Ухвала суду № 59055825, 20.07.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/1012/16-ц Провадження № 22-ц/772/2084/2016Головуючий в суді першої інстанції Саєнко О. Б.Категорія 39Доповідач Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Вінницької області в складі:

головуючого: Рибчинського В.П.,

суддів: Зайцева А.Ю., Шемета Т.М.,

при секретарі: Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4, Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_5, яка все своє життя проживала із ним за адресою: АДРЕСА_1. Він протягом всього літнього життя матері , постійно її утримував, піклувався, доглядав та поховав матір.

Зазначає, що після смерті матері відкрилася спадщина, до складу якої ввійшов будинок АДРЕСА_1 , присадибна земельна ділянка та земельна частка (пай) кадастровий номер: НОМЕР_1. Він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері. Однак, пропустив шести місячний строк для подачі заяви на прийняття спадщини. Нотаріус ОСОБА_4 винесла постанову про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не було встановлено юридичного факту його постійного проживання із матерію на момент її смерті, але з цим він не погоджується так як складений акт від 15.02.2016 р., затверджений головою сільської ради, який свідчить що він проживав та знаходився поруч з матір'ю.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив зазначене рішення скасувати та передати на новий розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16.05.2016 року відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 року виконкомом Степанівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с. Степанівка, Вінницького району Вінницької області (а.с.3).

Позивач ОСОБА_2 є сином померлої ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 4).

ОСОБА_2 бажає прийняти спадщину після смерті матері ОСОБА_2, проте отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно він не має можливості, так як не вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та йому потрібно встановити юридичний факт постійного проживання на момент смерті зі спадкодавцем, в зв'язку з чим нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджується письмовою постановою про відмову з Вінницької районної державної нотаріальної контори № 348/02-17 від 16 лютого 2016 року (а.с. 5).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатньо доказів того, що він дійсно постійно проживав з матір'ю, а також позивач не довів поважність причини пропуску строку на прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом норм статей 1268 - 1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК).

Норми ст. 1272 ЦК щодо права на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини застосовуються до спадкоємців, право на спадкування яких виникло із набранням чинності ЦК.

Статтею 1272 ЦК визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкоємцем на час відкриття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом.

Обидві вимоги виникли із цивільних спадкових відносин, які відповідно до ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства, і такі вимоги незалежно від виду провадження можуть бути розглянуті в позовному провадженні, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Однак такі вимоги є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1)постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Отже, з аналізу зазначеної норми вбачається, що апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний не має повноважень щодо направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.П. Рибчинський

Судді: А.Ю. Зайцев

Т.М. Шемета