Постанова № 59098687, 18.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/18359/15-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 29.09.2015 року звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва у здійсненні перерахунку, поновленні виплати їй пенсії за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року; зобов'язання відповідача відновити виплату раніше призначеної пенсії з проведенням усіх перерахунків та індексації пенсії, з урахуванням індексу інфляції, відповідно до статей 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, у розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку та поновлення виплати пенсії, не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням матеріалів пенсійної справи і додатково наданих документів про страховий стаж за період з 07.07.1989 року по 10.01.1994 року, який не врахований у пенсійній справі, та довідок про заробітну плату, і виплату пенсії на банківський рахунок, починаючи з 07 жовтня 2009 року; зобов'язання відповідача встановити і виплачувати їй підвищення до пенсії, у розмірі надбавки, встановленої для дітей війни, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV та постанови КМУ від 28.12.2011 року № 1381, з 07 жовтня 2009 року; зобов'язання відповідача виплатити їй компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії і підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 07 жовтня 2009 року на день фактичної виплати та з метою швидкого захисту її життєво важливих інтересів, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 256 КАСУ, допустити негайне виконання постанови суду у повному обсязі позовних вимог, шляхом одноразового стягнення боргу по пенсії, за період з 07 жовтня 2009 року по день виконання судового рішення та зобов'язання відповідача, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України, представити суду протягом 14 днів з дня винесення рішення про негайне виконання звіту про виконання судового рішення.

Вимоги мотивує тим, що вона є громадянкою України, 81 рік, не працює та не перебуває на обліку в органі державної податкової служби, як фізична особа - підприємець. Проживала вона у м. Києві з 07.07.1989 року по 20.05.1994 року, перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію за віком в УПСЗН Дніпровського району м. Києва. З 27 січня 1994 року постійно проживає за кордоном в Ізраїлі. Виплата пенсії за віком їй припинена з 20 травня 1994 року внаслідок виїзду на постійне місце проживання за кордон в порушення статей 24, 46 Конституції України, що гарантують рівність конституційних прав і свобод громадян перед законом незалежно від місця проживання, право на пенсійне забезпечення в старості.

Через представника за дорученням вона 08 вересня 2015 року звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком, виплату надбавки, встановленої для дітей війни, за формою дод. 2 до «Порядку», додавши оригінали необхідних документів, що засвідчують особу і місце постійного проживання, документи про стаж та заробітну плату та інші.

При цьому листом УПФУ від 14.09.2015 року № 607/09/к-572 їй повідомлено про відмову у виплаті пенсії через відсутність законних підстав на це. Такі дії/бездіяльність відповідача у перерахунку та поновленні виплати пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року вважає незаконними, оскільки порушуються її конституційні права, міжнародне право та пенсійне законодавство, як громадянина України, яка проживає за межами території України.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, суду подали заяви з проханням розглянути справу без їхньої участі.

За наявності письмових заяв, які надійшли від позивача та представника відповідача, суд вважає можливим справу розглянути на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження за відсутності сторін, що передбачено положенням ч. 4 ст. 122 КАС України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.07.2016 року проведено заміну зазначеного у позові відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва на правонаступника Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

За результатами розгляду вищевказаної позовної заяви Дніпровським районним судом м. Києва 17.12.2015 року була прийнята постанова про часткове задоволення позову, а також постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року, які ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016 року були скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд.

З урахуванням зазначених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2016 року підстав для скасування судових рішень та наданих суду позивачем додаткових пояснень щодо обставин пропуску звернення до адміністративного суду ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року вищевказаний адміністративний позов ОСОБА_1 у частині заявлених вимог за період часу з 07 жовтня 2009 р. по 28 березня 2015 р. залишено без розгляду, відповідно до вимог ст. ст. 99, 100 КАС України у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду.

Вивчивши надані сторонами письмові пояснення та заперечення, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка отримувала пенсію до виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку з чим їй було припинено виплату пенсії в Україні.

Дозвіл для виїзду на постійне проживання до Ізраїлю ОСОБА_1 отримала у липні 1993 року та була документована загальногромадянським паспортом для виїзду за кордон виданим 21 вересня 1993 року з відміткою постійне проживання (довідка Головного управління в місті Києві Державної міграційної служби України від 25.09.2014 року, т. 1, а.с. 11).

Згідно довідки від 05.09.2014 року за № 1014, виданої Житловою ремонтно-експлуатаційною організацією № 411, позивач була зареєстрована з 07.10.1971 року за адресою: АДРЕСА_1, знята з реєстраційного обліку 26 серпня 1993 року (т.1, а.с.12).

Відповідно свідоцтва від 18.09.2015 року, виданого в м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає в Державі Ізраїль за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.10).

ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 08 вересня 2015 року зверталася до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року, до якої було долучено заяву від 03 вересня 2015 року позивача до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про призначення/перерахунок пенсії, згідно якої ОСОБА_1 просила перерахувати та поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року (т. 1, а.с. 14, 17).

На звернення представника позивача Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва була надана відповідь від 14.09.2015 року за № 607/09/к-572, у якій зазначено про те, що виплата пенсії під час проживання за кордоном буде здійснюватись у разі прийняття Верховною Радою закону про ратифікацію за встановленим Угодою порядком та у випадку поновлення пенсії виплата буде здійснюватись у разі прийняття Верховною Радою закону про ратифікацію за встановленим Угодою порядком (т. 1, а.с. 38, 39).

Відповідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За загальним правилом, визначеним ст. 45 цього Закону, пенсія призначається з дня звернення за нею.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. за № 1-32/2009 (№ 25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейський суд з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з прийняттям вищевказаного рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання особи за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права ОСОБА_1 на виплату пенсій незалежно від місця її постійного проживання.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі в м. Києві у частині поновлення виплати позивачу пенсії за віком.

Разом з тим суд бере до уваги наступні обставини.

Відповідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Системний аналіз наведених та інших норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» свідчить на користь висновку, що після припинення виплати пенсії в органу Пенсійного фонду України відсутній обов'язок щодо здійснення відповідно до чинного законодавства перерахунку розміру такої пенсії до поновлення її виплати, адже перерахунку підлягають лише призначені пенсії.

Відмова відповідача у перерахунку пенсії позивачу була зумовлена відсутністю правових підстав для поновлення виплати пенсії, відповідно поданої заяви ОСОБА_1 від 03.09.2015 року про поновлення пенсії з 07.10.2009 року, а не запереченням права останньої на відповідний перерахунок з посиланням на норми ст. ст. 27, 28, 40, 42, 43, 49 вищевказаного закону з урахуванням індексації, індексу інфляції, у тому числі з урахуванням надбавки, яка виплачується дітям війни, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачу з 29 березня 2015 року, з урахуванням положень ст. 99 КАС України, виплату раніше призначеної пенсії, що усуне перешкоди для реалізації права на перерахунок пенсії.

До того ж, як вказано вище, зазначені позовні вимоги позивача не були предметом звернення до відповідача, оскільки ОСОБА_1 подавала відповідачу заяву саме про поновлення виплати пенсії, при цьому заявлені позовні вимоги щодо проведення усіх перерахунків та індексації пенсії, з урахуванням індексу інфляції, виплати пенсії, не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, зобов'язання відповідача встановити і виплачувати позивачеві підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для дітей війни, зобов'язання відповідача виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, є окремим предметом спору та мають вирішуватися в порядку розгляду окремого позову у разі відмови відповідача у здійсненні індексації, у разі наявності підстав для її проведення, та виплати доплат позивачу. У зв'язку з цим вказані вимоги задоволенню не підлягають.

У задоволенні вимог стосовно зобов'язання відповідача представити суду протягом чотирнадцяти днів з дня винесення рішення про негайне виконання звіт про виконання судового рішення також слід відмовити, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 267 КАС України зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати такий звіт є правом, а не обов`язком суду.

Крім того, статтею 256 КАС України визначено вичерпний перелік постанов, які виконуються негайно, відповідно до якого, із встановлених судом обставин, зобов`язання відповідача відновити раніше призначену позивачу пенсію негайному виконанню не підлягають.

Аналізуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просить стягнути понесені нею судові витрати у розмірі 2 679 грн. 60 коп.

Проте, як убачається із матеріалів справи позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 2 606 грн. 55 коп., що підтверджується чотирма квитанціями, а саме на суму: 414,12 грн., 535,92 грн., 1071,87 грн. та 584,64 грн. (т. 1, а.с. 55, 125, 153, 201).

Отже, згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві слід стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір в дохід держави у розмірі 2 606 грн. 55 коп. (а.с. 1).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 11, 12, 17-19, 70, 71, 94, 99, 100, 122, 158-163, 254, 256, 267 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 29 березня 2015 року.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, починаючи з 29 березня 2015 року.

У решті заявлених вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 606 (дві тисячі шістсот шість) грн. 55 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя