Ухвала суду № 59123789, 20.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/7851/15-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/3347/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 56 20.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Березовенко Р.В., Воробйової Н.С.,

за участю секретаря: Дрозд Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк», третя особа - ОСОБА_3 про захист прав споживача послуг банку,-

встановила:

у листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 09.07.2008 року між ним, як споживачем послуг банку та ЗАК «Альфа - Банк» було укладено кредитний договір №700007896.

Відповідно до п.2.1 договору сума кредиту складає 21 078,62 доларів США. При цьому, відповідно до п.2.7 договору, який визначає порядок надання кредиту, кошти, надані у кредит перераховувалися: 87 685,0 грн. - на розрахунковий рахунок продавця ЗАТ «Ніколь Моторс», 7 052,74 грн. - на рахунок страховика ЗАТ «УСК Веста».

У той же день було укладено договір поруки, відповідно до якого поручителем по кредиту виступала третя особа на стороні позивача. Вступивши у такі правовідносини із відповідачем, позивач став споживачем послуг банку у галузі кредитування.

Враховуючи, що автомобіль, на придбання якого надано кредит, придбано ним для особистого користування та з урахуванням положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» дані правовідносини підпадають під сферу правового регулювання цього закону.

Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що п.12 договору містить арбітражну оговорку про передачу спорів на розгляд третейського суду, дана справа підлягає розгляду судами загальної юрисдикції, оскільки відповідно до п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» під юрисдикцію третейського суду не підпадають справи про захист прав споживачів, причому зазначена норма спеціально обумовлює, що це стосується у тому числі справ про захист прав споживачів послуг банку або кредитної спілки.

Позивач вказує, що 12.05.2014 року ним було подано до відповідача заяву, в якій він просив про прийняття платежів за курсом 4,60 гривень за долар США, оскільки такий курс існував на момент укладення договору, проте позитивної відповіді на цю заяву не отримав.

Відповідно з зазначеної дати повинен вираховуватися строк позовної давності, оскільки до подачі заяви та відсутності позитивної реакції на неї відповідача він не знав про порушення його прав відповідачем. Зазначені умови договору, поведінка відповідача істотно порушують його права як споживача, а також законодавство України.

При виникненні обставин, за яких вартість послуг (кредит) у гривні зросла внаслідок зміни валютного курсу відповідачем грубо порушено обов'язки, передбачені п.12 абз.1 та 2 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Це саме стосується і обставин, які виникли внаслідок доповнення ч.1 ст.11 цього закону абзацом 3 згідно із законом №3795-УІ від 22.09.2011 року, яким заборонено споживче кредитування у іноземній валюті в Україні.

Істотна зміна витрат на погашення кредиту у залежності від курсу валют прямо суперечить п.3 ч.5 ст.11 зазначеного закону. Можливість збільшення у рази витрат у гривні на погашення кредиту порушує вимоги п.13 ч.3 ст.18 закону, а також п.1 ч.3 ст.19 закону. Передача усіх спорів за договором кредиту на розгляд третейського суду, найменування якого зазначеного у п.12 договору є порушенням п.10 ч.3 ст.18 Закону, оскільки на момент укладення договору він не мав можливості ознайомитися із відповідним регламентом зазначеного третейського суду та навіть із тим, що він розташований у м. Чернігів, що значно утруднює участь у засідання такого третейського суду та звернення до нього.

Також позивач вказував, що хоча у договорі сума кредиту названа у доларах США, фактично коштів у зазначеній валюті він на руки не отримував; більше того, як вже зазначалося, у п.2 договору сказано про те, що кошти кредиту перераховуються у гривні на рахунки відповідних юридичних осіб, при цьому загальна сума складає 94 737,74 гривень.

Відсутність фактичної передачі будь-кому коштів у доларах США, при тому, що кошти переводилися у гривні, свідчить про відсутність у сторін намірів насправді передавати предмет договору у доларах США. Як видно з наведеного, дійсний намір сторін договору полягав у тому, щоб були позичені та переведені відповідним юридичним особам кошти у гривні.

Позивач посилаючись на норми ст.ст.203,215,217 ЦК України, вказував в позовній заяві, що при цьому очевидно такий удаваний правочин суперечить вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, а отже до окремої умови договору мають бути застосовані наслідки нікчемного правочину із застосуванням до договору у цілому правил угоди, яку сторони дійсно мали на увазі.

Тобто, підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину до п.2.1 кредитного договору у частині встановлення суми кредиту у доларах США та застосування правил угоди, яку сторони дійсно мали на увазі, а саме щодо суми кредиту у розмірі 94 737,74 гривень. Щодо п.12 договору кредиту, то як видно з наведеного вище, він суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», так і Закону України «Про третейські суди»і, як такий, суперечить ч.1 ст.203 ЦК України. Усе зазначене вище свідчить також про порушення прав споживача, зазначені у п.п.4,5,7 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Просив застосувати наслідки нікчемного правочину до п.2.1 кредитного договору №700007896 від 09.07.2008 року - у частині встановлення суми кредиту у доларах США, та застосувати до зазначеного договору у цілому правила угоди, яку сторони дійсно мали на увазі та виконали, а саме про надання кредиту у сумі94 737,74 гривень.; застосувати наслідки нікчемного правочину до п.12 зазначеного кредитного договору у частині передачі будь-яких спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору, на розгляд третейського суду; визнати порушення вимог ст.ст.10,11,18,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні та виконанні зазначеного договору.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року позов було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, таким що не відповідає нормам процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Просиврішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те що, підписання вищезазначених документів є елементом удаваної угоди.

Сама правова сутність удаваної угоди зводиться до того, що укладається вона у передбаченій законом формі, зокрема, містить такі реквізити, як підписи сторін, і невідповідність її закону полягає не у відсутності якихось формальних ознак, у тому числі підписів, а у невідповідності формальних умов угоди недійсним намірам сторін.Апелянт, вважає, що це саме та ситуація, яка мала місце у даному випадку. Тому підписання сторонами відповідних документів свідчить якраз про наявність саме тих обставин, на які позивач посилався у позовній заяві.Крім того, рішення суду першої інстанції було прийняте з грубим порушенням процесуальних прав.

Позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог. Суд першої інстанції не прийняв дану вимогу та повернув позивачу, чим порушив права позивача.Також, суд першої інстанції не застосував до встановлених фактів та зазначених правовідносин норму матеріального права, що призвела до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що09 липня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав і зобов'язань якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір №700007896.

Відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 21 078,62 доларів США з процентною ставкою 16,99% річних із датою остаточного повернення кредиту 10.07.2015 року на придбання транспортного засобу згідно з Договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ЗАТ «Ніколь Моторс» №1004/08 від 24.05.2008 року Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, тип - легковий седан, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3, видане Ірпінським МРЕВ ДАІ 03.07.2008 року та оплати страхової суми ЗАТ «УСК «Веста» за перший рік страхування транспортного засобу - 7 052,74 гривень; для зарахування коштів, спрямованих на погашення клієнтом заборгованості за цим договором банком був відкритий мультивалютний рахунок НОМЕР_2 у ЗАТ «Альфа-Банк», МФО 300346.

Пунктом 2.7 кредитного договору визначено, що не пізніше наступного банківського дня після отримання банком документів, зазначених у розділі №2, кредит надається однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, відкритий позичальником у кредитора ЗАТ «Альфа-Банк».

У разі надання кредиту у валюті кредиту - долар США: позичальник здійснює продаж іноземної валюти, отриманої як кредитні кошти за договором, за безготівковим курсом, встановленим банком на день здійснення валютообмінної операції та одразу зараховує отриману в результаті такої операції суму в національній валюті України на поточний рахунок; позичальник діючи на підставі Цивільного кодексу України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в порядку договірного списання доручає банку перерахувати кошти (в т.ч. виручені від продажу валюти) з поточного рахунку позичальника за наступними реквізитами: у сумі 87 685,0 грн. - на рахунок продавця ЗАТ «Ніколь Моторс» з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу №1004/08 від 24.05.2008 року; - у сумі 7 052,74 грн. - на рахунок страховика ЗАТ "УСК «Веста» з метою оплати страхової суми за перший рік страхування транспортного засобу за договором страхування між позичальником та страховиком.

Згідно п.12 вищезазначеного кредитного договору судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв'язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у постійнодіючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою постійнодіючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз».

Підписанням даного договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними в зв'язку з договором.

Сторони домовилися, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їх спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.

У пункті 8 кредитного договору зазначено, що підпис позичальника на оригіналі договору, що залишається в банку є письмовим підтвердженням отримання позичальником свого примірнику цього договору, що складається з першого та другого розділів в дату його укладання; ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг; надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-Банк», затвердженими наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року №30, які йому роз'яснені і зрозумілі та з якими він цілком згодний.

Також у даному кредитному договорі зазначено, що підпис позичальника на цьому договорі свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування. Також, 07.05.2009 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №700007896 від 09.07.2008 року.

Встановлено, що 09.07.2008 року між ЗАТ«Альфа-Банк» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки №700007896-П та 07 травня 2009 року між цими ж сторонами був укладений Договір про внесення змін і доповнень №1 до Договору поруки №700007896-П від 09.07.2008 року.

Також, встановлено, що 12.05.2014 року позивач звертався до ПАТ «Альфа-Банк» із заявою, в якій просив доповнити договір пунктом наступного змісту: «Банк зобов'язаний приймати виконання зобов'язань позичальника зі сплати чергових платежів для повернення суми кредиту у національній валюті за курсом НБУ до іноземної валюти на момент укладення договору, тобто 1 долар=4 грн. 60 коп.»

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано беззаперечних доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» у правовідносинах, які виникли між сторонами.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов1язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов1язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов1язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов1язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У відповідності до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Згідно до ч.12 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

У відповідності до ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Апелянт посилаючись на відсутність фактичної передачі йому коштів у доларах США, при тому, що кошти переводилися у гривні, що, на його думку, свідчить про відсутність у сторін намірів насправді передавати предмет договору у доларах США, просить застосувати наслідки нікчемного правочину до п.2.1 кредитного договору №700007896 від 09.07.2008 року - у частині встановлення суми кредиту у доларах США, та застосувати до зазначеного договору у цілому правила угоди, яку сторони дійсно мали на увазі та виконали, а саме про надання кредиту у сумі 94 737,74 гривень.

Крім того,судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 2.7 кредитного договору визначено, що не пізніше наступного банківського дня після отримання банком документів, зазначених у розділі №2, кредит надається однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, відкритий позичальником у кредитора ЗАТ «Альфа-Банк». У разі надання кредиту в валюті кредиту - долар США: позичальник здійснює продаж іноземної валюти, отриманої як кредитні кошти за договором, за безготівковим курсом, встановленим банком на день здійснення валютообмінної операції та одразу зараховує отриману в результаті такої операції суму в національній валюті України на поточний рахунок; позичальник діючи на підставі Цивільного кодексу України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в порядку договірного списання доручає банку перерахувати кошти ( в т.ч. виручені від продажу валюти) з поточного рахунку позичальника за наступними реквізитами: у сумі 87 685,0 грн. - на рахунок продавця ЗАТ «Ніколь Моторс» з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу № 1004/08 від 24.05.2008 року; - у сумі 7 052,74 грн. - на рахунок страховика ЗАТ «УСК «Веста» з метою оплати страхової суми за перший рік страхування транспортного засобу за договором страхування між позичальником та страховиком.

Отже, колегія суддів, вважає, безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта про те, що кредитний договір №700007896 від 09.07.2008 року, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав і зобов'язань якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2, відповідно до п. 2.1 якого банк надає позичальнику кредит у сумі 21 078,62 доларів США є удаваним правочином, оскільки такі доводи позивача спростовуються пунктом 8 даного кредитного договору, в якому зазначено, що підпис позичальника на оригіналі договору, що залишається в банку є письмовим підтвердженням отримання позичальником свого примірнику цього договору, що складається з першого та другого розділів в дату його укладання; ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутних послуг; надання позичальнику іншої інформації , надання якої вимагає чинне в Україні законодавство. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-Банк», затвердженими наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року №30, які йому роз'яснені і зрозумілі та з якими він цілком згодний. Також у даному кредитному договорі зазначено, що підпис позичальника на цьому договорі свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування.

У відповідності до ст.39 Закону України «Про третейські суди» третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні.

Пунктом 12 кредитного договору визначено, що судовий захист прав та законних інтересів , які мають сторони в зв'язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконання або припиненні договору, включаючи спору про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у постійнодіючому Третейському суді при Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз" у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою постійнодіючого Третейського суду при Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Підписанням даного договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду для кожного спору, що може виникнути між ними в зв'язку з договором. Сторони домовилися, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їх спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання і виклику сторін.

Згідно п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Дану частину першу статті 6 доповнено пунктом 14 згідно із Законом N 2983-VI ( 2983-17 ) від 3.02.2011 року.

Отже, договір був укладений між сторонами 09 липня 2008 року, на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про третейські суди» не містив заборони на укладення третейської угоди, у зв'язку із чим суд, виходячи із положень ч.1 ст.58 Конституції України вважає, що вимога позивача про застосування наслідків нікчемного правочину до п.12 зазначеного кредитного договору у частині передачі будь-яких спорів, які виникають при виконанні або припиненні договору, на розгляд третейського суду є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді