Ухвала суду № 59136479, 19.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 р.Справа № 816/661/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Філатова Ю.М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Атом" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2016р. по справі №816/661/16

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного акціонерного товариства "Атом"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду із адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства "Атом", в якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції в розмірі 11945,00 грн. та пеню в сумі 93,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що у 2015 році відповідачем в порушення вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не було виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в сумі 11945,00 грн. Враховуючи, що відповідачем в добровільному порядку не було сплачено суму санкцій, то вони підлягають стягненню на підставі рішення суду. Також, з відповідача підлягає стягненню пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 93,21 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Атом" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 11945,00 гривень та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 93 гривні 21 копійка.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення ст.ст. 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що на виконання вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2015 році товариством було розраховано, виділено та створено робочі місця для інвалідів у кількості 1 робоче місце. Інформацію щодо 1 вакантного робочого місця для інвалідів подано до органів державної служби зайнятості, а саме, направлено звіти про наявність вільних робочих місць за формою №3-ПН до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості про наявність 1 вакантного місця. Таким чином, оскільки відповідачем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому до нього не повинна застосовуватись відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, просили провести розгляд справи без їх участі.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час її апеляційного перегляду, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2015 рік становила 10 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 238,90 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 23890,00 грн. При цьому у звіті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (рядок 03) - 1 особа (а.с. 5).

Враховуючи, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, залишились не зайнятим, на думку позивача, ПАТ "Атом" повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника, в розмірі 11945,00 грн. Крім того, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій, підприємству нарахована пеня у розмірі 93,21 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не було виконано обов'язок по працевлаштуванню інвалідів, то заявлені суми адміністративно-господарських санкцій та пені є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних потреб реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" витікає, що підприємства зобов'язані не лише створювати робочі місця для інвалідів, а і повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Частина 3 статті 18-1 Закону вказує, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п.2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого постановою КМ України N70 від 31.01.2007р. інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, за погодженням з Держкомстатом.

Наказом затвердженою Мінпраці Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року N316 затверджено Форму звітності N3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у 2015 році відповідач згідно нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен був створити 1 робоче місце та повідомити у випадку не зайняття його інвалідами Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості про наявність такого вакантного місця для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 14.04.2016 року № 1134 вбачається, що відповідачем звіти про наявність вакансій (форми 3-ПН) подавалися лише впродовж січня - серпня 2012 року (а.с. 15).

При таких обставинах, відповідачем в повному обсязі не виконало вимоги по щомісячному інформуванню державних органів щодо створення робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, чим фактично не виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, що, в свою чергу, позбавило компетентний державний орган об'єктивної можливості направити інвалідів для працевлаштування.

Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність з 01.09.2015 року обов'язку щодо інформування центру зайнятості про наявні вакансії, через скорочення кількості штатних працівників підприємства, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки згідно поданого Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2015 рік становила 10 осіб.

Також, як встановлено під час судового розгляду справи, Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості до відповідача протягом 2015 року двічі направлялись особи для зайняття заявленої вакансії, призначеної для працевлаштування інвалідів, а саме:

- 05 березня 2015 року - ОСОБА_2, але відповідачем було відмовлено у працевлаштуванні із зазначенням у звіті у графі "причини відмови" не відповідає вимогам у зв'язку: недостатній освітньо-кваліфікаційний рівень (а.с. 47);

- 26 травня 2015 року - ОСОБА_3, але виявилося, що вона не має посвідчення інваліда (а.с. 45-46).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем під час судового розгляду справи доведено реальний намір виконання покладеного на ПАТ "Атом" законодавством обов'язку.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відповідачем неналежно виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а відтак, не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з огляду на те, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування відповідних органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 09.07.2013 року у справі № 21-200а13 та від 19.11.2013 року № 21-397а13.

Згідно зі ч. 1 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сума адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на ПАТ "Атом" та складає 11945 грн. 00 коп.

Також, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

На підставі викладеного, сума пені, яка підлягає сплаті за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій складає 93,21 грн.

Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на правові приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені через те, що підприємством були вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість відповідач не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції по справі.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року по справі №816/661/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Атом" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2016р. по справі №816/661/16 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Атом" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 22.07.2016 р.