Постанова № 59111513, 19.07.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.07.2016 справа №908/425/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 не зявився не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро, с.Партизани Запорізької областіна рішення господарського суду Запорізької області від15.04.2016р. (повний текст підписано20.04.2016р.)у справі№908/425/16 (суддя Серкіз В.Г.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Ековерс, м.Київдо Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро, с.Партизани Запорізької областіпростягнення 591555,50грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ековерс, м.Київ, позивач, звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро, с.Партизани Запорізької області про стягнення 591555,50грн., які складаються з 508999,90грн. боргу, 49087,11грн. пені та 33468,49грн. процентів річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.04.2016р. (повний текст підписано 20.04.2016р.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро 508999,90грн. основного боргу, 49087,11грн. пені, 33468,49грн. процентів річних.

Рішення суду мотивоване порушенням з боку відповідача умов договору №150319 С-42 від 19.03.2015р. в частині оплати прийнятого товару.

Приватне сільськогосподарське підприємство Альянс-Агро не погодилося з прийнятим рішенням та звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 15.04.2016р. (повний текст підписано 20.04.2016р.) у справі №908/425/16 скасувати в частині стягнення неустойки та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити частково, зменшивши їх розмір до 1000,00грн.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник зазначає, що рішення прийнято судом за наслідками неповного зясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, апелянт стверджує, що відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені є необґрунтованою, оскільки її розмір є надмірно великим порівняно зі збитками позивача. Разом з тим, скаржник посилається на незадовільний фінансовий стан підприємства як на підставу для зменшення розміру стягуваної пені.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2016р. (головуючий Зубченко І.В., судді Марченко О.А., Радіонова О.О.) прийнято апеляційну скаргу до провадження у справі №908/425/16, призначено розгляд скарги на 19.07.2016р.

У звязку з перебуванням у відпустці судді члена колегії Марченко О.А. на підставі розпорядження в.о.керівника апарату суду, в результаті автоматичної зміни було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий Зубченко І.В., судді Попков Д.О., Радіонова О.О.

У судове засідання 19.07.2016р. представники сторін не зявилися, своїми правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалися, про причини неявки суд не повідомили. Про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень з відповідною ухвалою повноважним представникам сторін. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи ті обставини, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, сторони не посилалися на необхідність надання додаткових документів, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

19.03.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Ековерс (далі - продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством Альянс-Агро (далі - покупець) був укладений договір купівлі-продажу №150319 С-42 (далі - договір).

За умовами пункту 1.1 договору, продавець зобов'язується продати та передати у власність, а покупець купити, прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - товар), поставлену у посівних одиницях.

Відповідно до п. 2.1 договору, найменування товару: насіння соняшнику гібрид Фушія КЛ - 140 мішків та насіння соняшнику гібрид Кодізол - 140 мішків. Загальна вартість з урахуванням ПДВ 616002,24грн. (п.2.2).

Згідно з п.4.1 покупець здійснює оплату шляхом перерахунку грошових коштів, у безготівковій формі на рахунок продавця.

Остаточний розрахунок за договором здійснюється протягом 15 днів після зміни (перерахунку) ціни товару згідно п.2.4 цього договору, але не пізніше 15.11.2015р. (п.4.3.1).

За умовами п.6.4 договору він діє з моменту підписання сторонами та до повного виконання сторонами своїх зобовязань належним чином.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю Ековерс передало відповідачу товар за видатковою накладною №200315 від 03.04.2015р. на загальну суму 616002,24грн.

В порушення взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий товар відповідач здійснив лише частково на суму 107002,34грн., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 508999,90грн.

Позивачем на адресу Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро була надіслана претензія б/н від 01.12.2015р. з вимогою сплатити заборгованість за отриманий товар та нараховані за порушення умов договору пеню та проценти річних. Претензія залишена без відповіді і задоволення, що стало підставою звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Ековерс з позовом до суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Договір №150319 С-42 від 19.03.2015р. підписаний з обох сторін та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків. Таким чином, відповідно до умов названого договору, між сторонами у справі виникли певні взаємні зобовязання.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч.1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за видатковою накладною №200315 від 03.04.2015р. передав відповідачу товар на загальну суму 616002,24грн., а відповідач прийняв зазначений товар без жодних зауважень.

Статтею 692 ЦК України зазначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

За умовами пункту 4.3.1 договору, остаточний розрахунок за договором здійснюється на протязі 15 днів після зміни (перерахунку) ціни товару згідно п. 2.4 цього договору, але не пізніше 15.11.2015р.

Товариство з обмеженою відповідальністю Ековерс в позовній заяві зазначив, що збільшення ціни поставленого товару відповідно до п.2.4 договору не здійснювалось і позивач не має наміру здійснювати відповідний перерахунок. Зазначене твердження відповідачем не спростоване.

Виходячи з цього, граничний строк оплати товару 15.11.2015р. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплатив прийнятий товар лише частково, сплативши 107002,34грн. згідно платіжного доручення №120 від 01.07.2015р. Заборгованість Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро перед Товариством з обмеженою відповідальністю Ековерс за поставку товару становить 508999,90грн.

Враховуючи те, що відповідно до вимог статей 33, 34, 36 ГПК України, відповідач не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за поставлений товар у розмірі 508999,90грн.

Крім основного боргу Товариство з обмеженою відповідальністю Ековерс при зверненні до суду просив стягнути з відповідача 30% річних в розмірі 33468,49грн. та пеню в розмірі 49087,11грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.6.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Пунктом 6.2 названої постанови передбачено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобовязань, передбачених даним договором, продавець та покупець несуть відповідальність згідно діючого законодавствуа України. Розмір процентів річних від простроченої суми, які сплачує сторона, яка прострочила виконання грошового зобовязання (ст.625 ЦК України) встановлюється в розмірі 30 %.

Як вбачається зі змісту названого пункту договору, сторонами узгоджений розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобовязання (в розумінні статті 625 ЦК України), а не розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (в розумінні ст.536 ЦК України).

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Ековерс просить стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро саме проценти річних на підставі п.5.1 договору та ст.625 ЦК України, а не проценти за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції в своєму рішенні помилково посилається на статті 536, 692, 694 ЦК України. При цьому судовою колегією враховано, що як в мотивувальній, так і в резолютивній частині рішення суд зазначає про правомірність стягнення саме процентів річних.

Перевіривши правильність розрахунку позивача, враховуючи обмеженість суду розміром позовних вимог, судова колегія зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро процентів річних в сумі 33468,49грн. за період з 16.11.2015р. по 04.02.2016р. на підставі п.5.1 договору та ст.625 ЦК України є обґрунтованими, доведеними, заснованими на законі, договорі, та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, помилкове посилання судом першої інстанції на статті 536, 692, 694 ЦК України в мотивувальній частині рішення не призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів річних та не є підставою для скасування рішення в порядку норм статті 104 ГПК України.

За приписами ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 5.2 договору, за порушення строку оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє в період нарахування пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування такої пені припиняється через 2 роки з дня початку її нарахування. Вказана пеня нараховується виходячи із зміненої (перерахованої) згідно із договором ціни товару.

Перевіривши розрахунок, який було зроблено судом першої інстанції, враховуючи обмеженість суду розміром позовних вимог, судова колегія зазначає про правомірність стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро пені за прострочення виконання зобовязання за період з 16.11.2015р. по 04.02.2016р. в розмірі 49087,11грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення без урахування наявності підстав для зменшення розміру пені: незадовільний фінансовий стан підприємства відповідача; великий розмір пені у порівнянні зі збитками позивача.

Однак, скаржником не доведено, а з матеріалів справи не вбачається порушення місцевим судом приписів ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України щодо визначення наявності підстав для зменшення розміру стягуваної пені. В свою чергу, і в контексті положень названих норм, і в силу п.3 ч.1 ст.83 ГПК України застосування такого зменшення та визначення його меж є дискреційним правом суду, незастосування такого зменшення не може ревізуватися в контексті положень ст.104 ГПК України за відсутністю відповідних порушень норм матеріального або процесуального права.

При цьому колегія суддів враховує, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції відповідач майже півроку не виконував своїх зобовязань за договором в частині здійснення оплати отриманого товару. Крім того, Донецький апеляційний господарський суд зазначає про наявність інфляційних процесів у економіці держави та про те, що позивач не заявляє до стягнення інфляційні за прострочення виконання грошового зобовязання, а просить стягнути проценти річних та пеню.

Посилання апелянта на незадовільний фінансовий стан підприємства судовою колегією не приймається в силу наступного. Підприємницька діяльність є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку. Крім того, виходячи з приписів ч.2 ст.218 ГК України та ч.1 ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобовязань.

З огляду на викладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в рішенні господарського суду Запорізької області від 15.04.2016р. (повний текст підписано20.04.2016р.) у справі №908/425/16 про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Ековерс є вірними, але за мотивами, викладеними в постанові, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Альянс-Агро, с.Партизани Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 15.04.2016р. (повний текст підписано 20.04.2016р.)у справі №908/425/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.04.2016р. (повний текст підписано20.04.2016р.) у справі №908/425/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддяІ.В. Зубченко

Судді Д.О. Попков

ОСОБА_3

Надруковано 7 примірників: 3 позивачу; 1 відповідачу; 1 до справи; 1 ДАГС; 1 ГСЗО