Ухвала суду № 59066685, 18.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/641/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ІГНАТЮКА Б.Ю., КЕМІНЯ М.П.

при секретарі КУХТІ М.В.

за участю представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 10 березня 2016 року про зміну способу виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27 серпня 2009 року, -

в с т а н о в и л а :

03.02.2016 боржник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про відстрочку чи зміну способу виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27.08.2009 у справі № 2н-1653/09, відповідно до якого з нього стягуються на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 08.07.2008 № 28 у розмірі 1283629, 65 грн і судові витрати в розмірі 880,00 грн. Судовий наказ перебуває на виконанні у Відділі ПВР Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (виконавче провадження № 14826300). У звязку з відсутністю у боржника іншого майна, за рахунок якого можна погасити борг, у виконавчому провадженні вчиняються дії, спрямовані на звернення стягнення на належне боржнику майно житловий будинок № 14 по вул. Дачній у с. Кендерешів Мукачівського району, який є єдиним житлом боржника та є предметом іпотеки, яким було забезпечено виконання договору про споживчий кредит у іноземній валюті.

07.06.2014 набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Закон № 1304-VII), відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання майнового поручителя за умови, що у майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 250 кв. м для житлового будинку (ст. 1 п. 1).

У заявника немає іншого нерухомого житлового майна, загальна площа будинку становить 175,5 кв. м, отже, це майно відповідає умовам, визначеним Законом № 1304-VII, звернення стягнення на нього суперечитиме вимогам закону, тому постає питання про неможливість виконання судового наказу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії Закону № 1304-VII. У цей період відповідне судове рішення не підлягає виконанню, що відповідає й прецедентній практиці Верховного Суду України.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 373 ЦПК України, ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких за обставин, які утруднюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд за заявою божника вирішує питання про відстрочку або зміну способу і порядку виконання рішення, боржник у виконавчому провадженні просив відстрочити виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27.08.2009 у справі № 2н-1653/09 шляхом реалізації будинковолодіння за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Кендерешів, вул. Дачна, 14, на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», або змінити на відповідний період спосіб виконання.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 10.03.2016 заяву задоволено частково: змінено спосіб виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27.08.2009 у справі № 2н-1653/09 на такий, що не повязаний зі зверненням стягнення на житловий будинок за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Кендерешів, вул. Дачна, 14, на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У задоволенні решти вимог зави відмовлено.

Стягувач ПАТ «Укрсоцбанк» оскаржив ухвалу суду першої інстанції як незаконну та необґрунтовану. Зазначає, зокрема, що судовим наказом стягнуто кошти з боржника, а не звернено стягнення на предмет іпотеки, тому суд не мав підстав поширювати на ці правовідносини положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і ухвалювати рішення про зміну способу виконання судового рішення. Крім того, у разі наявності встановленої законом заборони на звернення стягнення на майно боржника, неможливості виконання судового рішення, держвиконавець повертає стягувачу виконавчий документ на підставі ст. 47 ч. 1 п. 9 Закону України «Про виконавче провадження», чого не було зроблено. Суд цього не врахував, як не взяв до уваги й те, що під час виконавчого провадження майновий стан боржника (склад його майна) може змінюватися. Просить ухвалу скасувати, у задоволенні заяви боржника про відстрочку чи зміну способу виконання судового рішення відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника стягувача ОСОБА_1, який апеляцію підтримав, розглянувши відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність інших учасників процесу, обговоривши їх доводи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості та доведеності у межах задоволеного. Однак, погодитись із таким вирішенням заяви не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

ЦПК України встановлено порядок розгляду цивільної справи, відповідно до якого, зокрема:

суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ст. 10 ч. 4);

суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 11 ч.ч. 1, 2);

головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обовязків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та обєктивного зясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ст. 160 ч. 2);

відповідно до ст.ст. 212-215 цього Кодексу:

рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні суд зобовязаний встановити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; рішення повинно містити висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, висновки по суті позовних вимог;

заява боржника про відстрочку виконання рішення суду чи зміну способу його виконання розглядається за загальними правилами цивільного судочинства з винятками і особливостями, що випливають із суті та предмету відповідного питання.

Відповідно до ст. 373 ЦПК України, ст. 36 ч.ч. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення, або роблять його неможливим (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою, зокрема, сторони виконавчого провадження суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Згідно із нормами ЦПК України, судом заява розглядається щодо конкретних її вимог та в їх межах, доводи заяви, докази, надані на їх підтвердження, оцінюються у контексті конкретних вимог заяви, щодо належно предявленої вимоги судом повинно бути прийняте рішення.

Таким чином, право боржника, щодо якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів, на справедливий суд і належний розгляд заяви може бути реалізоване лише за умови, що ним заявлена, належно сформульована та відповідно обґрунтована, вимога (вимоги), яка має конкретний і визначений характер, що не допускає її різної (множинної) інтерпретації і, відповідно, усім доводам і доказам дана безстороння, всебічна і повна оцінка, а щодо конкретної вимоги (вимог) заяви прийнято судом відповідне рішення. Недопустимим є формулювання неконкретної вимоги (вимог), а також вимог, які ставлять перед судом альтернативу щодо їх вирішення на вибір суду. За наявності для того підстав, суд повинен відповідно до процесуального закону розяснити учасникам процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, забезпечити можливість зміни, уточнення вимог тощо.

Як убачається зі змісту заяви, боржник ОСОБА_2 у звязку із набранням з 07.06.2014 чинності Законом № 1304-VII одночасно просив відстрочити виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27.08.2009 у справі № 2н-1653/09 або змінити на відповідний період спосіб виконання (а.с. 1). Заява містить вимогу, сформульовану в альтернативній формі, перед судом було поставлено питання про вибір на його розсуд одного з двох варіантів (будь-якого варіанту) задоволення заяви, а по суті одночасно були заявлені дві різні вимоги щодо вирішення питання можливості подальшого здійснення виконавчого провадження, і, якщо таке можливе, то про зміну способу виконання судового рішення. Заява про зміну способу виконання судового рішення повинна містити формулювання та відповідне йому обґрунтування щодо того, яким саме є цей інший спосіб виконання рішення, обґрунтування заяви має підтверджуватися відповідними доказами. Втім, у заяві відсутнє формулювання та прохання про конкретний спосіб, у який слід у подальшому виконувати судове рішення.

Отже, заява боржника є неконкретною, не містить фактичного і правового обґрунтування у взаємозвязку підстав і мотивів її подання та змісту її прохальної частини, зокрема, щодо вимоги про зміну способу виконання судового рішення, тоді як різні вимоги виключають одна одну та передбачають різні фактичні і правові підстави для вирішення заяви. Тобто, заявником не визначені установленим процесуальним порядком підстави заяви та межі судового розгляду.

Суд першої інстанції всупереч нормам процесуального закону не вживав заходів для усунення цих недоліків. Маючи у заяві недопустимо альтернативні вимоги, а тому, відповідно, не маючи чіткої та конкретної вимоги, у т.ч., щодо зміни способу виконання судового наказу, суд, водночас, ухвалою від 10.03.2016 (а.с. 28-30) задовольнив заяву частково і змінивши спосіб виконання судового наказу Мукачівського міськрайонного суду від 27.08.2009 у справі № 2н-1653/09 (а.с. 15-16) на такий, що не повязаний зі зверненням стягнення на житловий будинок за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Кендерешів, вул. Дачна, 14, на період дії Закону № 1304-VII, теж прийняв неконкретне судове рішення та не визначив відповідний змінений спосіб виконання судового наказу. Поза іншим, таке судове рішення не є ясним і зрозумілим у контексті його виконання, тоді як можливість звернення судового рішення до реального виконання та його виконання в подальшому відповідно до змісту резолютивної частини є однією з вимог до його законності (ст. 368 ЦПК України).

Суд наведене залишив поза увагою, у порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2 та іншими нормами ЦПК України не діяв, істотні суперечності й неповноту при вирішенні заяви не усунув, фактично з урахуванням правил щодо диспозитивності цивільного процесу не зясував дійсної правової позиції заявника та не встановив дійсного предмету і меж судового розгляду.

Обставини, встановлені при апеляційному розгляді справи, вказують, що внаслідок порушення порядку розгляду заяви законність її вирішення судом першої інстанції виключається. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Порушення судом першої інстанції порядку вирішення процесуальних питань щодо підстав, предмету і меж судового розгляду не можуть бути усунені на стадії апеляційного провадження, внаслідок чого апеляційний суд позбавлений можливості з дотриманням закону перевірити судове рішення в межах відповідних вимог та прийняти рішення по суті заяви.

Відтак, на підставі ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, ухвалу скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді суду належить забезпечити учасникам процесу можливість реалізації процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків. Суду слід, серед іншого, зясувати дійсну правову позицію заявника, визначити підстави і межі вимог та судового розгляду, перевірити доводи учасників процесу щодо можливості подальшого здійснення виконавчого провадження у контексті позицій сторін цього провадження в питанні поширення на їхні відносини Закону № 1304-VII, перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, зокрема, щодо майнового становища боржника, тощо. З урахуванням дій сторін у процесі, встановленого при новому судовому розгляді, суду в контексті наявності або відсутності обставин, що підлягають доказуванню при вирішенні питання, слід вирішити по суті заяву відповідно до закону.

Керуючись ст. 312 ч. 1 п. 3, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково, ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 10 березня 2016 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді