Ухвала суду № 59043935, 14.07.2016, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 липня 2016 р. м. Чернівці справа № 824/445/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.;

за участю секретаря судового засідання Мандрик І.А.

позивача ОСОБА_1,

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької митниці ДФС

про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Чернівецької митниці ДФС щодо несвоєчасного поновлення його на роботі; стягнути з Чернівецької митниці ДФС на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.10.2014 р. по 10.01.2016 р. в сумі 58068,16 грн. та заборгованість із індексації заробітної лати в сумі 10131,84 грн., а всього 68200,00 грн.

11.07.2016 р. відповідач на адресу суду подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначав, що позивачем порушені строки звернення до суду з позовними вимогами, у зв'язку з чим просив суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України.

В судовому засіданні 14.07.2016 р. представниками відповідача подане клопотання підтримано у повному обсязі.

Позивач проти заявленого клопотання заперечував, просив суд відмовити в задоволенні клопотання.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 та 5 вказаної статті Кодексу передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до вимог п.9 ч. 1 ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

З огляду на зазначене, суд зазначає наступне.

Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст. 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В свою чергу Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України) дано визначення заробітної платні, де в ст. 94 зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Крім того, згідно ст. 10 Закону 108/95-ВР, розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, держава дає гарантії громадян та інших осіб на отримання заробітної платні за виконану працю не нижче встановленого законодавством рівня.

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France) від 04.12.1995 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку і конкретну можливість оскаржити дії, які зачіпають права цієї особи.

У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13.01.2000 р. та у рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28.10.1998 р. Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, виходячи з норм чинної Конституції України, а також з норм Міжнародного права, суд приходить до висновку, що залишення позовних вимог позивача без розгляду унеможливить доступ останнього до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Окрім вказаного, відповідно до ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При прийнятті рішення, суд враховує правовий висновок Конституційного суду України, викладений в рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р. у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" (справа № 1-13/2013). Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У звязку з викладеним суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову по справі, у звязку з чим відмовляє в його задоволенні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Суддя В.К. Левицький

Ухвала в повному обсязі виготовлена 19 липня 2016 р.