Ухвала суду № 59137489, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Київ К/800/3896/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Павленка А.А.,

представника відповідача - Денисенко О.Е.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі №826/13627/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (далі - ТОВ "ТД "Сокар Україна") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року № 0008522204 та № 0008542204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт від 24 листопада 2014 року № 6890/26-56-22-04-04/37037544 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1. пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.3, 139.1.9. пункту 139.1 статті 139, пункту 212.2 статті Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 11 016 232,00 грн., в тому числі по періодам: за 4 квартал 2012 року - 2 489 932,00 грн.; за 2013 рік - 8 526 300,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, статті 3 Закону України "Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів", в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі в розмірі 18 287 639,00 грн., в тому числі по періодам: жовтень 2013 року - 4 559 102,00 грн.; листопад 2013 року - 10 543 630,00 грн.; грудень 2013 року - 3 184 907,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 1 458 332,00грн., в тому числі по періодах: грудень 2013 року - 1 458 332,00 грн.

Так, підставою для висновку ДПІ щодо порушення позивачем норм податкового законодавства є встановлення ряду порушень, зокрема: - відповідач дійшов висновку, що реальність здійснення фінансово-господарських операцій, що пов'язані з придбанням у ТОВ "ТД "ВЕТЕК" та ТОВ "Росукренергохолдінг" паливно-мастильних матеріалів позивачем, підтвердити неможливо, оскільки оформлення зазначеними контрагентами первинних документів, пов'язаних із здійсненням господарських операцій з позивачем проведено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якого є надання фінансових послуг, безтоварних операцій, дані відображені в таких первинних документах не можуть приймати участь у податковому обліку, і, як наслідок, надавати право на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, а також податкового кредиту позивача; - при аналізі актів виконаних робіт (наданих послуг), отриманих від ТОВ "Форвей" та ТОВ "Трансойлсервіс", відповідачем встановлено відсутність інформації, щодо того, які саме паливно-мастильні матеріали знаходились на зберіганні, їх кількість, номер резервуара, термін зберігання, що свідчить про відсутність змісту та обсягів господарської операції. Крім того, ТОВ "Сокар Енерджі Україна" здійснювало для ТОВ "ТД "Сокар Україна" виробництво паливно-мастильних матеріалів ТМ "Nano", на основі давальницької сировини, використовуючи виробничі потужності ТОВ "Форвей" та ТОВ "Трансойлсервіс", у зв'язку з цим здійснювалось переривання терміну зберігання одного виду палива та розпочато зберігання палива ТМ "Nano", що підтверджується актами приймання-передачі нафтопродуктів, які підписані у трьохсторонньому порядку, про те даний факт не відображено у актах зберігання ПММ виписаних ТОВ "Форвей" та ТОВ "Трансойлсервіс" на адресу ТОВ "ТД "Сокар Україна".

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року: № 0008522204, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2013 року в розмірі 1 458 332,00 грн.; № 0008542204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 11 011 346,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 505 673,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, валових витрат та від'ємного значення податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ "ТД "Сокар Україна" та ТОВ "ТД "Ветек", ТОВ "Росукренергохолдінг", ТОВ "Трансойлсервіс", ТОВ "Форвей" укладено ряд договорів.

На підтвердження факту реального виконання спірних господарських операцій позивачем надано наступні документи первинного бухгалтерського обліку: договори, акти виконаних робіт, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспорті накладні, акти надання послуг, акти приймання-передачі нафтопродуктів на відповідальне зберігання, акти приймання-передачі з відповідального зберігання, довідки про книжкові залишки, акти приймання нафтопродуктів за кількістю, інвентаризаційні описи нафтопродуктів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищенаведені первинні документи містять всі обов'язкові реквізити та достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій, а відтак є належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки, складені відносно контрагентів позивача, правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що спірні господарські операції позивача з контрагентом у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а відтак останнім правомірно сформовано витрати та податковий кредит за вказаними операціями.

За таких обставин, судами, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених у касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі №826/13627/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак