Постанова № 59080702, 18.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2016 р. Справа№ 927/417/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання - Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Олянчук В.Л., Бойко В.М.

від відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничного кооперативу "Залузький" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", в особі

уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Приходько В.О.

про визнання недійсним окремого положення кредитного договору.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 по справі №927/417/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 18.07.2016.

14 липня 2016 року представником відповідача, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 18.07.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

20 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Залузький" укладено кредитний договір №1-078 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Банк відкрив позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2400000,00 грн., строком до 27 лютого 2014 року та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №1, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.1 договору). Позичальник зобов'язаний погасити кредит у строк до 27 лютого 2014 року, шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.3.8. цього Договору. Строки передбачені цим договором, є обов'язковими для Позичальника (п.3.4.1).

Пунктом 3.5.1 Договору сторони передбачили, що позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 24% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі Банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

В подальшому між сторонами укладено договори про внесення змін до кредитного договору №1-078 від 20.02.2013.

Відповідно до Договору №1 від 16.04.2013 п 3.1 кредитного Договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього Договору Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2700000,00грн. (два мільйони сімсот тисяч гривень 00 коп.). строком по 27.02.2014 р. та графіком зниження ліміту кредитування, згідно з Додатком №2 до цього договору". За згодою сторін п.7.3 кредитного договору викладено в наступній редакції: "у разі порушення графіку погашення кредиту, зазначеного в Додатку №2. Банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, "У цьому разі Позичальник сплачує Банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних".

Згідно з Договором №2 від 30.01.2014 п.3.1. Договору викладено в наступній редакції: "відповідно до положень та умов цього Договору Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2400000,00грн. (два мільйони чотириста тисяч гривень 00 коп.), строком користування до 30.01.2015 р. та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №3, який є невід'ємною частиною цього Договору".

Договором №3 від 17.04.2014 п.3.1 Договору викладено в наступній редакції: "Відповідно до положень та умов цього Договору Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 2800000,00грн. (два мільйони вісімсот тисяч гривень 00 коп.), строком користування до 30.01.2015 та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №4, який є невід'ємною частиною цього Договору".

Відповідно до Договору №4 від 30.07.2014 п.3.5.1. викладено в наступній редакції: "Позичальник за користування кредитом сплачуватиме Банку відсотки у розмірі 24.0% річних, а починаючи з 28.07.2014 - у розмірі 26.0%річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за Кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі Банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Згідно з Пунктом 8.1. Договору передбачено, що договір є чинним до дати повної сплати позичальником заборгованості за кредитом та інших платежів, відповідно до умов цього договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що нарахування відсотків за користування кредитом, після відкликання банківської ліценції, суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 по справі 902/80/15, встановлено, що ПАТ "Банк "Демарк" свої зобов'язання по кредитному договору №1-078 від 20.02.2013 року виконав в повному обсязі. Кредитні кошти на загальну суму 4290000,00грн. перераховано 35-ти траншами на рахунки СВК "Залузький". Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував.

Зазначеним рішенням встановлено факт наявності у Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" заборгованості, а саме: строкова заборгованість за кредитом складає - 400000,00 грн., прострочена заборгованість за кредитом складає 2100 000,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками за період з 01.10.2014 по 31.12.2014 року 190611,07 грн., заборгованість за строковими відсотками за період з 01.10.2014 по 21.01.2015 року 53705,56 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 по справі 902/80/15 стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, строкову заборгованість за кредитом - 400 000,00 грн., прострочену заборгованість за кредитом 2 100 000,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 190 611,07 грн., заборгованість за строковими відсотками - 53 705,56 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків 7027,36 грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту 79 857,49 грн.

Доказів виконання зазначеного рішення, всупереч твердженням представника позивача, матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Постанови Правління Національного банку України №66 від 30 січня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Демарк", рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №18 від 30 січня 2015 року розпочато ліквідаційну процедуру Банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку Приходька В.О.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №247 від 29 грудня 2015 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Демарк" на один рік до 29 січня 2017 року включно.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а саме:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, норми статей 525, 526, 629 цього ж Кодексу передбачають обов"язковість виконання сторонами умов укладеного договору.

Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами передбачена статтею 536 ЦК України.

Водночас, припинення зобов"язання передбачено лише у випадках, передбачених статтями 598, 599 цього ж Кодексу, на вимогу однієї із сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту приписів вказаних норм вбачається про обов"язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти) та, відповідно, зобов"язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти.

При цьому, припинення зобов'язання, в зв'язку з відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора чинним законодавством не передбачено.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту);

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (в редакції Закону № 1586-VII від 04.07.2014);

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Згідно з ч. 3 ст. 27 цього ж Закону нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Таким чином, припинення нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку стосується саме заборгованості банку перед третіми особами і не стосується заборгованості третіх осіб перед банком, що відповідає одній з цілей ліквідаційної процедури банку, як збереження або збільшення ліквідаційної маси.

Тобто, доводи апелянта ґрунтуються на неправильно тлумаченні норм Закону.

Крім того, як зазначалось вище, умови кредитного Договору не містять підстави припинення нарахування відсотків інакше, ніж в зв'язку з повним погашенням заборгованості по кредиту.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України судом може бути визнано недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасником господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто для висновку про недійсність правочину необхідно встановлення порушень стороною (сторонами) саме на момент вчинення правочину, а не на стадії виконання його умов.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що нарахування відсотків після ліквідації банку не суперечить чинному Законодавству, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 по справі №927/417/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.06.2016 по справі №927/417/16 без змін.

2.Матеріали справи №927/417/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна