Постанова № 59080890, 19.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2016 р. Справа№ 910/7409/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі судового засідання - Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Григор'єва Н.В.

від відповідача - Іорданова Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 (суддя - Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі

його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва"

про стягнення 81233809,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7409/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" штрафні санкції в розмірі 81233809 грн. 15 коп., а також 206700 грн. 00 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" до провадження та призначено до розгляду 19.06.2016.

18 липня 2016 року представником позивача, через відділ документального забезпечення суду подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 19.07.2016 з'явились представник и позивача та відповідача.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9561/16.

Колегія суддів заслухавши пояснення представників сторін щодо заявленого клопотання, прийшла до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Обґрунтовуючи вищезазначене клопотання відповідач зазначає, що розгляд справи №910/9561/16 є пов'язаним з даною справою.

Предметом спору по справі №910/9561/16 є визнання недійсними п. 4.3, 4.4, 4.5 договору позики № 09/12-15 від 9 грудня 2015 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 по справі №910/9561/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Доказів оскарження зазначеного рішення в апеляційному порядку відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обставини даної справи, які входять до предмету доказування, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

9 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики №09/12-15 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Товариство передало в позику Залізниці паливо рідинне та газ, олив мастильних (дизельне паливо), а відповідач зобов'язався повернути позивачу продукцію такої кількості та не нижчої якості.

Згідно з пунктом 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 1 лютого 2016 року № 2) сторони погодили, що позивач передав Залізниці продукцію в кількості 20 000,00 тонн.

Пунктом 3.3 укладеної угоди встановлено, що передача продукції відповідачу здійснюється на умовах FCA на складі Товариства, вказаному позивачем та/або залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" 2010 року), пункт призначення за реквізитами, наданими Залізницею додатково в заявці.

Відповідно до п. 3.2 Договору сторони погодили, що відповідач зобов'язується повернути Товариству продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 даного правочину, у строк до 1 березня 2016 року. Кількість продукції, яку Залізниця зобов'язалась повернути позивачу, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана в позику.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв дизельне паливо в кількості 20108,212 тонн на загальну суму 344855433,64 грн. Відповідач свої зобов'язання за договором, в частині своєчасного повернення позики належним чином не виконав, а саме своєчасно повернув 4300,00 тонн дизельного палива на суму 73744 914,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Посилання апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки пунктом 4 актів про повернення дизельного палива сторони погодили, що зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій за прострочення повернення продукції припинилося на підставі частини 2 статті 604 ЦК України, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Частина 2 статті 604 ЦК України передбачає припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація), що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що акти про повернення продукції за договором позики не є двосторонніми правочинами між сторонам, на підставі яких виникає нове зобов'язання, яке заміняє первісне, а є документом, який лише підтверджує факт повернення позики.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (частина 2 статті 180 Господарського кодексу України).

Колегія суддів приймає до уваги, що укладений між сторонами Договір є безоплатним.

Так, п. 4.3. Договору сторони на власний розсуд погодили відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання умов Договору, що не порушує вимог Законодавства та базується на вільному волевиявленні сторін.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, в пункті 4.3 договору встановлено, що в разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2. спірного правочину, Залізниця зобов'язана сплатити позивачу штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожен день прострочення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Щодо доводів апелянта про надмірно великі штрафні санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п.3.17.4Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не доведено наявність об'єктивних причин (в тому числі з важкого матеріального становища), які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, а також перевіривши розрахунок штрафних санкцій, який складено арифметично вірно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7409/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 по справі №910/7409/16 без змін.

2.Матеріали справи №910/7409/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець