Ухвала суду № 59134063, 21.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/441/15-к Номер провадження 11-кп/786/541/16Головуючий у 1-й інстанції Хоролець В. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія:ч.2 ст.286 КК України Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді - Герасименко В.М.

суддів Куліша В.М., Ландара О.В.

з секретарем Костюченко М.В.

за участю:

прокурора Цирфи К.А.

захисника адвоката ОСОБА_2

представника потерпілої адвоката ОСОБА_3

потерпілої ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_5, потерпілої ОСОБА_4, прокурора відділу прокуратури Полтавської області на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с.Яреськи Шишацького району Полтавської області, вул.Жовтнева, 20, кім.58, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, розлучений (зі слів), має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3, працює посезонно в ВП „Яреськівський цукровий завод ТОВ „АФ ім.Довженка, в силу ст.89 КК України раніше не судимий,

засуджений:

-за ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами;

-за ч.1 ст.135 КК України на 1 рік позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами;

-за ч.4 ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі.

Відповідно до ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням 32403, 85 грн. та 200000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а всього 232403, 85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в рахунок відшкодування процесуальних витрат на залучення експерта: за проведення судової автотехнічної експертизи №120 від 26.04.2014 року кошти в сумі 491, 40 грн.; за проведення комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та судово-медичної експертизи №640/641/131 від 30.09.2014 року кошти в сумі 4144 грн.; за проведення додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та судово-медичної експертизи №937/938/176 від 31.12.214року кошти в сумі 740 грн., а всього 5375, 40 грн.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що 23.02.2014 року, близько 18.20 год., перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи з дозволу володільця автомобіля ОСОБА_6 транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1, який був технічно справним, з увімкненим ближнім світлом фар, не маючи посвідчення водія і права керувати будь-яким транспортним засобом, рухаючись по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги від Шишацької ГЕС до сел. Шишаки Полтавської області поза межами населеного пункту зі швидкістю близько 90 км/год., у темний час доби, проїжджаючи в районі електроопори №156, яка розташована обабіч вищевказаної дороги ліворуч по ходу руху, порушуючи вимоги підпункту „а п.2.1, підпункту „а п.2.9, п.12.3, підпункту „б п.12.6 правил дорожнього руху України, перевищуючи максимально дозволену швидкість руху для водія зі стажем до 2-х років, не вжив негайних засобів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди пішохода, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7, який знаходився у напівсидячому положенні на проїзній частині дороги.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7, спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть. Причиною смерті ОСОБА_7 стала тупа травма голови внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що призвела до виникнення перелому кісток склепіння та основи черепу та крововиливу у мозок.

В умовах місця пригоди дії водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п. 12.3, 12.6 б) Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходились в причинному звязку з пригодою.

Також, 23.02.2014 року, близько 18.20 год., ОСОБА_5, перебуваючи за кермом автомобіля НОМЕР_1, та допустивши наїзд на пішохода ОСОБА_7 під час руху по автодорозі від Шишацької ГЕС до сел. Шишаки Полтавської області в районі електроопори №156, поставивши тим самим потерпілого ОСОБА_7 в небезпечне для життя становище, в порушення вимог п.п. „г, „ґ п.2.10 ПДР України, не вжив заходи до надання потерпілому першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги для доставки потерпілого у медичний заклад, не доставив потерпілого самостійно до лікувального закладу, хоча мав таку можливість і зобовязаний був це зробити, залишив потерпілого ОСОБА_7 в районі електроопори №156 на автодорозі від Шишацької ГЕС до сел.Шишаки Полтавської області в небезпечному для життя становищі, тобто становищі, коли потерпілий внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної події, не міг самостійно вжити ефективних заходів до самозбереження, та з місця події втік.

Приблизно 28.07.2009 року ОСОБА_5, знаходячись в м.Києві, придбав у невстановленої особи в невстановленому місці завідомо підроблене посвідчення водія серії ААВ 653662, заповнене на імя ОСОБА_5 з дозволом керування транспортними засобами категорій „А та „В Згідно відповіді Управління ОСОБА_8 України в м.Києві за №10/266 від 04.03.2015 року, посвідчення водія серії ААВ 653662 підрозділами УДАІ ГУМВС України в м.Києві не видавалося, як і будь-які інші посвідчення водія на імя ОСОБА_5.

В подальшому, приблизно 12.04.2013 року ОСОБА_5, перебуваючи в м.Києві, з метою отримання можливості керування транспортними засобами інших категорій, придбав у невстановленої особи у невстановленому місці завідомо підроблене посвідчення водія серії ВАН 609382, заповнене на ім.»я ОСОБА_5 з дозволом керування транспортними засобами категорій А1,А,В1,В,С1,С,ВЕ,С1Е,СЕ. Згідно відповіді Управління ОСОБА_8 України в м.Києві за №10/144 від 06.02.2015 року, посвідчення водія серії ВАН 609382 підрозділами УДАІ ГУМВС України в м.Києві не видавалося, як і будь-які інші посвідчення водія на імя ОСОБА_5.

26.02.2014 року обвинувачений ОСОБА_5 в м.Полтава, з метою підтвердження можливості керування транспортним засобом категорії «В», надав старшому слідчому СУ УМВС України в Полтавській області Чорняку Є.В. завідомо підроблене посвідчення водія серії ВАН 609382, заповнене на імя ОСОБА_5 і датоване 12.04.2013 року та його копію, чим використав завідомо підроблений документ. Також 03.02.2015 року обвинувачений ОСОБА_5 в м.Полтава, з метою підтвердження можливості керування транспортним засобом категорії «В», надав прокурору в кримінальному провадженні ОСОБА_9 копію посвідчення водія серії ВАН 609382, заповнене на імя ОСОБА_5 і датоване 12.04.2013 р., чим використав завідомо підроблений документ.

Захисник-адвокат ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, принесеній в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 просить вирок суду скасувати за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, а кримінальне провадження відносно нього закрити.

Вказує, що обвинувачення за ч.2 ст.286 КК України не відповідає фактичним обставинам дорожньо-транспортної пригоди. Судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи обвинуваченого щодо наявності в нього водійського стажу та не врахував дійсної швидкості з якою він рухався на час події, а саме 90 км/год, прийнявши до уваги ствердження органу досудового розслідування щодо необхідної швидкості руху в 70 км/год. та, відповідно, здійснені в експертизі №937/938/176 розрахунки з урахуванням цієї швидкості.

Безпідставно, на думку апелянта, судом визнано недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 03.04.2014 року. Водночас, дані, встановлені під час проведення слідчого експерименту, покладені в основу висновку додаткової комплексної транспортно-трасологічної, судово-медичної та судово-автотехнічної експертизи від 31.12.2014 року, який визнаний судом першої інстанції належним та допустимим.

Досліджуючи протокол додаткового огляду місця події від 02.07.2014 року щодо вчинення дій по відтворенню події, яка мала місце 23.02.2014 року, вбачається, що дана процесуальна дія є слідчим експериментом, а не оглядом місця події, та регулюється положеннями ст.240 КПК України.

Судом безпідставно враховано відсутність даних про реєстрацію на праві власності обвинуваченим будь-яких транспортних засобів, запису в будь-який технічний паспорт з правом керування транспортним засобом та відсутність довіреності на право керування транспортним засобом, як підстави доведеності наявності стажу водія у ОСОБА_5

Окрім того, положення п.12.6 Правил дорожнього руху України мають диспозитивний характер, що свідчить про відсутність прямої заборони щодо руху із більшою швидкістю, ніж вказано в даній нормі.

Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.02.2014 року не відповідає дійсності, оскільки його складено одним слідчим та у присутності понятих, а додану до нього схему місця пригоди та фото таблицю підписано іншими особами, які не були учасникам огляду місця пригоди.

Обвинувачення ОСОБА_5 за ч.4 ст.358 КК України є безпідставним та необґрунтованим, оскільки в діях обвинуваченого відсутня обєктивна сторона, а також субєктивна сторона вказаного кримінального правопорушення, яка виражається у тому, що особа використовує завідомо для неї відомий як підроблений документ, тобто ясний, зрозумілий і очевидний факт для вказаної особи, яка свідомо ігнорує очевидні факти які вказують на підроблення документа і свідомо використовує цей документ навіть при таких обставинах. Водночас, органом досудового розслідування не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт підроблення документу.

Беззаперечним є і факт відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, оскільки на місці пригоди він намагався надати потерпілому необхідну для потерпілого допомогу у виді штучного дихання, прослуховування пульсу та своєчасний виклик швидкої медичної допомоги.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки ним, як водієм, на той час виконано всі вимоги правил дорожнього руху для відвернення зіткнення з пішоходом. Судом не враховано того, що обвинувачений не залишав потерпілого у безпорадному стані, а відразу ж після наїзду ним та свідками у кримінальному провадженні було надано потерпілому першу медичну допомогу, яка була вже не дієвою, оскільки останній помер; тонованості переднього скла автомобіля про яку обвинувачений завчасно не знав; поганої видимості дорожнього покриття. Окрім того, вказує на дійсність посвідчення водія для отримання якого обвинувачений проходив спеціальне навчання та наявність достатніх навичок у водінні авто про що свідчить відповідний стаж водіння транспортним засобом, який рахується із 2009 року з моменту отримання ним першого посвідчення.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами; за ч.1 ст.135 КК України на 1 рік позбавлення волі; за ч.4 ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити за сукупністю злочинів ОСОБА_5 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. Вказав, що при призначенні покарання судом не враховано тяжкості вчинених ОСОБА_5 кримінальних правопорушень; позиції потерпілої, яка вимагала призначити обвинуваченому максимальне, передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, покарання; перебування обвинуваченого під час вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного спяніння; значне перевищення швидкості руху; не надання потерпілому допомоги після наїзду; повної відсутності каяття та визнання ОСОБА_5 своєї вини у скоєному.

Потерпіла ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через його мякість та незаконність щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України на 8 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами; за ч.1 ст.135 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч.4 ст.358 КК України на 6 місяців арешту. На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно визначити покарання у виді 8 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнути з ОСОБА_10 на користь потерпілої в повному обсязі заявлену матеріальну шкоду в розмірі 32403 грн. та в повному обсязі заявлену моральну шкоду в сумі 300000 грн. Мотивуючи апеляційну скаргу зазначила, що судом першої інстанції не враховано зухвалої поведінки обвинуваченого; відсутності каяття у вчиненому та визнання своєї вини; суспільної небезпечності вказаного кримінального правопорушення, яке було вчинено в стані алкогольного спяніння; залишення потерпілої особи в безпорадному стані. В частині позовних вимог щодо завдання моральної шкоди вказала, що вона доведена в повному обсязі та знайшла своє підтвердження під час судового слідства та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_4 надала письмові заперечення, в яких прохала апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та в його інтересах захисника адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, обвинуваченого та в його інтересах захисника адвоката ОСОБА_2, які підтримали подані ними апеляційні скарги з підстав в них зазначених, потерпілу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_3 на підтримання поданої апеляційної скарги потерпілою та заперечили при цьому проти задоволення апеляційних скарги обвинуваченого та в його інтересах захисника, виступ прокурора на підтримання поданої ним апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційних скаргта матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що апеляційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_4 задоволенню не підлягають,апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, які стали причиною смерті потерпілого, обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, вина ОСОБА_5 в інкримінованому злочині підтверджується даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з доданою схемою та фото таблицею від 23.02.2014 рок, даними протоколу від 24.02.2014 року про огляд автомобіля НОМЕР_2, належний ОСОБА_6 та яким керував ОСОБА_5, показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, висновками судово-медичної та додаткової судово-медичної експертизи №61-а від 29.04.2014 року, №61-а від 11.06.2014р., згідно яких у потерпілого виявлено тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, могли утворитись в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, даними висновку комплексної судової транспортно-трасологічної, авто-технічної та судово-медичної експертизи №640/641/131 від 30.09.2014 року та додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної, авто-технічної та судово-медичної експертизи №937/9380/176 від 31.12.2014 року, згідно якої в діях ОСОБА_5 вбачається не відповідність вимогам правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної події.

Сам ОСОБА_5 не заперечував тієї обставини, що 23.02.2014 року він, перебуваючи в стані алкогольного спяніння та керуючи автомобілем ВАЗ-21043, належний ОСОБА_13, на зустрічній для нього смузі руху скоїв наїзд на ОСОБА_7, однак зазначив, що побачивши пляму червоного кольору зненацька, почав екстрено гальмувати та змінювати напрямок руху, але маневр обїзду не вдався та відбувся удар у передню праву частину автомобіля.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне виключити з обєму обвинувачення ОСОБА_5 посилання суду на порушення ним п.12.6 (б) Правил дорожнього руху України.

Так, положення п.12.6 (б). Правил дорожнього руху України визначають, що поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух транспортним засобам, якими керують водії зі стажем до 2 років, зі швидкістю не більше 70 км/год.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України тлумачаться терміни, що наведені в цих Правилах, зокрема, визначено, що водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 отримував посвідчення водія в порядку, передбаченому Законом, як і не має будь-яких інших документів на підтвердження наявності в нього права керування транспортним засобом, він не є водієм, в розумінні п.1.10 Правил дорожнього руху України. Відповідно, на нього, як на особу, яка керує транспортним засобом, з урахуванням дослівного формулювання, пункт 12.6 (б), саме як на водія, не розповсюджується.

Таким чином, слід вважати, що ОСОБА_5 23.02.2014 року, близько 18.20 год., перебуваючи в стані алкогольного спяніння, не маючи посвідчення водія і права керувати будь-яким транспортним засобом, керуючи автомобілем НОМЕР_3, та рухаючись по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги від Шишацької ГЕС до сел.Шишаки Полтавської області, поза межами населеного пункту зі швидкістю близько 90 км/год., у темний час доби, в районі електроопори №156, порушуючи вимоги п.п. «а» п.2.1, п.п. «а» п.2.9, п.12.3 Правил дорожнього руху України, не вжив негайних засобів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди пішохода, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7, який знаходився у напівсидячому положенні на проїзній частині дороги, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження від яких потерпілий помер на місці ДТП.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши надані учасниками кримінального провадження докази та оцінивши їх в сукупності, правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України.

Доводи апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого про те, що протокол додаткового огляду місця події від 02.07.2014 року складений з порушенням норм КПК, оскільки є слідчим експериментом, а тому має бути визнаний недопустимим доказом безпідставні.

Так, в ході даної слідчої дії було оглянуто ділянку місця дорожньо-транспортної пригоди та зафіксовано наявність пошкодження асфальтобетонного покриття та зазначено його розміри з визначенням і її видимості, що не встановлювалося слідчим в ході попереднього огляду.

Не заслуговує на увагу і ствердження захисника про те, що схема місця пригоди та фото таблиця, додані до протоколу огляду місця пригоди, підписані іншими особами, аніж тією, що складала сам протокол чи приймала участь при його складанні.

Так, протокол огляду місця пригоди складений 23.02.2014 року слідчим СВ Шишацького РВ ОСОБА_14, за змістом якого, для фіксації обстановки та виявленої слідової інформації застосовувалася фотозйомка. 24.02.2014 року проведення досудового розслідування за повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за фактом ДТП, яка сталася 23.02.2014 року за участю водія ОСОБА_5 та пішохода ОСОБА_7, в результаті чого останній загинув, доручено старшому слідчому ВР ДТП СУ УМВС України в Полтавській області Чорняку Є.В., який і склав та підписав фото таблицю до протоколу огляду місця пригоди. Не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке б суттєво вплинуло на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого і та обставина, що додана до протоколу схема ДТП підписана слідчим Кулішом В.В., який за даними протоколу огляду місця події 23.02.2014 року не приймав участі в ньому. Зазначена в схемі інформація щодо наявних на місці слідів, уламків та їх розташування повністю співпадає з інформацією, зафіксованою в фото таблиці до протоколу, а вірність проведених відповідних замірів відстані від точки відліку електроопори №156, жодним з учасників кримінального провадження під сумнів не ставилися.

Безпідставним є і ствердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що ним, як водієм, виконано всі вимоги правил дорожнього руху для відвернення зіткнення з пішоходом. Так, обвинувачений, керуючи 23.02.2014 року автомобілем рухався хоча і з допустимою швидкістю руху, однак, з урахуванням темної пори доби, перебування його в стані алкогольного спяніння, завантаженості автомобіля, тонованості переднього скла та поганої видимості дорожнього покриття, про що обвинувачений додатково зазначає в апеляційній скарзі, повинен був вжити всіх заходів задля безпечного обїзду перешкоди руху, в тому числі і обрати відповідну безпечну швидкість руху.

За таких обставин доводи обвинуваченого та захисника адвоката ОСОБА_2 про те, що обвинувачення ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України не відповідає фактичним обставинам події, є безпідставними.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами обвинуваченого та його захисника в частині закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_15 за ч.1 ст.135, ч.4 ст.358 КК України з таких підстав.

Так, за вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що після дорожньо-транспортної пригоди він, поставивши потерпілого ОСОБА_7 в небезпечне для життя становище, не вжив заходи до надання потерпілому першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої допомоги для доставки потерпілого у медичний заклад, не доставив потерпілого самостійно до лікувального закладу, хоча мав таку можливість, залишив ОСОБА_7 в небезпечному для життя становищі.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.135 КК України полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи. Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога.

В ході судового слідства, як сам обвинувачений ОСОБА_5, так і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 стверджували, що ОСОБА_5 відтягнув потерпілого ОСОБА_7 з проїзної частини дороги ближче до узбіччя та намагався надати йому першу медичну допомогу, робив масаж серця, прощупував пульс. Окрім того, на місце події була викликана швидка допомога та працівники міліції. Таким чином, враховуючи активні дії обвинуваченого, спрямовані на надання потерпілому посильної допомоги, виключають наявність як обєктивної, так і субєктивної сторони цього злочину, а тому кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України - за відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Окрім того, підлягає закриттю і кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 за ч.4 ст.358 КК України.

Так, за даним епізодом ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що 28.07.2009 року та 12.04.2013 року він в м.Києві придбав у невстановленої особи завідомо підроблені посвідчення водія серії ААВ 653662, заповнене на його імя з дозволом керування транспортними засобами категорії «А» та «В» та посвідчення водія серії ВАН 609382 на його імя з дозволом керування транспортними засобами категорії А1,А,В1,В,С1,С,ВЕ,С1Е,СЕ.

На підтвердження доведеності вини обвинуваченого за вказаним епізодом, як сторона обвинувачення, так і суд у вироку послався на відповідь Управління ОСОБА_8 України в м.Києві за №10/266 від 04.03.2015 року та за №10/144 від 06.02.2015 року, за змістом яких посвідчення водія серії ААВ 653662 та серії ВАН 609382 підрозділами УДАІ ГУМВС України в м.Києві не видавалися, як і будь-які інші посвідчення водія на імя ОСОБА_5

Обвинувачений ОСОБА_5, як в ході досудового, так і під час судового слідства пояснив, що, перебуваючи в м.Києві на заробітках, у 2009 та в 2013 роках отримував посвідчення водія, при цьому ходив на відповідні курси та здавав екзамени.

Під час досудового розслідування версія обвинуваченого щодо походження в нього посвідчення водія зазначеної серії, органом досудового розслідування взагалі не перевірялася та, відповідно, під час судового розгляду стороною обвинувачення спростована не була.

Окрім того, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України характеризується прямим умислом, тобто, в даному випадку, умисел спрямований на використання завідомо для обвинуваченого підробленого документа.

Водночас, стороною обвинувачення взагалі не доведено, що посвідчення водія на імя ОСОБА_5 є підробленими. Так, під підробленням документа потрібно розуміти як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, витравлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставлення на документі відбитка підробленої печатки тощо). Таким чином, не заперечуючи даних повідомлення Управління ОСОБА_8 України в м.Києві за №10/266 від 04.03.2015 року та за №10/144 від 06.02.2015 р., але за відсутності в матеріалах кримінального провадження будь-яких доказів, які б свідчили про повне виготовлення сфальсифікованого документа посвідчення водія, або ж часткової фальсифікації змісту справжнього документа, як і не доведення стороною обвинувачення того, що ОСОБА_5 достовірно знав про те, що посвідчення водія на його імя є підробленими, колегія суддів дійшла висновку про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за ч.4 ст.358 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, а саме в звязку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Водночас, є безпідставними апеляційні скарги прокурора та потерпілої щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Внаслідок його мякості.

Як вбачається з вироку, суд, обираючи ОСОБА_5 основне покарання у виді 5 років позбавлення волі, врахував ступінь суспільної небезпечності злочину, який є тяжким, наявність тяжких наслідків - смерть потерпілого, обставини вчиненого - те, що ОСОБА_5 знаходився за кермом автомобіля у стані алкогольного сп'яніння, після скоєння ДТП залишив місце злочину. Крім того, у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 просили суворо покарати засудженого. Суд також взяв до уваги те, що ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем роботи та має на утриманні малолітню дитину.

Таким чином, всупереч тверджень прокурора та потерпілої, покарання обвинуваченому призначено із врахуванням тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпечності, даних про особу обвинуваченого, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, та є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Окрім того, постановляючи вирок суд першої інстанції, встановивши, що саме внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 була завдана моральна шкода у вигляді психологічних страждань, душевного болю, викликаних втратою сина, та призвели до порушення її нормальних життєвих звязків, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_4, та при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди в достатній мірі, всупереч тверджень апелянта, врахував ступінь та глибину перенесених потерпілою страждань.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26 листопада 2015 року) зарахування судом строку попереднього увязнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє увязнення, провадиться з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі. Оскільки попереднє увязнення в розумінні положень ст.1 Закону України «Про попереднє увязнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили, тому підлягає зарахуванню ОСОБА_5 відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України час перебування його під вартою з 29.03.2016 року до ухвалення рішення апеляційною інстанцією.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Полтавської області, потерпілої ОСОБА_4 залишити без задоволення, апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року відносно ОСОБА_5 змінити.

Виключити з обєму обвинувачення ОСОБА_5 порушення ним п.12.6 (б) Правил дорожнього руху України.

В частині засудження ОСОБА_5 за ч.1 ст.135, ч.4 ст.358 КК України вирок скасувати, а провадження закрити:

-за ч.1 ст.135 КК України - за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення,

-за ч.4 ст.358 КК України в звязку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Виключити з вироку суду вказівку про призначення ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст.70 КК України та вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання, обраного судом першої інстанції, у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

В іншій частині вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 березня 2016 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбування покарання попереднє увязнення з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі з 29 березня 2016 року по 21 липня 2016 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той самий строк, з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ :

ОСОБА_1 ОСОБА_16 ОСОБА_17