Рішення № 59131031, 14.07.2016, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/282/16-ц

Провадження 2/483/185/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

14 липня 2016 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Казанлі Л.І.

при секретарі Гречці С.Є.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

17 лютого 2016 року публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 січня 2008 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір № 16-08/МБ, відповідно до якого ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 161 000 грн під 18% річних зі строком остаточного повернення ресурсів до 28 лютого 2022 року, а останній був зобовязаний щомісячно сплачувати платіж в рахунок погашення кредиту та відсотків за його користування. Для забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором дружина відповідача ОСОБА_5 поручилася перед позивачем своїм майном передала в іпотеку за відповідним договором трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконував своїх зобовязань зі сплати обовязкового щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати відсотків. Його заборгованість за цим договором станом на 16 листопада 2015 року складає 440460 грн 31 коп.. Посилаючись на те, що 12 грудня 2008 року ОСОБА_5 померла, і спадщину, що відкрилася після неї, прийняли відповідачі, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором.

29 лютого 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якій просили визнати недійсним зазначений вище договір іпотеки з тих підстав, що на час його укладання в спірній квартирі проживала та була зареєстрована малолітня онука іпотекодавиці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак при укладанні договору іпотеки нотаріусом це враховано не було.

Ухвалою суду від 24 березня 2016 року вказані позови обєднані в одне провадження.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги у повному обсязі. Зустрічний позов не визнала, вважаючи вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень послалась на те, що укладення спірного договору іпотеки жодним чином не призвело до порушення прав малолітньої онуки іпотекодавиці. Крім того, зазначила, що оскільки ОСОБА_5 під час укладення договору було надано довідку про відсутність зареєстрованих малолітніх осіб, зловживання правом законного представника дитини не тягне за собою недійсність договору.

Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не визнав, просив про задоволення вимог за зустрічним позовом.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

29 січня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 160-08/МБ, згідно з яким Банком надано позичальнику кредит у розмірі 161 000 грн під 18% річних зі строком остаточного повернення ресурсів до 28 лютого 2022 року (а. с. 6-8).

ОСОБА_3 не виконував своїх зобовязань зі сплати обовязкового щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Його заборгованість за зазначеним вище договором станом на 16 листопада 2015 року складає 440460 грн 31 коп.. Ця обставина підтверджуються розрахунком заборгованості за кредитним договором (а. с. 17-20).

Для забезпечення виконання зобовязання за вказаним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 29 січня 2008 року було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 (а. с. 13-15). Відповідно до п. 8.4.3 цього договору, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

12 грудня 2008 року іпотекодавиця ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ФП № 086055 від 16 грудня 2008 року (а. с. 16).

Згідно з повідомленням Першої очаківської державної нотаріальної контори Миколаївської області за № 391/01-14 від 22 червня 2010 року, наданим на запит відділу ДВС (а. с. 23), спадкоємцями, які фактично прийняли спадщину після ОСОБА_5, є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, чоловік та син померлої.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 23 цього Закону визначено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Пунктом 11.3.1 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення, в тому числі, за вибором останнього, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, з дотриманням вимог, установлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

До позовної заяви позивачем додано копію вимоги, яка не містить дати її складення (а. с. 28) і якою банк повідомив відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що вони мають заборгованість за кредитним договором в сумі 440460 грн 31 коп. та вимагає погасити вказану заборгованість протягом 30 банківських днів з моменту отримання даної вимоги. У разі невиконання даних вимог банк розпочне процедуру звернення стягнення на заставлене майно.

В судовому засіданні представник відповідачів заявив, що вказану вимогу відповідачі не отримали.

Представник позивача в судовому засіданні не надала жодного належного доказу одержання відповідачами вказаної вимоги, адже копії фіскальних чеків (а. с. 29) свідчать лише про її направлення.

Оскільки обовязок іпотекодержателя направити іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення прямо передбачений ст. 35 Закону України «Про іпотеку», суд вважає, що невиконання цієї умови суттєво порушує законні інтереси іпотекодавця, хоча згідно з ч. 2 цієї ж статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Приймаючи рішення у справі, суд також враховує наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, а також початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Частиною 3 ст. 37 цього Закону передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 04 листопада 2015 року (справа № 6-1120цс15), виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні положень встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Таким чином, враховуючи, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодавцем у даному випадку проводиться в судовому, а не в позасудовому порядку за домовленістю сторін, суд вважає, що відповідно до правових позицій Верховного Суду України, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для судів, визначення у рішенні суду вартості предмета іпотеки, за якою майно переходить у власність іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, є необхідним.

Ухвалою суду від 07 червня 2016 року за клопотанням представника позивача в справі було призначено проведення експертної оцінки ринкової вартості спірної квартири на даний час (а. с. 101), однак вказану ухвалу суду виконано не було через відсутність відповідного спеціаліста, що підтверджується листом від 21 червня 2016 року за підписом директора ТОВ «Оціночна компанія «Аспект» (а. с. 103). В цьому ж листі зазначено, що на даний час в штаті компанії є оцінювач, спроможний провести незалежну оцінку майна.

Разом з тим в судовому засіданні представник позивача не виявила бажання уточнити ухвалу суду та провести оцінку майна, хоча це право їй було розяснено судом.

За таких обставин суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, оскільки представник позивача після розяснення їй в порядку ст. ст. 10,11 ЦПК України наслідків вчинення або невчинення певних процесуальних дій, не надала до суду оцінку вартості іпотечного майна, проведеного субєктом оціночної діяльності, та наполягала на розгляді справи за відсутності оцінки.

Також суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки. При цьому суд враховує таке.

З наданих відповідачами акту про проживання та довідки від 24 лютого 2016 року за підписом голови ТВК «Радуга» (а. с. 62, 63) вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 фактично проживає ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьком останньої є відповідач ОСОБА_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а. с. 61).

Згідно зі ст. 177 СК України та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.

За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону.

Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої предявлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому як ЦК України, так і спеціальний Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сімї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

В даному випадку малолітня ОСОБА_6 не мала і не має права власності на квартиру, що передана в іпотеку. Вона набула право користування цим житлом як член сімї власника та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні іпотечного договору ОСОБА_5 подала довідку, відповідно до якої, окрім неї та чоловіка ОСОБА_3, інших зареєстрованих осіб в переданій в іпотеку квартирі немає (а. с. 78).

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Передбачене чинним законодавством положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Даний висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року в справі № 6-3005цс15.

Підставою свого зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним відповідачі зазначили факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилалися на факти порушення саме майнових прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. З показань допитаних судом в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також не вбачається наявність будь-яких порушень прав малолітньої дитини.

За таких обставин суд вважає, що підстави для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору відсутні, оскільки його укладення, хоча й відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітнього на користування житлом.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Оскільки в задоволенні як первісного, так і зустрічного позову відмовлено, судові витрати відносяться на рахунок сторін і відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні цивільного позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 шляхом визнання права власності на зазначене майно, в рахунок погашення заборгованості станом на 16 листопада 2015 року за кредитним договором № 01-16-08/МБ від 29 січня 2008 рокув сумі 440460 гривень 31 копійка відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору іпотеки № 158 від 29 січня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством«Банк «Фінанси та Кредит», з однієї сторони, та Гриб Реґіною Олександрівною, з другої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Очаківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок сторін.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми під час проголошення рішення, у той же строк з дня отримання ними його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: