Ухвала суду № 59081844, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Київ К/800/8228/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016

у справі № 813/3576/15 (876/239/16)

за позовом "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті", що діє в Україні через Представництво "Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Шишкеті" (далі - Представництво)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001182201/10157 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток на 982 515 грн. за основним платежем та на 491 257,50 грн. за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001192201/10159, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2014 року в розмірі 2 333 465 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001182201/10157, а також податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 0001192201/10159 в частині зменшення платникові від'ємного значення ПДВ за грудень 2014 року на 2 181 853,76 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач належними і достатніми доказами підтвердив реальність виконання операцій з придбання товарів у спірних постачальників та використання придбаної продукції у власній господарській діяльності, тоді як самі по собі результати проведення зустрічних перевірок (звірок) контрагентів Представництва не можуть спростовувати засвідчені первинними документами факти господарської діяльності. Водночас суди визнали підтвердженими висновки Інспекції про подвійне включення платником до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Соллі Плюс Полтава», а також про непроведення Представництвом коригувань за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Триада» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Україна» у зв'язку із зміною вартості товару та поверненням постачальником попередньої оплати.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні даного позову. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що господарські операцій з поставки названими постачальниками товарно-матеріальних цінностей позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті Інспекцією за наслідками проведення на виконання постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 13.03.2015 позапланової виїзної документальної перевірки Представництва з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 2013-2014 роки, оформленої актом від 02.06.2015 № 225/69/13-07-22-01-10/26579227.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугував, зокрема, висновок Інспекції про фіктивний характер операцій з придбання товарів (відсіву, щебеню, мінерального порошку) у товариства з обмеженою відповідальністю «ХоСаРо».

Мотивуючи вказаний висновок, Інспекція зазначає про: неможливість встановлення фактичного місцезнаходження названого постачальника, відсутність у нього достатнього обсягу трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для виконання задекларованих поставок в адресу позивача; невідповідність поставлених цим контрагентом активів номенклатурі придбаних товарів, робіт, послуг; неподання Товариством до перевірки товарно-супровідної документації на підтвердження факту транспортування придбаної продукції.

З аналогічних підстав Інспекція не визнала право платника на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «ІнтерТрансСтрой», товариством з обмеженою відповідальністю «Бродбудкепітал», товариством з обмеженою відповідальністю «Будресурс-К», товариством з обмеженою відповідальністю «Монолитфорт», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Кепітал», товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтенешнл» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Торенія».

По операціям платника з товариством з обмеженою відповідальністю «Соллі плюс Полтава» Інспекція встановила факт подвійного відображення платником результатів цих операцій у податковому обліку. Перевіркою також виявлено факт непроведення позивачем коригувань в порядку пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України (далі - ПК) за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Україна» за фактом повернення цим постачальником позивачеві попередньої оплати, а також за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Триада» у зв'язку з уточненням вартості товару після його оплати позивачем.

За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при оцінці взаємовідносин платника зі спірними контрагентами, суди встановили, що реальність поставки позивачеві товарно-матеріальних цінностей названими постачальниками засвідчена представленими платником документами первинного обліку (податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання матеріальних цінностей), які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та їх учасників. Судами також встановлено факт використання придбаних позивачем будівельних матеріалів у власній господарській діяльності з будівництва доріг і автомагістралей.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що Інспекцією не подано належних і достатніх доказів для спростування фактів господарської діяльності, засвідчених представленими платником документами первинного обліку.

Так, послання Інспекції на відсутність у заявлених контрагентів трудових ресурсів, основних засобів, майна не є належним свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати постачання названих видів послуг позивачеві із залученням фізичних осіб на умовах найму та орендованого майна. До того ж, Інспекцією не представлено доказів на підтвердження цього факту.

Неперебування контрагентів за місцем реєстрації також не свідчить про неможливість провадження ними господарської діяльності за іншою адресою.

Твердження Інспекції про вигодоформуючий характер діяльності спірних постачальників також мають характер припущень, а тому не можуть слугувати належною підставою для визначення податкового обов'язку платника. Відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цих постачальників кошти повертались Представництву, конвертувалися у готівку. Перевіркою не встановлено існування змови позвиача з його постачальниками, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів (позивача у справі) результатів у сфері оподаткування.

За таких обставин суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування у відображенні у податковому обліку наслідків розглядуваних операцій та правомірно задовольнили позов.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог судові акти зі спору учасниками провадження в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів.

Норми матеріального права застосовані судами правильно; порушень процесуальних норм, які тягнуть зміну або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі № 813/3576/15 (876/239/16) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько