Ухвала суду № 59092026, 19.07.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/161/16-ц Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.

Категорія 9 Доповідач Заполовський В. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.Й.,

суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 автомобіль марки Mitsubishi L 200, пікап 2008 року випуску та стягнути судові витрати по сплаті судового збору.

Зазначав, що рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 12.08.2014 року та рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 02.09.2015 року дії нотаріуса по вчиненню виконавчого напису визнано незаконними, виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а правочин з продажу його автомобіля недійсним.

Тому вважає, що він як власник автомобіля вправі витребувати спірний автомобіль у відповідача ОСОБА_2 з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки це майно (автомобіль) вибуло із його власності не з його волі, а відповідач придбав це майно за відплатним договором в ОСОБА_3, яка не мала права його відчужувати.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року позов задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 автомобіль марки Mitsubishi L 200, пікап 2008 року випуску, колір сірий, номер шасі ММВJNKB408D076200.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Зокрема зазначає, що в даному випадку реалізація автомобіля відбулася відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження», тобто майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень а тому воно не може бути витребуване від добросовісного набувача.

Крім того, судовими рішеннями не встановлено, що відповідачі діяли недобросовісно щодо придбання автомобіля у власність.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, позивач являвся власником автомобіля марки Mitsubishi L 200, державний номерний знак НОМЕР_1, який був реалізований з аукціону ОСОБА_3 та 25.12.2012 року зареєстрований на її імя.

21.03.2013 року автомобіль знятий з обліку для реалізації та був відчужений за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 і перереєстрований на імя останньої (а.с.88).

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 12.08.2014 року та рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 02.09.2015 року, які набрали законної сили, дії нотаріуса по вчиненню виконавчого напису визнано незаконними; виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; правочин щодо продажу з аукціону належного позивачеві автомобіля марки Mitsubishi L 200, державний номерний знак НОМЕР_1, який придбала ОСОБА_3, визнано недійсним (а.с.11 13; 19 21).

Вказані обставини визнаються сторонами та не заперечуються.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Цивільним кодексом України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст.ст.387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Зокрема, частина 1 ст.388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом роз'яснень, що викладені в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Тобто, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно також може бути витребувано від особи, яка не с стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Встановивши, що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого спірний автомобіль вибув з володіння позивача, в судовому порядку визнаний таким, що не підлягає виконанню, а укладений на підставі цього виконавчого напису правочин з реалізації автомобіля, за яким він був відчужений третій особі ОСОБА_3, судом визнаний недійсним, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що рухоме майно вибуло із володіння позивача поза його волею і в такому разі у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.388 ЦК України автомобіль позивача підлягає витребуванню у добросовісного набувача ОСОБА_2, яка його придбала у ОСОБА_3

Такий висновок судом першої інстанції зроблено з врахуванням правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 6/619цс15 та від 17.10.2011 року у справі № 3-98гс11 щодо застосування у подібних правовідносинах норм статті 388 ЦК України, який є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відтак суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов.

Посилання відповідача на те, що спірне майно (автомобіль) не може бути витребуване від добросовісного набувача, оскільки воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень не грунтується на нормах закону, які регулюють спірні правовідносини та матеріалах справи.

Так, частиною 2 ст.388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Положення ч.2 ст.388 ЦК України не може бути застосовано у разі якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень. Особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч.2 ст.388 ЦК.

Таким чином, у даному випадку ОСОБА_3, яка стала переможцем аукціону з продажу спірного автомобіля, який в подальшому визнаний судом незаконним, не є добросовісним набувачем.

За таких обставин у позивача, як власника автомобіля наявні підстави для витребування автомобіля з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки майно (автомобіль) вибув із його власності не з його волі, а відповідач придбав це майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати.

Така правова позиція щодо повернення майна з чужого незаконного володіння висловлена Верховним Судом України у рішеннях прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду України від 03.10.2011 року у справі №3-98гс11).

Оскільки з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги не вбачається порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів відповідно до ст.308 ЦПК України вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313 315 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді