Ухвала суду № 59115361, 20.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1384/16-ц 20.07.2016 20.07.2016 20.07.2016

Провадження №22-ц/784/1400/16 УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

за участі: ОСОБА_1 - представника позивачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2016 року у справі за її позовом до ПАТ КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки,

в с т а н о в и л а:

В березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» (далі - Банк), третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки.

Позивачка зазначала, що 01 вересня 2006р між ОСОБА_3 та Банком було укладено кредитний договір №08/09/2006/840 К429, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 15250 доларів США із строком повернення до 31 серпня 2021 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 11 % річних.

01 вересня 2006 року між нею та Банком було укладено договір поруки, за яким вона як поручитель взяла на себе обов'язок солідарної відповідальності перед кредитором в разі належного виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 01 вересня 2006 року між нею та Банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.С., згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1

ОСОБА_2 вказувала, що Банком порушено п.2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, перед укладенням договору їй не була надана повна інформація про умови кредитування, в тому числі сукупної вартості кредиту, вартість послуг з оформлення договору кредиту, а також не надано графік погашення кредиту, що є порушенням п.3.2,3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Тому позивачка вважає, що умови договору кредиту є не справедливими, порушують істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків споживача.

Позивачка зазначала, що договір поруки та договір іпотеки є похідними від договору кредиту, а тому їх умови теж не відповідають вимогам закону.

Посилаючись на наведене, положення ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачка просила про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2016 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі. Позивачка посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, положенням цивільного законодавства, зокрема, ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що 1 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та Банком було укладено кредитний договір №08/09/2006/840 К429, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 15250 доларів США із строком повернення до 31 серпня 2021 року, відсотками за користування кредитом у розмірі 11 % річних та сплатою щомісячно 0,42 % за управління кредитом. Підпунктами 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3 пункту 3 кредитного договору визначено розмір щомісячного платежу у 225 доларів США, який позичальник ОСОБА_3 зобов'язався сплачувати до 25 числа поточного місяця (а.с. 12-15). Підпунктом 3.4, 3.5 пункту 3 сторонами визначено порядок нарахування відсотків та порядок зарахування платежів, а підпунктом 4.4.1 пункту 4 цього договору позичальнику надано право достроково повністю або частково погасити кредит та нараховані відсотки, попередивши письмово Банк про свої наміри не пізніше як за десять робочих днів до сплати погашення. У пунктах 5 та 6 кредитного договору сторони визначили підстави та порядок нарахування штрафних санкцій у разі порушення зобов'язань за цією угодою, а також звільнення від відповідальності. Позичальник ОСОБА_3 також погодився із Заключними положеннями цього договору (підпункт 8.1), що відсоткова ставка може переглядатись сторонами, про що укладається між ними відповідна додаткова угода.

01 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір поруки, за яким остання як поручитель зобов'язалась перед Банком нести повну відповідальність поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору (а.с.10-11).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 01 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та Банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.С., згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1 (а.с. 16-20).

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається із змісту оспорюваних договорів, в них чітко викладені права та обов'язки сторін. Кредитний договір і договір іпотеки підписані позичальником ОСОБА_3, а договір поруки - позивачкою, без зауважень, що свідчить про те, що позичальник та поручитель погодилися зі змістом прав та обов'язків кожної із сторін.

Визначення таких умов договору є вільним волевиявленням як позичальника, так і поручителя і іпотекодавця.

Не встановлено судом першої інстанції і порушень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) (в редакції 2006 року, яка діяла на час укладання кредитного договору).

Так, відповідно до ч. 4 ст.11 вказаного Закону, у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право на дострокове повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право на дострокове повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Як вбачається із змісту договору, він містить повну інформацію про суму кредиту, дату його видачі та строк, на який він виданий, розмір відсоткової ставки за кредитом та порядок її нарахування і виплати, розмір розрахунку комісій банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом та право дострокового повернення кредиту.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що є підстави для визнання угод недійсними, не підлягають задоволенню.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, то підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий К.О. Буренкова

Судді Т.З. Бондаренко

Т.В. Крамаренко