Постанова № 59138256, 30.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.06.2016 справа №905/1167/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників сторін від позивача від відповідача не з'явився; не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь на рішення господарського судуДонецької областівід12.04.2016р. (повний текст підписано 13.04.2016 р.)у справі№ 905/1167/16 (суддя Тоцький С.В. )за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Маріупольдо Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь провизнання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №8 від 21.02.2013р. недійсним В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.04.2016р. у справі №905/1167/16 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Маріуполь до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №8 від 21.02.2013р. недійсним задоволені у повному обсязі.

Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, м.Маріуполь подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при прийнятті рішення дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті рішення, господарським судом взагалі не прийнято до уваги правову позицію відповідача.

Сторони наданим їм правом не скористалися, у судове засідання не з'явились. Про час та дату судового засідання сповіщені належним чином. Відповідач на адресу апеляційного суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі незявлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, м.Маріуполь звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №8 від 21.02.2013р. недійсним.

Позовні вимоги до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №8 від 21.02.2013р. не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не містить істотних умов договору.

Виходячи з чого, позивач з посиланням на ст.ст. 628, 638 ЦК України просить визнати недійсним договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів №8 від 21.02.2013р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що за своєю правовою природою договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів є договором оренди, а тому до нього застосовуються приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, 21.02.2013р. між сторонами укладено договір № 8 «Про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів» (далі - Договір), відповідно до умов якого, на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20.03.2013 року №77 «Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя», Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом в тимчасове платне користування Розповсюджувачу, зазначені в Додатку 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, елементів вуличного обладнання або території на відкритій місцевості у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюються Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (п. 1.3. договору).

Розповсюджувач зовнішньої реклами на підставі п. 2.3.15. договору зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим Договором.

Відповідно до п. 3.2. Договору про рекламу, розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 6991,31 грн. в місяць.

Згідно п. 3.3 Договору про рекламу, розрахунок розміру орендної плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наведений в Додатках 2-13, який є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна сума Договору за пять років після отримання Розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 419 478,53грн.

Позивач, вважаючи, що між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, звернувся до суду з вимогою про визнання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 8 від 21.02.13р. недійсним.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом частини 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року (далі Типові правила) передбачено, що місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Згідно п. 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Типових правил.

Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). (п. 32 Типових правил)

Відтак, з огляду за зазначене, площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою), не може бути об'єктом оренди ні у контексті приписів Цивільного та Господарського кодексів, ані - Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а отже, дія зазначеного Закону не розповсюджується й на відносини, пов'язані з тимчасовим користуванням місцями розташування рекламних засобів.

Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи з чого, з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, колегією суддів встановлено, що при укладені договору, сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

При цьому, невідповідність договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 8 від 21.02.13р. вимогам законодавства, на які посилався позивач у позові, колегією суддів не встановлено, а отже оспорюваний договір повністю відповідає нормам цивільного законодавства, якими врегульовано порядок укладення та виконання договорів.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 8 від 21.02.13р., сторонами погоджено всі істотні умови господарського договору, передбачені статтею 180 Господарського кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки підстави передбачені ЦК України, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним відсутні.

З огляду на зазначене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом безпідставно зроблено висновок про відсутність погоджених сторонами істотних умов та помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №905/3133/15 від 07.04.2016р.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані невірно, оскаржуване рішення не відповідає приписам матеріального права, а також фактичним обставинам справи, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування рішення.

Таким чином, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь підлягає задоволенню, рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2016р. у справі №905/1167/16 - скасуванню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101,103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2016р. у справі №905/1167/16 скасувати.

Прийняти нове рішення у даній справі, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Маріуполь до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання договору №8 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів та додатків до договору від 21.02.2013р. недійсним відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Маріуполь (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Леніна, 70, ІПН: НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, м.Маріуполь, пр.Леніна, 70, код ЄДРПОУ 04052784) 1515,80 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Донецької області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України „Про виконавче провадження".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Радіонова О.О.

ОСОБА_3