарання, не врахував, дані про особу ОСОБА_3, який є сиротою, виховувався в інтернаті, повністю визнав вину, розкаявся у злочині, який вчинив через скрутне матеріальне становище, завірив суд, що більше не буде вчиняти злочинів, на теперішній час має постійне місце проживання.

Прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ставить питання про скасування вироку у частині призначення покарання через його мякість та ухвалення нового вироку, яким ОСОБА_2 за ч.2 ст. 186 КК України призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 серпня 2015 року та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді 6 років позбавлення волі. ОСОБА_3 за с.2 ст. 186 КК України призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, за ч.1 ст. 187 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначити 6 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 травня 2011 року та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у вигляді 7 років позбавлення волі.

Прокурор звертає увагу на те, що обвинувачені вчинили низку корисливих злочинів, повязаних з насильством, їх жертвами були діти, лише одна потерпіла є повнолітньою. Обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є вкрай небезпечними особами, тому призначене судом першої інстанції покарання явно не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі кожного з обвинувачених і є занадто мяким.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засуджені за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

16 листопада 2015 року близько 12 години 35 хвилин ОСОБА_3, знаходячись біля школи № 133 по пров. Л. Мокієвської, 5-а в м.Дніпропетровську, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, умисно, повторно відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_10 вартістю 758 грн. 33 коп. З викраденим майном з місця злочину зник.

16 листопада 2015 року близько 15.00 години ОСОБА_2 біля буд. № 11 по вул. Кожемякі в м.Дніпропетровську умисно, повторно, з корисливих мотивів вихопив з руки потерпілого ОСОБА_11 мобільний телефон вартістю 1670 грн., тим самим відкрито заволодів чужим майном та з місця злочину зник.

20 листопада 2015 року близько 22 години 10 хвилин ОСОБА_3, знаходячись біля будинку № 6 по вул. Желваковського в м.Дніпропетровську, умисно, повторно, за попередньою змовою з невстановленою особою, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого, відкрито заволодів мобільним телефоном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 вартістю 7798 грн. 66 коп.

04 грудня 2015 року близько 16 години 15 хвилин ОСОБА_2, знаходячись біля школи № 133, розташованої за адресою: пров. Л.Мокієвської, 5-а, вибив з рук потерпілого, тобто умисно, повторно, відкрито заволодів чужим майном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 вартістю 503 грн. 33 коп.

12 грудня 2015 року близько 16.00 години ОСОБА_3, знаходячись в підїзді будинку № 6 по пров. Л. Мокієвської в м.Дніпропетровську, умисно, повторно, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого, відкрито заволодів мобільним телефоном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_14 вартістю 328 грн. 33 коп. З викраденим майном з місця злочину зник.

24 грудня 2015 року близько 14 години 15 хвилин ОСОБА_2, знаходячись неподалік школи № 133, розташованої за адресою: м.Дніпропетровськ, пров. Л.Мокієвської, 5-а, вихопив з рук потерпілого мобільний телефон вартістю 325 грн., тобто умисно, повторно заволодів майном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_15 З викраденим майном з місця злочину зник.

27 грудня 2015 року близько 18 години 35 хвилин ОСОБА_3, знаходячись навпроти школи № 131, розташованої за адресою: м.Дніпропетровськ, пров. Л. Мокієвської, 10, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого ОСОБА_9, вихопив мобільний телефон вартістю 2000 грн., тобто умисно, повторно, відкрито заволодів чужим майном. З місця злочину ОСОБА_3 зник.

05 січня 2016 року близько 23.00 години ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вступили у попередню змову на відкрите викрадення чужого майна та розподілили ролі у вчиненні злочину. Близько 23 години 10 хвилин того ж дня, знаходячись біля будинку № 116 по Донецькому шосе в м.Дніпропетровську, ОСОБА_2 схопив неповнолітнього ОСОБА_16 за рукав куртки та почав вимагати віддати мобільний телефон. Отримавши відмову, ОСОБА_2 наніс три удари кулаком в обличчя потерпілому та відкрито заволодів мобільним телефоном останнього вартістю 2011 грн. 80 коп., після чого із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоровя потерпілого ОСОБА_17, наніс один удар кулаком у обличчя останньому та відкрито, повторно заволодів його мобільним телефоном вартістю 4990 грн. В цей час ОСОБА_3 підійшов до потерпілого ОСОБА_6, та, виходячи за межі попередньої змови, з метою заволодіння чужим майном, погрожуючи застосуванням ножа, тобто насильства, що є небезпечним для життя та здоровя особи, що зазнала нападу, заволодів мобільним телефоном ОСОБА_6 вартістю 16286 грн. 25 коп. та грошовими коштами у сумі 200 грн. З викраденим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, позицію обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_5, які кожен окремо підтримали апеляційні свої скарги та апеляцію захисника ОСОБА_5, просили помякшити призначене покарання до мінімального, передбаченого санкціями ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 187 КК України, думку захисника ОСОБА_4, який підтримав апеляційні скарги сторони захисту, позицію прокурора Пістун М.С. про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалення вироку суду апеляційної інстанції, яким обом обвинуваченим потрібно призначити більш суворе покарання, зазначене в апеляційній скарзі прокурора, міркування неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 та його законного представника ОСОБА_7 щодо залишення вироку суду без змін, перевіривши надані матеріали в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисника ОСОБА_5 та прокурора Бевза А.С. задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених у вироку обставин. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах і в апеляційних скаргах не заперечується. Доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікація дій обвинувачених не оспорюються, тому апеляційним судом не перевіряються.

Згідно з положеннями ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ці вимоги закону суд першої інстанції виконав і обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про вид і розмір покарання належним чином, призначивши кожному обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі, з реальним його відбуттям.

Обґрунтовуючи висновки щодо виду і розміру покарання обвинуваченим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, суд першої інстанції виходив, як вбачається з вироку суду, не лише з характеру і ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів, але й відповідно до статей 65-67 КК України урахував конкретні обставини справи, обставини, що обтяжують покарання, а також дані про особу кожного обвинуваченого, у тому числі ті, на які посилаються ОСОБА_2, ОСОБА_3І, захисник ОСОБА_5 та прокурор у апеляційних скаргах.

Зокрема, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд врахував, крім тяжкості вчиненого ним умисного злочину проти власності, дані про особу обвинуваченого, який вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав повністю та щиро розкаявся, раніше судимий, в тому числі за вчинення злочинів проти власності, перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу розладу психіки та поведінки внаслідок вживання кількох наркотичних речовин та інших психоактивних речовин, на обліку у психіатра не перебуває, не працює та не мав офіційного джерела доходу, за місцем проживання характеризується задовільно, вчинив злочини щодо малолітніх та неповнолітніх осіб. Крім того, суд врахував зухвалу поведінку обвинуваченого ОСОБА_2 та відсутність у нього моральних цінностей. Обставин, що помякшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_2, суд визнав рецидив злочинів та вчинення злочинів відносно малолітніх осіб.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд врахував, що він вчинив умисні тяжкі злочини, повністю визнав вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, про вчинене жалкував, раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти власності, перебуває на обліку у нарколога з метою профілактики внаслідок виживання рідких розчинників, на обліку у психіатра не перебуває, не працював та не мав офіційного джерела доходів, за місцем проживання характеризується задовільно, вчинив злочини щодо неповнолітніх та малолітніх осіб. Обставин, що помякшують покарання ОСОБА_3, судом не встановлено. Обставинами, що обтяжують покарання, суд визнав рецидив злочинів та вчинення злочинів щодо малолітніх осіб.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано не визнав обставинами, що помякшують покарання кожного з обвинувачених, щиросердне каяття та активне сприяння розкриттю злочинів і зазначає, що щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, зясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Повідомлення компетентним органам достеменно відомих цим органам обставин справи виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 не визнавав вину у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_6, заперечував, що мав при собі ніж. Про обставини вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінальних правопорушень до їх допиту вже було відомо органам досудового розслідування із заяв потерпілих про вчинення злочинів та їх показань. З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, доводи апеляційних скарг обвинувачених та захисника щодо наявності ряду обставин, що помякшують покарання, які судом не було враховано при ухваленні судового рішення.

Під час судового розгляду та апеляційного розгляду даного кримінального провадження не знайшли свого підтвердження відповідними доказами, а тому задоволенню не підлягають, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що він був працевлаштований не офіційно, а також дані про стан здоровя його співмешканки, тому задоволенню не підлягають.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 про застосування положень ст.ст. 68, 69 КК України.

Як зазначено вище, суд першої інстанції дотримався вимог частини 4 статті 68 КК України, яка передбачає, що при призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

За положеннями ст.69 КК України за наявності декількох обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією кримінального закону. Судом першої та апеляційної інстанції не встановлено обставин, які помякшують покарання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що виключає можливість вирішення питання про застосування до них положень ст. 69 КК України.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі строком на 6 років та 7 років відповідно, тобто на 6 місяців більше, ніж призначив суд першої інстанції, колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, вчинення низки корисливих злочинів, повязаних з насильством, щодо неповнолітніх та малолітніх осіб, зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є вкрай небезпечними особами. Апеляційним розглядом встановлено, що ті обставини, які зазначив прокурор в апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру покарання кожному з обвинувачених у вигляді позбавлення волі. Тому, колегія суддів вважає, що прокурор в апеляційній скарзі не навів переконливих обставин, які свідчать про необхідність призначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за сукупністю вироків більш суворого покарання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання, врахував тяжкість вчинених злочинів та дані про особу кожного обвинуваченого, тривалість їх злочинної діяльності, а також обставини, що обтяжують покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення обвинувачених без відбування покарання та призначив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч.2 ст. 186 КК України, а ОСОБА_3 і за ч.1 ст. 187 КК України та за сукупністю вироків, із застосуванням ст. 71 КК України, покарання в межах санкцій даних норм закону, тобто покарання, яке за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та попередження нових злочинів. Тому, на переконання колегії суддів, призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі кожного з обвинувачених, є справедливим та відповідатиме вимогам ч.2 ст. 50 КК України, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Тому колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, доводи апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 щодо помякшення покарання та не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора Бевза А.С. щодо призначення більш суворого покарання.

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст. 72 КК України обвинуваченому зараховується строк попереднього увязнення в строк покарання з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про попереднє увязнення» - попереднє увязнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Таким чином, зарахуванню підлягає час попереднього увязнення, до набрання чинності вироку. Попереднє увязнення у розумінні положень ст.1 Закону України «Про попереднє увязнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили.

Згідно з матеріалами кримінального провадження судом першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за правилами, встановленими ч.5 ст. 72 КК України, зараховано в строк відбування покарання час попереднього увязнення до дня ухвалення вироку. Оскільки вирок суду першої інстанції набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне за правилами, встановленими ч.1 та ч.5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк перебування їх під вартою з 22 квітня 2016 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, не виявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожному окремо, строк попереднього увязнення з 23 квітня 2016 року по 12 липня 2016 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дні тримання під вартою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції впродовж трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали. .

Судді:

____ ___ ____

ОСОБА_18 ОСОБА_19 ОСОБА_20