Рішення № 59116389, 20.07.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4470/16-ц

Провадження №2/521/2565/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Поліщук І.О.,

при секретарі Святецькій І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, уточнивши який, просить стягнути з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 280080 гривень на відшкодування завданої майнової шкоди та 942666 гривень в рахунок компенсації завданої моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з червня 2001 року він проходив службу в органах Державної податкової служби, остання посада з 2007 року старший оперативний уповноважений відділу боротьби з субєктами господарювання, які мають ознаки фіктивності і незаконним відшкодуванням податку на додану вартість відділу податкової міліції Комінтернівської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області та має спеціальне звання майора податкової міліції. Позивач вказує, що його незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності, затримано, завдано тілесних ушкоджень під час затримання, кримінальна справа, а потім вже кримінальне провадження стосовно нього тривалий час перебувала в провадженні прокуратури, спрямовувалися до суду, який ухвалив обвинувальний вирок, який було скасовано апеляційним судом Одеської області і в решті решт кримінальне провадження відносно нього закрито з реабілітуючих підстав. ОСОБА_1 у своєму позові звертає увагу, що 14.03.2008 року старшим слідчим прокуратури Одеської області стосовно нього порушена кримінальна справа № 051200800046 за ознаками злочину, який передбачено статями 368 ч.2 КК України. Того ж дня слідчий прокуратури Одеської області затримав його в порядку передбаченому ст.ст.106, 115 КПК України (в редакції 1961 року). 17.03.2008 року стосовно нього складена постанова про притягнення в якості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України. З самого початку досудового розслідування він заперечував факт вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, наполягав на тому що відносно нього мала місце провокація, фальсифікація доказів, але всі його слушні доводи не сприймалися слідчими, прокурора, суддями, під час затримання 14.03.2008 року йому завдано тілесних ушкоджень. Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 17.03.2008 року відмовлено в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обрано запобіжний захід підписка про невиїзд. Таким чином позивач утримувався під вартою три дні з 14 березня по 17 березня 2008 року. 17.03.2008 року старшим слідчим прокуратури Одеської області прийнята постанова про відсторонення його від посади, яка виконана Державною податкової адміністрацією в Одеській області шляхом видання наказу № 236-с «Про відсторонення від посади ОСОБА_1В.». Вироком Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 від 29.05.2012 року його безпідставно засуджено, але ухвалою апеляційного суду Одеської області обвинувальний вирок скасовано, справу направлено на додаткове розслідування. З набранням чинності новим КПК відомості про відповідне правопорушення внесені до ЄДРР за № 420131700000000154 від 11.04.2013 року. Обвинувальний акт у зазначеному провадженні 03.06.2013 року спрямований до розгляду до Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 та вироком суду від 25.03.2015 року його визнано невинуватим та виправдано у звязку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 368 КК України. Ухвалою апеляційного суду Одеської області вирок скасовано, обвинувальний акт надіслано на новий судовий розгляд у звязку з невідповідністю обвинувального акту вимогам ст.291 КПК. 13.11.2015 року ухвалою Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 обвинувальний акт повернутий прокурору для усунення недоліків під час його складання. 25.12.2015 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області закрив кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК, у звязку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання, тобто з реабілітуючи підстав. Прокурор цією постановою скасував постанову слідчого про відсторонення його від займаної посади, у звязку з чим, позивач 22.01.2016 року звернувся до прокуратури Одеської області з проханням виконати вимоги Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури та суду», але так не дочекався відповіді та поновлення його порушених прав. Далі ОСОБА_1 вказує, що внаслідок незаконних дій прокуратури Одеської області, суду які тривали з 14 березня 2008 року по 25 грудня 2015 року, тобто 7 років 9 місяців та 11 днів йому завдано матеріальну та моральну шкоду. Позивач вважає, що набув право на відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної від повільності, відсторонення від посади, втратою заробітної плати, понесеними моральними та фізичними стражданнями під час побиття, під час необґрунтованого затримання. Відповідно до ст.3 Закону від 01.12.1994 року «Про порядок відшкодування шкоди» громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, як він втратив внаслідок незаконних дій. На день затримання позивач мав заробітну плату у розмірі 3000 гривень, таким чином за час незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, незаконного перебування під слідством та судом він втратив заробіток у розмірі 280080 гривень (3000 х 93 місяці). Цю суму позивач заявив в якості відшкодування матеріальної шкоди та просить стягнути на його користь за рахунок коштів державного бюджету України. Заявлену до відшкодування моральну шкоду у розмірі 942666 гривень ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що незаконне та довготривале притягнення його до кримінальної відповідальності порушило нормальні стосунки з оточуючими його людьми, очорнило та принизило в очах всіх близьких його людей, викликало недовіру в родичів, співробітників, поклало пляму на його репутацію. Багато знайомих змінило своє відношення до нього не в кращу сторону, але самим болючим був удар по його сімейному життю. Після незаконного затримання, необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, стосунки з дружиною різко погіршилися, вона втомилися від безкінечних відвідань суддів, прокурорів, слідчих, сімя розпалася, шлюб розірвано, через зазначені обставини він став рідше бачити сина. Протягом певного часу позивач підтримував фактичні сімейні стосунки з іншою жінкою, але і вона не витримала тривалого його перебування під слідством та судом і вони припинили сімейне життя. Далі позивач вказує, що особливо тяжким ударом факт незаконного притягнення його до відповідальності виявився для його батьків, які разом з ним дуже хвилювалися від постійної несправедливості. Батьки є особами похилого віку, мають певну добру репутацію та певне коло знайомих в місті, отже це оточення також було обізнано про його притягнення до кримінальної відповідальності, що відображалося на його моральному стані. Також позивач зазначає, що тривалий час не працює, вимушений заробляти на життя випадковими мізерними заробітками, іноді прохати гроші в батьків пенсіонерів, що є принизливим для нього, як для людини з двома вищими освітами. На протязі майже восьми років він був позбавлений звичайного людського покою, стану душевної врівноваженості, перебував в постійному напруженні, в пригніченому і приниженому стані, постійно очікуючи або виклику до слідчого, або перебуваючи в стані очікування чергового судового засідання. Визначаючи розмір заподіяної йому моральної шкоди позивач вказує, що виходить з наступного: незаконне переслідування в кримінальному провадженні тривало майже 8 років, він жодного разу не визнавав себе винним, наводив переконливі та обґрунтовані факти, які доводили його невинуватість, а тому грошова компенсація у зазначеному вище розмірі можливо в деякій мірі зменшити вплив негативних наслідків незаконних дій прокурорів, слідчих, суддів.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з підстав, зазначених у ньому, та просили задовольнити його.

Представник ДКС України в судові засідання не зявлявся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать відмітки про отримання судових повісток.

Представник прокуратури Одеської області в судовому засіданні проти позову щодо відшкодування матеріальної шкоди заперечував, вказуючи, що позовні вимоги в цієї частин не є підтвердженими, а моральна шкода заявлена до відшкодування значно завищена.

Представники третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі в судові засідання не зявлялися, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши учасників процесу, зясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, визначивши правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, дослідивши інші матеріали справи, надавши їм правову оцінку, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав,

В судовому засіданні встановлено, що 14 березня 2008 року старшим слідчим прокуратури Одеської області ОСОБА_2 винесена постанова про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження, згідно з якою порушено кримінальну справу у відношенні працівників відділу податкової міліції ДНІ Комінтернівського району Одеської області завідуючого сектором ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та старшого оперуповноваженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за ознаками злочину передбаченого ст.368 ч.2 КК України отримання хабару посадовою особою, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням хабару.

14 березня 2008 року ОСОБА_1 був затриманий слідчим прокуратури Одеської області в порядку статей 106, 115 КПК України (в редакції 1961 року). Постановою Приморського районного суду від 17 березня 2008 року відмовлено у обранні стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, цього ж дня 17 березня 2008 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. ОСОБА_1 утримувався під вартою три дні у період з 14.03.2008 року по 17.03.2008 року.

17 березня 2008 року старшим слідчим прокуратури Одеської області винесена постанова про відсторонення обвинуваченого ОСОБА_1 від посади старшого опер уповноваженого відділу боротьби з субєктами господарювання, які мають ознаки фіктивності та незаконним відшкодуванням ПДВ відділу податкової міліції Комінтернівської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області на період провадження досудового розслідування та судового розгляду справи. Наказом № 236-0 від 21 березня 2008 року Державної Податкової адміністрації в Одеській області «Про відсторонення від займаної посади ОСОБА_1В.», ОСОБА_4 майор податкової міліції, відсторонений від займаної посади старшого оперуповноваженого відділення боротьби з субєктами господарювання, що мають ознаки фіктивності та незаконним відшкодуванням ПДВ відділу податкової міліції Комінтернівської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області з 17 березня 2008 року. На період відсторонення ОСОБА_1В від займаної посади припинити виплату грошового утримання відповідно до наказу ДПА України від 07 лютого 2001 року № 43 «Про затвердження Положення про виплату грошового утримання особам начальницького складу податкової міліції за час перебування в розпорядженні ДПА України, відстороненим від виконання службових обовязків (посади) особам, підданим арешту та за час перебування під арештом, а також стосовно видачі грошових атестатів при звільненні та переміщенні по службі».

Вироком Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 від 29 травня 2012 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 368 КК України та призначено покарання у вигляді пяти років позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах терміном на три роки, а також з позбавленням спеціального звання майора податкової міліції. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробувальним терміном на три роки. Запобіжний захід підписку про невиїзд залишено до набрання вироком чинності.

Ухвалою колегії суддів судової палати по кримінальних справах апеляційного суду Одеської області, скасовано вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2012 року у відношенні ОСОБА_3 та ОСОБА_1, справа направлена прокурору Одеської області для проведення додаткового розслідування. Скасовуючи вирок суду від 29.05.2012 року, апеляційний суд звернув увагу, що ні орган досудового розслідування, ні суд не забезпечили повноту, всебічність та обєктивність в процесі провадження досудового та судового слідства, а тому вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на додаткове розслідування. Апеляційний суд констатував, що як вбачається з матеріалів справи, в ході огляду міста події була вилучена каструля з залишками спаленого паперового матеріалу. В процесі огляду місця події проводилася відеозапис, однак експертизи за цим відеозаписом проведено не було. В матеріалах кримінальної справи є фото таблиця до висновку НІІЛСЄ № 4663/03 з якої вбачається, що експерт прийшов до висновку про те, що надані на експертизу 15 спалених фрагментів паперу є фрагментами грошових білетів, а саме Федеральної резервної системи США. Згідно протоколу огляду та помітки грошей, грошові купюри в сумі 1000 доларів США помічені спец чорнилами та проведена запис (хабар), однак фрагментами грошових білетів на предмет наявності вказаної надписи не досліджувалося. Апеляційний суд встановив, що з матеріалів справи вбачається, що поняті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 являлися військовослужбовцями строкової служби і у звязку з метою перевірки обєктивності їх участі при проведенні слідчих дій слід встановити на якій підставі (наказ, розпорядження) військовослужбовці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 приймали участь в цих слідчих діях. Крім цього необхідно допитати сусідку ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 за обставинами доступу співробітників СБУ до квартири ОСОБА_7, а також зясувати причини дачі нею згоди на доступ до квартири. З таких обставин апеляційний суд вважав, що досудове та судове слідство є одностороннім, неповним а тому вирок підлягає скасуванню, а справа направленню прокурору Одеської області для провадження додаткового розслідування.

З набранням чинності новим КПК (2012 року) відомості про відповідне правопорушення внесені до ЄРДР № 420131700000000154 від 11.04.2013 року. Обвинувальний акт спрямовано для розгляду до Суворовського районного суду міста ОСОБА_2.

Вироком Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 від 25.03.2015 року ОСОБА_1 по звинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України визнано невинним і за недоведеністю вчинення даного кримінального правопорушення виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2015 року Вирок Суворовського районного суду міста ОСОБА_2 від 25 березня 2015 року скасовано. Призначено по кримінальному провадженню новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Міри запобіжного заходу відносно ОСОБА_3М і ОСОБА_1 залишити раніше обрані ОСОБА_3 у вигляді застави, а ОСОБА_1 підписку про невиїзд.

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 13.11.2015 року обвинувальний акт з доданими до нього документами по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ст. 368 ч.2 КК України повернуто прокурору Одеської області для усунення недоліків протягом розумного строку.

25 грудня 2015 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадження прокуратури Одеської області ОСОБА_8, розглянувши матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 420131700000000154, відомості про яке внесено до ЄРДР 11.04.2013 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, виніс постанову згідно з якою кримінальне провадження № 420131700000000154, відомості про яке внесено до ЄРДР 11.04.2014 року за підозрою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.368 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Запобіжний захід обраний стосовно ОСОБА_1 17.03.2008 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у вигляді підписки про невиїзд скасовано. Скасовано постанову слідчого прокуратури Одеської області від 17.03.2008 року про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади у відділі податкової міліції Комінтернівської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області. Як вбачається з мотивувальної частини вищезазначеної постанови, приймаючи рішення про закриття справи прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області встановив, що аналіз отаманих під час досудового слідства доказів, свідчить про їх недостатність для доведення у суді вини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.368 КК України. Таким чином, під час досудового слідства не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та всі можливості їх отримання вичерпані, у звязку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що у зв'язку з неправомірними рішеннями та діями, вчиненими щодо неї органами досудового розслідування, прокуратури, суду та які виразилися у незаконному застосуванні запобіжних заходів, незаконному затриманні, незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, йому було завдано майнової та моральної шкоди, на відшкодування якої направлений позов.

Отже, правовідносини, що склалися між сторонами спору, виникли в результаті здійснення органами досудового розслідування та прокуратури функцій з розслідування вчиненого злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, процесуального керівництва та підтримання в суді державного обвинувачення з метою притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Конституцією України встановлена відповідальність держави перед людиною, в статті 3 якої зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України). За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.56 Основного Закону України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Галузеву конкретизацію вказаних конституційних правил вміщено в положеннях ст.1176 ЦК України, відповідно до частини першої якої шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).

З цього слідує, що право на відшкодування завданої в названих правовідносинах шкоди, виникає у випадку вчинення правопорушником делікту, який містить склад цивільного правопорушення, особливістю якого є те, що вина правопорушника не має будь-якого правового значення для виникнення обовязку з відшкодування завданої шкоди.

Отже, для вирішення спору між сторонами, суд вважає необхідним в першу чергу вирішити питання наявності підстав та умов для притягнення правопорушника до цивільної відповідальності. Підставами цивільно-правової відповідальності є факти (обставини), які згідно із законом породжують певні цивільні правовідносини. Тобто підставою для відповідальності за завдання шкоди є генеральний делікт (цивільне правопорушення). Відповідно до частини 2 ст.509 ЦК України зобовязання виникають із підстав, установлених ст.11 цього Кодексу. Зокрема, такою підставою згідно з пунктом третім ч.2 ст.11 ЦК України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Умовами відповідальності вважаються ознаки, що випливають із закону та які характеризують певні обставини як цивільне правопорушення.

Отже, умови відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною першою ст.1176 ЦК України.

Враховуючи наявність у даній статті бланкетних норм, то вказані правовідносини є предметом регулювання також Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» N 266/94-ВР (далі Закон).

Так, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.1 цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У даному випадку завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону).

Положеннями частини другої ст.1176 ЦК України та п.1 ч.1 ст.2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди виникає у випадках закриття кримінальної справи з реабілітуючи підстав. Таким чином, в даному випадку умовами відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду є те, що шкода була завдана діями, про які зазначено в ч.1 ст.1176 ЦК України та в ч.1 Закону, а також наявність постанови про закриття справи підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у відношенні позивача.

Положеннями статей 10, 57, 60, 64 ЦПК України встановлено принцип змагальності цивільного судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

З цих підстав, суд приходить до висновку, що у справі, яка розглядається наявні передбачені законодавством умови притягнення держави Україна до цивільної відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.

Стосовно позовних вимог про відшкодування майнової шкоди суд дійшов наступних висновків.

Спеціальним правилом, яке міститься в ст.1176 цього Кодексу також зазначено, що шкода відшкодовується державою у повному обсязі.

Таке ж саме положення міститься в ч.2 ст.1 Закону.

Згідно статті 3 Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Матеріалами справи підтверджено, що 22.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Одеської області з заявою, в якій вказує, що 22.12.2015 року було закрито сфальсифіковану відносно нього кримінальну справу, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України. Дана справа була закрита після спливу восьми років після незаконного порушення, а тому на протязі всіх років він був незаконно обмежений в своїх правах, гарантованих ст.43 Конституції України, а саме права на працю та на своєчасну оплату цієї праці. Незважаючи нате, що справа була закрита за реабілітуючих підстав, ОСОБА_1 вказує, що до наступного часу в своїх правах не поновлений і кожний день сума завданої шкоди збільшується. Враховуючи вищевикладене, а також керуючись ст.11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду», просить: 1) розяснити порядок відновлення його порушених прав; 2) відновити його на займаній посаді; 3) відновити безперервний трудовий стаж; 4) визначити суму матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних дій співробітників досудового слідства, прокуратури та суду (з врахуванням індексації на теперішній час), а саме, суму невиплаченої заробітної плати, включаючи оклад, премію, відпускні та інші платежі за вісім років незаконного кримінального переслідування; 5) визначити розмір моральної шкоди; винести подання про виділ визначених вище грошових коштів до Головного управління казначейської служби України в Одеській області.

16.02.2016 року заступником прокурора Одеської області А. Добросердовим Корнейчуку О.В. направлено відповідь на його звернення, про розяснення права і відновлення порушених прав під час розслідування кримінального провадження № 420131700000000154, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.04.2013 року, розглянуті. Заступник прокурора області розяснює, що відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» право на відшкодування шкоди виникає уразі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Однак, ст.1 вказаного Закону вказує, що підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру, у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина, незаконного застосування арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафів, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», іншими актами законодавства. Прокурором під час закриття кримінального провадження № 420131700000000154 за підозрою ОСОБА_3, ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України випадків вчинення незаконних дій органом досудового розслідування не встановлено.

Представник позивача в судовому засіданні наголошував на тому, що саме незаконна відмова виконати вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» з боку прокуратури Одеської області стало підставою для його звернення до суду з вказаним позовом.

Як вбачається з довідки про грошове забезпечення, виданої начальником Комінтернівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області за № 615/15-17-05-01-10 від 29.02.2016 року, майор ПМ, якій працював на посаді старшого оперуповноваженого відділу боротьби з субєктами господарювання, які мають ознаки фіктивності і незаконним відшкодуванням податку на додану вартість відділу ПМ Комінтернівської ОДПІ ОСОБА_1 на день відсторонення від займаної посади згідно наказу ДПА в Одеській області від 21.03.2008 року № 236-о «Про відсторонення від займаної посади ОСОБА_1, складає: - посадовий оклад 1092, 00 гривень; - оклад за спеціальним званням 125,00 гривень; - відсоткова надбавка за вислугу 25% - 304,25 гривень; набавка за високі досягнення у праці 50% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 760,63 гривні на місяць. Всього: дві тисячі двісті вісімдесят одна гривня 88 копійок.

Таким чином, суд проаналізувавши вищенаведені вимоги законодавства України, документи перелічені вище у мотивувальній частині рішення приходить до висновку, що позивачу за рахунок держави має бути відшкодовано заробіток у вигляді грошового забезпечення, який він втратив внаслідок незаконних дій із розрахунку 2281 гривень 88 копійок на місяць за період з дня відсторонення від посади (17.03.2008 року) по день закриття справи (25.12.2015 року) всього 93 місяці 12 днів, всього 213036 гривень 31 копійку (2281,88 х 93,36) .

Окрім майнової шкоди ОСОБА_1 у своєму позові просить відшкодувати йому завдану моральну шкоду, яку він оцінив в 942666 гривень.

У своєму позові ОСОБА_1 та його представник, під час судового розгляду справи, вказували, що моральна шкода, завдана позивачу, полягає в душевних стражданнях, викликаних неправомірними діями органів досудового слідства щодо порушення та провадження кримінального розслідування, здійснення процесуального керівництва за розслідуванням злочину, якого він не вчинював, підтримання в суді необґрунтованого обвинувачення, а також в душевних та фізичних стражданнях, яких зазнав позивач у зв'язку з його побиттям при затриманні, незаконному засудженні.

На підтвердження виникнення душевних страждань судом оголошувалися матеріали кримінальної справи, які містять медичні довідки та листки непрацездатності, акти судово-медичного дослідження з яких видно, що в період кримінального провадження позивачу було завдано тілесних ушкоджень.

В якості доказів на підтвердження моральної шкоди заклопотанням сторони позивача судом допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Свідок ОСОБА_9 мати позивача, розповіла суду про їхні страждання які тривали на протязі восьми років досудового розслідування та судового слідства, син постійно перебував у знервованому стані, тому що сфабрикована справа розглядалася роками. В результаті розпалалася його сімя, працювати було ніде, від роботи відсторонили, він вимушений був жити в борг або за невеликі гроші батьків, що ще більше пригнічувало його.

Свідок ОСОБА_10 колишня дружина позивача розповіла суду, що її колишній чоловік працював на посаді у податковій міліції, завжди був порядною людиною, а коли його затримали у 2008 році за підозрою в вчиненні тяжкого злочину, це був великий удар по їхній сімї. Вона разом з чоловіком дуже переживала, вона на той час була у декретній відпустці по догляду за маленькою дитиною, чоловіка позбавили роботи, грошей на життя не вистачало. Постійні нервування та побутові проблеми привели до розпаду сімї.

Свідок ОСОБА_11 показав суду, що у 2008 році працював разом з позивачем у відділу боротьби з субєктами господарювання, які мають ознаки фіктивності і незаконним відшкодуванням податку на додану вартість відділу ПМ Комінтернівської ОДПІ, за час служби у них склалися добрі стосунки, тому що позивач був грамотним фахівцем та порядною людиною. Свідок підтвердив, що за вісім років розгляду кримінальної справи у різних інстанціях, позивач поніс моральні страждання і це не можливо не помітити, крім цього він особисто позичав ОСОБА_10 грошові кошти, у тих випадках коли навіть не вистачало на життя.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

У випадках, передбачених пунктом другим ч.2 ст.1167, ч.1 ст.1176 ЦК України та статтями 1 та 3 Закону, потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р.).

Згідно ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною шостою ст.4 Закону визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р.).

Суд звертає увагу, що виходячи з конституційного положення, закладеного в ст.19 Конституції України, слідчий та прокурор, здійснюючи надані їм законодавством функції, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ця норма містить позитивний обов'язок представників органів державної влади, який полягає в беззаперечному дотриманні ними вимог, про які зазначено в Конституції та в законах України.

Як Кримінально-процесуальний кодекс України 1960р., під час чинності якого була порушена кримінальна справа стосовно позивача, в його ст.22 містив, так і Кримінальний процесуальний кодекс України 2012р. в ст.ст. 7, 8, 9 містить, положення, за якими кримінальна справа могла бути порушена стосовно певної особи лише з урахуванням вимог обєктивності, тобто вчинення процесуальний дій незаангажовано, без будь-якого ухилу чи зацікавленості, та провадження досудового слідства ґрунтуючись на принципах верховенства права та законності.

Таким чином, законодавство надає кожній особі гарантію саме такої поведінки з боку посадових осіб органів державної влади. Звідси кожна особа має цілком обґрунтоване сподівання, яке підкріплено нормами законодавства, що діяльність держави в особі її органів та посадових осіб, підкорятиметься вищевказаним принципам.

Виходячи зі сталої практики Європейського Суду з прав людини (напр. п.36 рішення від 10.02.1995р. у справі «ОСОБА_7 де Рібемон проти Франції»), посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду, але і від інших органів державної влади.

В свою чергу порушення прав людини та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права презумпції невинуватості, призводить до того, що особа, яку держава обвинувачує у скоєнні злочину, стикається із значними соціальними та особистими наслідками, зокрема, потенційною можливістю позбавлення волі, соціальним засудженням, а також з іншими психологічними та економічними втратами.

Суд звертає увагу на те, що кримінальне переслідування, яке відбувалося з обвинувальним ухилом, не може не вносити коректив до звичайного життєвого укладу особи, які не завжди носять позитивний характер.

Зазначене суд оцінює як доказ однобокого, з явним обвинувальним ухилом досудового розслідування стосовно позивача, що в свою чергу мало вплив на її моральний стан в контексті уявлення особи про власну цінність у суспільстві та на відсутність реальної можливості в правовий спосіб довести свою невинуватість.

Страждання ОСОБА_1 були повязані з переоцінкою своєї соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до того життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно є тими факторами, які завдають важкого психологічного тиску на неї, наслідки чого в деяких випадках можуть мати занадто глибокий, а іноді незворотній вплив на особистість.

Окрім зазначеного суд вважає за необхідне керуватися положеннями ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Положеннями ст.3 названої Конвенції, зважаючи на межі даної справи, визначено, що ніхто не може бути підданий такому поводженню, яке принижує його гідність.

Дана норма гарантує захист від спричинення фізичного та/чи психічного страждання.

Практика Європейського Суду з прав людини виділила поводження, що принижує гідність, умовно кажучи, «найменш жорстоким» видом поводження, забороненого ст.3 Конвенції.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, яка була висловлена у рішенні від 18.01.1978р. у справі «Ireland v. United Kingdom», поводження, що принижують людську гідність, спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір. Це було підтверджено у рішенні від 26.10.2000р. у справі «Kudla v. Poland».

Стосовно розміру відшкодування, то суд виходить з того, що в п. 6 вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. йдеться про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У своїх численних рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає, що компенсація моральної шкоди має бути адекватною.

При цьому суд погоджується з позивачем, стосовно того, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, яка носить виключно субєктивний прояв психологічних процесів конкретної особи, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

З огляду на це, суд не погоджується із запереченнями представника прокуратури Одеської області про те, що відшкодування моральної шкоди, у випадках передбачених Законом, має здійснюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки згідно з ч.2 ст.13 цього Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, а отже виходячи з положення ст.1176 ЦК України, яка встановлює відшкодування шкоди у повному розмірі.

Таким чином, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, з урахуванням вимог справедливості, добросовісності та розумності, з огляду на потенційні шкідливі для життя позивача наслідки, які могли статися у зв'язку із спричиненням моральної шкоди, суд вважає необхідним задовольнити вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 гривень.

Відповідно до вимог ст.ст. 170, 174 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади , органу влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином майнова та моральна шкода підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 ст.25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку визначеному законом. Згідно зі ч.2 ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Державу Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах. Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З цих підстав суд вважає за необхідне у відповідності до вимог ст.217 ЦПК України визначити й порядок виконання судового рішення, а саме стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає майнова шкода в розмірі 213 036 гривень 31 копійка гривень, моральна шкода в розмірі 500000 гривень за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Згідно з частинами 3,4 ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст.ст. 8, 56 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 2, 3, 4, 22, 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 3, 4, 8, 11, 60, 61, 208-210 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Одеської області, за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 213 036 (двісті тринадцять тисяч тридцять шість) гривні 31 копійку, моральну шкоду в розмірі 500000 (пятсот тисяч) гривень за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі десяти днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: