Ухвала суду № 59137520, 19.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2016 року м. Київ К/800/54207/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року

у справі № 823/1249/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року адміністративний позов задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.05.2015 року № 000521701, № 0000531701, № 0000551701, № 0000581701.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та відповідно до вимог статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 КАС України касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства про укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 13.08.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 27.03.2015 року № 55/23-01-17-01/НОМЕР_4.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за перевіряємий період на суму 3 192 200,00 грн., підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08.10.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо донараховання єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 90 551,00 грн., пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 91 874,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 12.05.2015 року: № 000521701, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем в сумі 3 192 576,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 798 144,00 грн., № 0000531701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 91 874,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 45 937,00 грн., № 0000581701, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій на суму 510,00 грн., № 0000551701 щодо застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску на суму штрафу 8 098,95 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Скайлайн Компані», ТОВ «Авто-Коннект», ТОВ «Астійкс», ТОВ «Теслабуд», ТОВ «Компанія «Енергомаш», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Зеон 2012» укладені договори з метою здійснення господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані товариством первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з контрагентами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наявні у справі матеріали, вірно дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи не є достатніми доказами фактичного виконання спірних договорів; вищевказані господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими МДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагентів свідчить про безтоварність зазначених операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку товариства.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року.

Також, суд апеляційної інстанції надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 12.05.2015 року № 000521701, дійшов вірного висновку щодо його правомірності, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно підпунктів 177.5, 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 13.08.2012 року по 31.12.2014 року ФОП ОСОБА_2 здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування та сплачував до бюджету самостійно розраховані авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб.

Так, позивачем занижено загальний оподатковуваний дохід на 819 448,70 грн. та завищено витрати безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, які задекларовані в додатку 5 до декларації про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки.

Таким чином, позивачем безпідставно включено до витрат, витрати, що відображені в додатку 5 декларації про майновий стан в розмірі 17 997 984,00 грн., на суму придбання товару та послуг, розрахунки з постачальниками за які проводились готівковими коштами та по яким не надано для перевірки розрахункові, касові документи та ті товари та послуги, по яким на кінець звітного періоду не здійснені розрахунки.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що з банківських рахунків позивача знято готівки на закупку товару в розмірі 22 806 587,00 грн., проте не надано до перевірки прибуткових касових чеків постачальників, з якими було проведено розрахунки. В свою чергу, станом на 31.12.2014 року кредиторська заборгованість перед постачальниками складає 14 532 597,00 грн.

Відтак, висновок податкового органу про заниження ФОП ОСОБА_2 сум податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 3 192 200,00 грн. є правомірним.

Щодо застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000551701 за донарахування відповідачем єдиного внеску, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо невірного визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску внаслідок заниження суми чистого оподатковуваного доходу, а відтак відповідач правомірно прийняв рішення про застосування штрафних санкцій.

Оцінюючи обґрунтованість рішень суду апеляційної інстанції в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 12.05.2015 року № 0000581701, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Київський апеляційний адміністративний суд дійшов вірного висновку, що оскільки позивачем протягом 2012- 2014 року не вівся облік доходів та витрат, пов'язаних з отриманням доходів та необхідних для визначення суми річного оподатковуваного доходу, за встановленою формою, то податковим органом правомірно застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є правомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210 - 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун