Ухвала суду № 59124507, 20.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 540/424/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1751/16Головуючий у 1-й інстанції Кравець С.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Триголов В.М., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення порядку користування допоміжними приміщеннями - підвалом, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 07.09.2001 року між Машівським райунівермагом в особі директора Кантлокова Султанбека Мухамедовича та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач придбав у власність 9/50 ідеальних долей нежитлової будівлі (магазину) по АДРЕСА_1. Позивач є власником 9/100 ідеальних долей цієї будівлі, яку вона придбала у відповідачки 20.09.2001 року. Крім цього, 29/100 часток вказаної будівлі належить ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 29.04.2005 року. Вказувала, що за рішенням Машівського районного суду від 12.03.2008 року їй та відповідачці було виділено в натурі конкретні приміщення для користування. В той час спори стосовно спільного майна не припинилися, оскільки між нею та відповідачкою виникають конфліктні ситуації відносно використання допоміжного приміщення - підвалу під нежитловою будівлею, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. На прохання звільнити підвальне приміщення під належною позивачу частиною нежитлової будівлі для проведення робіт по благоустрою, відповідачем було направлено заяву до міліції про вчинення позивачкою злочину щодо порушення прав власності відповідачки. У зв'язку з викладеним, позивач уточнивши позовні вимоги у липні 2015 року, просила суд встановити між нею та відповідачем ОСОБА_3 порядок користування допоміжним приміщенням - підвалом нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виділення їй частини відповідно до її частки у праві спільної часткової власності.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення порядку користування допоміжними приміщеннями - підвалом - відмовлено.

З даним рішенням суду не погодилася ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлені нею позовні вимоги задовольнити. Вважає рішення місцевого суду таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилось за участі відповідача та її представника, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів, приходить до висновку, що скарги не підлягають до задоволення за наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно договору купівлі-продажу № Н-170 від 07.09.2001 року, відповідач ОСОБА_3 придбала у власність 9/50 ідеальних долей нежитлової будівлі (магазину), що розташовані в по АДРЕСА_1 (а.с.6). Так, згідно даного договору до складу нерухомого майна входить: А-2 - магазин; Б - сарай; В - сарай, а 5 - підвал. По заяві власника відчужується в будинку літ. А-2: склад - 12 (пл.16,10 кв.м.), склад - 13 (пл. 13,60 кв.м.), коридор - 14 (пл. 5,40 кв.м.), приміщення - 15 (пл. 2,00 кв.м.), приміщення - 16 (пл. 2,80 кв.м.), коридор - 17 (пл. 9,60 кв.м.), торговий зал - 18 (пл. 99,60 кв.м.), тамбур - 19 (пл.1,60 кв.м.), що складають 9/50 ідеальні долі. Тобто, відчужуються лише частини приміщення в будинку літ. А-2.

В подальшому відповідач ОСОБА_3 продала 9/100 ідеальних долі вказаної нежитлової будівлі (магазину) позивачу ОСОБА_2, що вбачається з договору купівлі-продажу № Н-179 від 20.09.2001 року (а.с.7-8).

Згідно договору укладеного 20.10.2001 року між Машівським СП «Коопунівермаг» в особі директора Кантлокова Султанбека Мухамедовича та ОСОБА_3 вбачається, що колишній власник магазину визнав, що підвальне приміщення не було предметом договору купівлі-продажу, а відтак передав його ОСОБА_3, без зазначення підстав та статусу переданого майна.

Іншими співвласниками нежитлової будівлі (магазину) в АДРЕСА_1, є: власником 29/100 часток є ОСОБА_4, згідно договору купівлі-продажу від 29.04.2005 року; власником 4/25 є ОСОБА_5 згідно договору купівлі продажу від 24.12.2009 року; власником 37/100 є ОСОБА_6, що вбачається з технічного паспорту станом на 14.06.2000 року.

Рішенням Машівського районного суду від 12.03.2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25.04.2008 року, належні сторонам нежитлові приміщення, були поділені без їх виділу в натурі, зокрема кожній із сторін у користування передано приміщень загальною площею по внутрішньому обміру по 74,3 кв.м. (а.с.13-14).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за рішенням апеляційного суду Полтавської області від 17.07.2014 року відповідачу ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні за нею права власності на приміщення магазину в АДРЕСА_1, в т.ч. підвального приміщення необхідного для їх обслуговування. При розгляді даної справи судом встановлено, що при здійсненні акту купівлі-продажу не було вказано підвальне приміщення, яке розташоване під вказаним магазином, а відтак ця обставина згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували її право власності чи користування спірним приміщенням, в той час як попередній власник передав в користування це приміщення виключно відповідачу ОСОБА_3, хоча і не зазначив на яких підставах, а тому прийшов до висновку про те, що підвал є окремим об'єктом права нерухомого майна, а доказів того кому він належить суду не надано, на підставі чого прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частинами 1,2 ст.11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до правовстановлюючих документів сторін, спірне підвальне приміщення, не було предметом купівлі-продажу, а відповідно останні право спільної часткової власності на нього у встановленому законом порядку не набули. Наявність договору від 20.10.2001 року між Машівським СП «Коопунівермаг» в особі директора Кантлокова Султанбека Мухамедовича та ОСОБА_3 про передачу останній підвального приміщення, не змінює правового режиму власності даного приміщення, оскільки зі змісту зазначеного договору не можливо встановити його вид, перевірити повноваження сторін, оцінити правові наслідки дій сторін та умови на яких відбулася передача нерухомого майна. З наданих сторонами доказів вбачається, що на момент розгляду справи місцевим судом спірне підвальне приміщення залишилося у власності Машівського райунівермагу, або його правонаступників.

Відповідно до ст.ст.356-358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виходячи з наведених вище положень закону та висновків колегії суддів, вимоги позивача про визначення порядку користування підвальним приміщенням є безпідставними, оскільки спірне нерухоме майно не входить до складу спільного нерухомого майна належного сторонам, а тому може бути отримане останніми у користування чи власність лише за згодою власника.

Доводи апелянта, про можливість застосування за вказаних обставин справи аналогії закону, та застосувати для врегулювання спірних правовідносин положення Законів України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та «Про приватизацію державного житлового фонду», є необґрунтованими, оскільки сформовані на підставі неправильного розуміння змісту положень закону. Це при тому, що режим використання спірного майна врегульований чинним цивільним законодавством і повинен визначатися відповідно до діючих норм закону.

Інші доводи апелянта також є необґрунтованими, оскільки є наслідком неправильного розуміння змісту доводів та мотивів суду.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, місцевий суд правильно з'ясував обставини справи, всебічно та об'єктивно перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення з правильним застосуванням норм матеріального права.

Тому, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 308 ,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 травня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ Ю.М. Винниченко /підпис/ В.М. Триголов

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: