Ухвала суду № 59136980, 11.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2016 року м. Київ К/800/50669/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Зайцева М.П.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

на постанову Сумського кружного адміністративного суду від 27.05.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013

у справі № 818/2199/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 14.01.2013 № 0000101502/2087.

Постановою Сумського кружного адміністративного суду від 27.05.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013, у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: ст.ст. 2, 3, 13, 19, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, п.п. 288.1, 288.4, 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, ст.ст. 13, 14, 58, 129 Конституції України, ст.ст. 651, 652, 632, 654 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2013 № 0000101502/2087 грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за жовтень 2012 року в загальній сумі 30638,97 грн., в т.ч.: 20425,98 грн. за основним платежем та 10212,99 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки камеральної перевірки, викладені в акті від 20.12.2012 № 4320/152/01555007, про порушення вимог п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган пов'язує з такими обставинами.

Між ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» та Сумською міською радою укладено:

- договір від 05.03.1996 № 28 щодо оренди земельної ділянки площею 18700 м2, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 123. Розмір оренди земельної ділянки становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- договір від 05.03.1996 № 29 щодо оренди земельної ділянки площею 1700 м2, розташованої за адресою: м. Суми, пров. 9-го Травня, 13. Розмір оренди земельної ділянки становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю за 2012 рік, згідно з якою задекларовано щомісячну орендну плату за землю в сумі 10212,99 грн.

Податковий орган вважає, що позивач у жовтні 2012 року неправомірно обчислював орендну плату за землю виходячи зі встановленого договорами оренди земельних ділянок державної і комунальної власності від 05.03.1996 №№ 28, 29 розміру орендної плати, тоді як згідно з вимогами п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку встановленого цим розділом Кодексу.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом п.п. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка відповідно до вимог п.п. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 вказаного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Таким чином, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Кодексу.

Наведена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах від 02.12.2014 у справі № 21-274а14 та від 21.04.2015 у справі № 21-131а15, які за вимогами ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, визначений сторонами в договорах оренди земельних ділянок від 05.03.1996 №№ 28, 29 розмір орендної плати за землю складає 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто є меншим, ніж передбачено вимогами п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо вчинення позивачем порушень вимог п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та обґрунтованого визначення позивачу за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за жовтень 2012 року.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» залишити без задоволення, а постанову Сумського кружного адміністративного суду від 27.05.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.П. Зайцев

Ю.І. Цвіркун