Ухвала суду № 59081902, 13.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Київ К/800/24173/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Юрченко О.О.,

представника відповідача: Демченка С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року

у справі № 804/3768/14

за позовом Державного підприємства «Наукове виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2013 року №0000332330 та №0000322330.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року апеляційну скаргу Підприємства задоволено: постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2013 року №0000332330 та №0000322330.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Підприємства, за наслідками якої складено акт від 01 жовтня 2013 року № 223/23.3-14310112, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 135.5.4 пункту135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 2 899 456,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість за рахунок завищення податкового кредиту на суму 1 291 126,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки господарських операцій з ПП ОСОБА_5, оскільки такі операції не були реальними. Роблячи такий висновок відповідач послався на те, що ПП ОСОБА_5 під час здійснення контрольного заходу не надано доказів реальності ведення господарської діяльності, а контрагенти останнього проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2013 року:

- №0000332330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 291 126,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 292 955,57 грн.;

- №0000322330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 2 843 982,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 696 946,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із висновком відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про реальність господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Судова колегія суду касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП ОСОБА_6 укладено договори поставки товару (щебеневої продукції).

На підтвердження фактичної поставки товару позивачем надано копії податкових та податкових накладних, сертифікатів походження товару, паспортів товару, заяв про відвантаження, актів здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями, платіжними дорученнями.

Згідно з поясненнями представника позивача, щебінь від ПП ОСОБА_6 до позивача фактично не переміщався, а зберігався на кар'єрах, до моменту відправки контрагентам-покупцям позивача, що підтверджується заявками на відвантаження та залізничними накладними.

Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт використання придбаного у контрагента товару у власній господарській діяльності шляхом реалізації іншим суб'єктам господарювання.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надано з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП ОСОБА_5 фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану позивача.

Щодо доводів відповідача про ненадання до перевірки ПП ОСОБА_5 документів, які б підтвердили фактичне ведення господарської діяльності, то колегія суддів вважає, що вказана обставина свідчить про порушення податкової дисципліни саме контрагентом позивача, водночас позивач позбавлений можливості впливати на дотримання контрагентом правил ведення податкового обліку та, в силу, закріпленого статтею 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, не є підставою для висновків про допущення порушень позивачем.

З урахування наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, винесених відповідачем на підставі акта перевірки, в оскаржувані частині.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев