Ухвала суду № 59108669, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/5227/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року

у справі №2а-722/10/1070

за позовом Закритого акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Білоцерківське птахопідприємство» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача у період з 17 лютого 2009 року по 02 березня 2009 року провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, про що склали акт від 13 березня 2009 року №885/23-2-19405691/54, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», абзацу 2 пункту 4 «Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робі, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини» від 26 лютого 1999 року № 271, що призвело до завищення податкового кредиту по скороченим деклараціям сільськогосподарського товаровиробника №1, №2 на загальну суму 361 306,00 грн., у тому числі за лютий 2007 року у розмірі 5 531,00 грн., за березень 2007 року у розмірі 7 607,00 грн., за січень 2008 року у розмірі 107 930,00 грн., за квітень 2008 року у розмірі 101 253,00 грн., за липень 2008 року у розмірі 94 000,00 грн., за серпень 2008 року у розмірі 6,00 грн. та за вересень 2008 року у розмірі 15 000,00 грн. та неперерахування суми податку на додану вартість на спецрахунок.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 25 березня 2009 року №1150/0003750232/0, яким визначив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 366 708,00 грн., з яких 3 601,00 грн. за основним платежем та 363 107,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 3 601,00 грн. за вересень 2008 року, внаслідок невідображення у податковій декларації сум податку на додану вартість за реалізовані третім особам товарно-матеріальні цінності.

Крім того, відповідачем зроблено висновок про неправомірне неперерахування на окремий спеціальний рахунок коштів у розмірі 361 306,00 грн., що складаються з сум податку на додану вартість, отриманих позивачем у результаті укладення нікчемних правочинів з юридичними особами - ТОВ «Сантал», ПП «Чарус-К», ПП «Мадаплюс», ПП «Комфорт системз» та ВАТ «Сімейкинське», що призвело до нецільового використання сум податку на додану вартість, отриманих позивачем як сільськогосподарським товаровиробником - суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2000 року Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області позивач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа та перебуває на обліку у відповідача з 10 квітня 1992 року. У перевіряємий період позивач був зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку та платником податку на додану вартість - суб'єкт спеціального режиму оподаткування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач уклав з ТОВ «Сантал», ПП «Чарус-К», ПП «Мадаплюс», ПП «Комфорт системз» та ВАТ «Сімейкинське» усні договори поставки, за якими поставив їм продукцію власного виробництва - м'ясо бройлера та потроха, взамін отримуючи комбікорм.

Разом з тим, інформацію щодо укладення договорів з вказаними контрагентами позивач не надав, документів складського та матеріального обліку посадовими особами відповідача виявлено.

Під час перевірки позивачем були надані видаткові накладні, у яких відсутні дані щодо матеріально-відповідальних осіб, через яких отримувався товар.

Крім того, судами встановлено, що товарно-транспортні накладні, товарно-супровідні документи, сертифікати якості, довіреності на матеріально-відповідальних осіб та інші документи, які б свідчили про відвантаження, транспортування та розвантаження товарно-матеріальних цінностей від позивача чи від його контрагентів відсутні.

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Разом з тим, під час розгляду справи, позивачем не надано жодного документального підтвердження списання товарно-матеріальних цінностей для передачі покупцям-контрагентам та документів, що опосередковували б отримання підприємством товарів від продавців, подальшого зберігання та використання вказаних товарно-матеріальних цінностей у своїй безпосередній господарській діяльності.

Також, позивачем не надано і документів, які б свідчили про конкретні правочини з контрагентами, а саме: сертифікати якості та відповідності із зазначенням виду (сорту) товару, санітарно-ветеринарні документи, номенклатури товарів, специфікації, асортименти, договірні ціни тощо.

Крім того, під час проведення перевірки податковим органом отримано інформацію від органів Державної податкової служби України за місцем реєстрації контрагентів позивача та встановлено, що у податкових та видаткових накладних, які позивач надав на підтвердження реальності правочинів з вказаними контрагентами, інформація про уповноважених осіб щодо їх підписання відсутня.

Між іншим, встановлено, що в реєстрах виданих податкових накладних первинні документи видані на адресу позивача не відображались. Крім податкових та видаткових накладних, складених в порушення вимог щодо оформлення первинних документів, інші документи на підтвердження взаємовідносин позивача з контрагентами у матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що позивачем не підтверджено реальність та направленість на настання реальних наслідків правочинів, укладених між ним та ТОВ «Сантал», ПП «Чарус-К», ПП «Мадаплюс», ПП «Комфорт системз», ВАТ «Сімейкинське», що призвело до неправильного відображення таких операцій в бухгалтерському обліку підприємства.

Водночас, слід зазначити, що позивач відображаючи у загальній декларації з податку на додану вартість податковий кредит за перевіряємий період по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей (комбікорм) виходив з того, що вказаний товар не є товаром, який використовується лише у сфері сільського господарства.

Згідно з пунктом 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Порядок обліку зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2007 року № 596 (далі Порядок № 805) передбачено, що перерахування коштів сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними молоко та м'ясо в живій вазі здійснюється за платіжними дорученнями з поточного рахунку переробного підприємства за цінами відповідно до укладених договорів, а сум дотацій - з його небюджетного рахунку, відкритого в територіальному органі Державного казначейства України (далі - небюджетний рахунок), на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників, які вони повинні відкрити в обслуговуючих банках протягом одного звітного періоду.

Відповідно до Порядку № 805, перерахування суми коштів на небюджетний рахунок, визначеного абзацом третім цього пункту, переробні підприємства у кінці кожного робочого тижня перераховують половину зарахованої їм на поточний рахунок суми податку на додану вартість, нарахованого на обсяги поставленої ними готової продукції. Остаточний розрахунок належної до перерахування на небюджетний рахунок суми податку на додану вартість проводиться щомісяця відповідно до окремої податкової декларації.

Наведене свідчить, що джерелом формування коштів на небюджетному рахунку переробних підприємств, які в подальшому перераховуються на окремий рахунок сільськогосподарським товаровиробникам у вигляді дотацій, є частина податку на додану вартість, обов'язок сплати якого до державного бюджету для платників податку встановлений законом. Отже, положеннями пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 805 законодавець визначив для переробних підприємств особливості справляння податку на додану вартість, нарахованого на обсяги поставленої готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м'яса в живій вазі.

Саме тому згідно з абзацом четвертим пункту 5 Порядку № 805 визначено правові наслідки інших варіантів перерахування, а саме - перераховані безпосередньо з поточних рахунків переробних підприємств без зарахування на небюджетні рахунки суми коштів за рахунок сум податку на додану вартість, що розраховуються переробними підприємствами за окремою податковою декларацією, не враховуються як дотації.

На користь цієї позиції свідчить і визначена Порядком № 805 супроводжувальна податкова документація щодо руху цих коштів (окрема податкова декларація, реєстр платіжних доручень на фактично зараховані на небюджетний рахунок кошти, виписка територіальних органів Державного казначейства України з небюджетного рахунку), а також закріплення у ньому за органами державної податкової служби контролюючої функції щодо правильності визначення такими підприємствами сум податку на додану вартість та їх перерахування за платіжними дорученнями на небюджетні рахунки.

Не перераховані на бюджетні рахунки суми податку на додану вартість та виплати сум коштів, здійснені з небюджетних рахунків за призначенням з порушенням цього Порядку, відповідно до абзацу п'ятого пункту 5 Порядку № 805 вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету. Згідно з абзацом третім пункту 7 цього Порядку не перераховані переробними підприємствами на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій у строки, встановлені законодавством для сплати податку на додану вартість до бюджету, вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

Вказані правові норми свідчать про те, що перерахування переробними підприємствами на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників дотацій згідно з пунктом 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» у розмірі, у строки та в установленому порядку є податковим зобов'язанням, невиконання якого тягне наслідки, передбачені цим Законом та прийнятим на підставі нього нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України.

Відповідальність за додержання законів про оподаткування відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України. Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок згідно з частиною другою цієї статті, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій (частина друга зазначеної статті).

Відтак, суди попередніх інстанцій, встановивши неперерахування позивачем на окремий рахунок коштів за операціями із придбання товарів, які призначені для використання у діяльності у сфері сільського господарства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визначення платнику штрафу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківське птахопідприємство» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року у справі №2а-722/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.