Рішення № 59114400, 20.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/912/15-ц 22-ц/774/1260/К/16

Справа № 216/912/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1260/К/16 суддя: Філатов К.Б.

Категорія - 53 (IV) Доповідач:Михайлів Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІменемУкраїни

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.

секретар: Петренко К.І.

за участю: представника відповідачаОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» - ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в звязку з затримкою її виплати, компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» (далі ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з затримкою термінів її виплати, пені та 3% річних за прострочення строків повернення суми боргу.

В обґрунтування позову зазначила, що вона працювала у відповідача й 05.01.2015 року була звільнена з займаної посади. Повного розрахунку при її звільненні підприємством проведено не було, а заборгованість із заробітної плати за період з лютого 2014 року по грудень 2014 року, яка становить 18063,27 грн., їй виплачена тільки 15.06.2015 року. Посилаючись на порушення підприємством ст.ст. 116, 117 КЗпП України та ст. 34 Закону України «Про оплату праці», уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 7102,70 грн., компенсацію втрати частини зарплати в звязку з затримкою термінів її виплати в сумі 8843,96 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 1549,68 грн., вихідну допомогу в сумі 4261,62 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 7102,70 грн., компенсацію втрати частини зарплати в звязку з затримкою термінів її виплати в сумі 8843,96 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 1549,68 грн., вихідну допомогу в сумі 4261,62 грн., а всього 21757,96 грн.

Стягнуто з ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що судом невірно обчислено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й розраховано його, виходячи із середньої заробітної плати на рік, а не за останні два календарні місяці, що передували звільненню, та помноженої на 161 день прострочки, що є порушенням п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року; не враховано відсутності вини відповідача у нездійсненні з позивачем повного розрахунку у день звільнення, оскільки пансіонат «Ембріон» є структурним підрозділом відповідача й діє на госпрозрахунковій основі, тоді як відповідач є комунальним закладом й його фінансування здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету, кошторисом якого не передбачено утримання структурного підрозділу закладу, діючого на госпозрахунковій основі, у звязку з чим вважає, що судом безпідставно не залучено в якості третьої особи Дніпропетровську обласну Раду як розпорядника бюджетних коштів, з яких фінансується відповідач, та не визначено джерело цих виплат. Також представник відповідача зауважує на неврахування судом того, що при звільненні ОСОБА_3, їй було нараховано та 03.04.2015 року виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 22 календарних дня в сумі 1460,62 грн. за період з 01.07.2013 року по 30.06.2014 року 10 календарних днів, за період з 01.07.2014 року по 01.05.2015 року 12 календарних днів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Не має права позивач й на виплату вихідної допомоги, оскільки позивач звільнена за п.1 ст. 36 КЗпП України, яка такого права не передбачає, позивачка ж свою вимогу про виплату їй вихідної допомоги жодним чином не обґрунтувала.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги й наполягав на її задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, будучи належним чином повідомленими про розгляд даної справи у судове засідання не зявилися, про відкладення розгляду справи не заявляли, у звязку з чим та враховуючи приписи ч.2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності. Оскільки ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції в минулому судовому засіданні надала пояснення по суті апеляційної скарги й висловила свою позицію щодо неї, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність інших представників позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працювала в ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» на посаді завідувача медичного пансіонату «Ембріон» й була звільнена на підставі наказу № 22-к від 05.01.2015 року за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 115).

03 квітня 2015 року відповідачем виплачено нараховану ОСОБА_3 при звільненні компенсацію за невикористану відпустку за 22 календарних дні в сумі 1460,62 грн. (а.с. 116, 120), а 15.06.2015 року проведено повний розрахунок з виплати заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2014 року по січень 2015 року в загальному розмірі 18063,27 грн. (а.с. 52, 79).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності вини відповідача у нездійсненні з позивачем повного розрахунку при звільненні у строки, встановлені ст.116 КЗпП України й наявності у звязку з цим підстав, для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в звязку з затримкою її виплати. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 7102,70 грн., компенсації втрати частини заробітної плати в звязку з затримкою її виплати в розмірі 8843,96 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст. 116цього Кодексу.

Згідност. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст. 117 КЗпП України).

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, з аналізу положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України у взаємозвязку з розясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України, витікає, що для покладення на роботодавця обовязку з виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата з вини роботодавця належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося представником відповідача, що на день звільнення позивача із займаної посади станом на 05.01.2015 року невиплаченою залишилась заборгованість з заробітної плати за період з лютого 2014 року по січень 2015 року в загальному розмірі 18063,27 грн., яку було повністю виплачено відповідачем на користь ОСОБА_3 15.06.2015 року (а.с. 52, 79).

Встановивши на підставі оцінених доказів, що невиплата заборгованості з заробітної плати в день звільнення позивача мала місце з вини роботодавця й враховуючи факт проведення остаточного розрахунку з виплати зазначених сум після звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право позивача ОСОБА_3 на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до п. 3.1. Положення «Про структурний підрозділ ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» медичний пансіонат «Ємбріон», затвердженого головним лікарем ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» ОСОБА_5 від 03.05.2013 року, медичний пансіонат «Ємбірон», завідуючим якого працювала позивач ОСОБА_3, є структурним підрозділом Центру й не є юридичною особою, для досягнення встановлених цілей своєї діяльності діє від імені Центру по довіреності. Керівництво підрозділом здійснюється завідуючим пансіонату, який призначається та звільняється наказом головного лікаря Центру (п. 6.1, п. 6.2 Положення).

Враховуючи вищенаведене та правовий статус вказаного структурного підрозділу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення відповідальності з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме на ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» як роботодавця та особу, з вини якого ці виплати не проведено.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що винним у порушенні строків виплати заборгованості із заробітної плати є медичний пансіонат «Ємбірон», у якого були відсутні кошти на виплату заробітної плати своїм працівникам, правового значення не мають, оскільки ч.2 ст. 30 ЦПК України виключає можливість участі в справі як її сторони особи, яка не є юридичною. Крім того, сама по собі відсутність коштів роботодавця не виключає його відповідальності (п. 20 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо правильності обчислення розміру середнього заробітку в сумі 7102,70 грн. колегія суддів враховує наступне.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 при визначенні середнього заробітку слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати (п. 5 Порядку).

У п. 8 Порядку зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Так як, позивач ОСОБА_3 звільнена 05 січня 2015 року, тому розрахунковим періодом слід вважати два попередні повністю відпрацьовані місяці листопад та грудень 2014 року. Відповідно до довідки № 328 від 18.05.2015 року, виданої відповідачем, середня зарплата ОСОБА_3 за останні два місяці перед звільненням склала 3168,56 грн.(1493,07 грн. + 1675,49 грн.) (а.с. 50).

Середньоденний заробіток обчислюється шляхом складання сум заробітної плати за попередні 2 місяці роботи, які діляться на суму робочих днів за ці місяці. Враховуючи те, що сумарна кількість робочих днів за листопад та грудень 2014 року складає 43 робочих дні (20+23), то середньоденний заробіток становить 73,68 грн. (3168,56грн./43 роб. дн.).

Отже, розмір середнього заробітку, який мав бути виплачений ОСОБА_3 визначається за період з 05.01.2015 року по 15.06.2015 року (108 робочих днів) становить 7954,44 грн. (73,68 грн. х 108 роб. дн.).

Оскільки, позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 7102,70 грн., то колегія суддів, не виходячи за межі позовних вимог ОСОБА_3 залишає зазначений розмір середнього заробітку, стягнутий судом першої інстанції, без змін, що відповідає положенням ч.1 ст. 11 ЦПК України.

Також погоджується колегія суддів й з висновком суду першої інстанції про право позивача на отримання компенсації втрати частини заробітної плати в звязку з затримкою її виплати, що передбачено ст. 34 Закону України «Про оплату праці» й її розміром, який визначено судом в сумі 8843,96 грн. у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159.

Розмір нарахованої компенсації відповідачем не оспорювався, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. Крім того, в матеріалах справи міститься контррозрахунок, який надано відповідачем й в якому загальна сума компенсації втрати частини зарплати у звязку з затримкою терміну її виплати збігається з розміром, предявленим позивачем (а.с. 150).

Доводи апеляційної скарги відповідача про незалучення до участі у розгляді справи як розпорядника бюджетних коштів, з яких фінансується відповідач, Дніпропетровської обласної Ради спростовуються матеріалами справи. Так, ухвалою суду першої інстанції від 11.12.2015 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі в якості третьої особи Дніпропетровську обласну Раду (а.с. 132). Уточнюючи позов 24.12.2005 року та 23.02.2016 року, представник позивача ОСОБА_4 також вказувала в якості третьої особи Дніпропетровську обласну Раду (а.с. 136, 152).

Перевіряючи правильність ухвалення рішення в частині стягнення компенсації за не використані відпустки в розмірі 1549,68 грн. та вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4261,62 грн., колегія суддів вважає, що воно ухвалене з порушення норм матеріального права, не відповідає встановленим у справі обставинам, що є беззаперечною підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток, до яких в тому числі відносяться щорічні та додаткові.

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року, № 13 що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно особової картки працівника ОСОБА_3 за період її роботи надавалися щорічні та додаткові відпустки, при цьому на день звільнення нею не використано 7 календарних днів додаткової відпустки за період з 01.07.2013 року по 30.06.2014 року; 12 днів основної щорічної відпустки та 3 календарних дні додаткової відпустки за період з 01.07.2014 року по 05.01.2015 року, всього 22 календарні дні (а.с. 119).

Відповідно до довідки № 476 від 16.07.2015 року, наданої відповідачем, при звільненні ОСОБА_3 була нарахована компенсація за невикористану відпустку тривалістю 22 календарних дні (а.с. 116), яку було виплачено їй 03 квітня 2015 року, що підтверджується відомістю за квітень 2015 року про зарахування заробітної плати робітників і службовців на їх рахунку в територіально-обособленому безбалансовому відділенні (а.с. 83).

Факт отримання грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку не заперечувався й представником позивача в суді апеляційної інстанції.

Однак, ухвалюючи рішення вказаних обставин суд першої інстанції не врахував, й фактично стягнув грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у подвійному розмірі.

Неправильним вважає колегія суддів й висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Так, в останній редакції уточненої позовної заяви, заявляючи вимогу про стягнення вихідної допомоги при звільненні в розмірі 4261,62 грн., позивач ОСОБА_3 послалася на положення ст. 44 КЗпП України (а.с. 152-159).

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача мало місце з підстави, передбаченої п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 115).

Отже, оскільки п.1 ст. 36 КЗпП України не входить до переліку підстав припинення трудового договору, за наявності яких, у відповідності до ст. 44 КЗпП України працівник отримує право на виплату вихідної допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що звільнена за угодою сторін ОСОБА_3 такого права не набула, а тому її вимоги не ґрунтуються на законі.

Доказів набуття права на вихідну допомогу у звязку з звільненням за п.1 ст. 36 КЗпП України в іншому порядку, аніж передбаченому ст. 44 КЗпП України, представник позивача, в порушення ч.1 ст. 60 ЦПК України, суду апеляційної інстанції не надала.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних ОСОБА_3 до ОКЗ «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні скасуванню, з підстав, передбачених п.3, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову в цій частині із зменшенням загальної суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 21757,96 грн. до 15946,66 (21757,96 грн. 1549,68 грн. (компенсації за не використані відпустки) 4261,62 грн. (вихідної допомоги)). В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3, п.4 ч.1 ст.309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» - задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року в частині задоволення позовних ОСОБА_3 до ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги при звільненні відмовити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 комунального закладу «Міжобласний центр медичної генетики і пренатальної діагностики» на користь ОСОБА_3 з 21757,96 грн. до 15946,66 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_6