Постанова № 59042631, 11.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р. Справа № 922/32/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "V.I.D.", м.Харків, (вх.№1516Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2016р. по справі №922/32/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХБК-Буденерго", м. Харків,

до Приватного підприємства "V.I.D.", м. Харків,

про стягнення 320046,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ХБК-Буденерго" звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Приватного підприємства "V.I.D.", в якій просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за невиконаним договором підряду №2808/2014р. від 28.08.2014р. у розмірі 320046,00 грн., з яких 77000,00 грн. сума основного боргу, пеня у розмірі 12380,00 грн., 3% річних у розмірі 3152,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 35784,00 грн. та штраф у розмірі 191730,00 грн., заява прийнята судом першої інстанції, а розгляд справи проведено з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.2016р. по справі №922/32/16 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "V.I.D." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХБК-Буденерго" заборгованість за невиконаним договором підряду №2808/2014р. від 28.08.2014р. в сумі 128264,44 грн.: з яких 77000,00 грн. - основна сума боргу, 3% річних у розмірі 3152,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 35784,00 грн., неустойка у розмірі 12328,44 грн. та судовий збір у розмірі 1923,97 грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 12380,00 грн. та штрафу у розмірі 179401,56 грн. - у задоволенні позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2016р. та справу закрити або направити до суду для повторного розгляду.

У апеляційній скарзі зазначив, що роботи виконані, а акти здачі- приймання виконаних робіт передані директору позивача, суд не врахував накладні, квитанції, акти виконаних робіт, які підтверджують закупку матеріалів тощо.

Представник позивача в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

В звязку з відпусткою судді Плужника О.В. автоматизованою системою документообігу для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 28 серпня 2014 року між ТОВ "ХБК-Буденерго" (позивач та замовник за договором) та Приватним підприємством "V.I.D." (відповідач та виконавець за договором) укладено договір підряду №2808/2014 р. (далі по тексту - договір), за яким відповідач взяв на себе зобов'язання виготовити, поставити та виконати монтаж секційних воріт промислових розміром 6000*2000 в комплекті з автоматичною системою відкриття-закриття на об'єкті: транспортна (Західна) прохідна ПАТ "Харківський плитковий завод", а позивач прийняти та оплатити секційні ворота відповідно до умов договору, загальна вартість договору становить 77000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% -12833,33 грн.

У п.2.1 договору зазначено, що строк поставки і монтажу продукції 21 (календарних днів) з дня проведення позивачем передоплати у розмірі 70% вартості договору відповідно п. 3.1. договору та за умови готовності пройому і наявності на місці установки електроенергії.

Пунктами 10,11 договору передбачено, що після постачання та наладки продукції Виконавець подає Замовнику на підпис акт здачі приймання виконаних робіт; замовник протягом 5 робочих днів з дати передачі виконавцем акту виконаних робіт, при відсутності зауважень до виготовленої та поставленої продукції,розглядає та передає виконавцю підписаний Акт здачі - приймання виконаних робіт або мотивовану відмову від прийняття виконаних робіт.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач надав позивачу відповідачу специфікацію №1 до договору для оплати та просив здійснити 100% оплату товару для здійснення закупівлі імпортних комплектуючих для виготовлення замовлення позивача.

На виконання умов договору позивач здійснив оплату 100 % вартості замовлення - секційних воріт промислових розміром 6000*2000 в комплекті з автоматичною системою відкриття-закриття, що підтверджується платіжним дорученням №590 від 01.09.2014р. у розмірі 77000,00 грн. (сімдесят сім тисяч грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 12 833,33 грн.).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи відповідач грошові кошти отримав, але поставку та монтаж секційних воріт промислових розміром 6000*2000 в комплекті з автоматичною системою відкриття-закриття не здійснив, документів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором до суду не надав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, в установлений договором строк поставка та монтаж продукції не здійснено, передбачений умовами договору акт здачі - приймання виконаних робіт не оформлявся та не підписувався.

Позивач направив відповідачу претензію №21/01/2015 від 21.01.2015р. про невиконання договору та повернення отриманої суми 77000 грн., яка залишена без відповіді та задоволення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 77000,00 грн. (сума основного боргу) підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В звязку з чим суд першої інстанції стягнув з відповідача 3% річних у розмірі 3152,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 35784,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частина 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції, зробивши аналіз вищезазначених норм права, зробив обґрунтований висновок, що сторони повинні забезпечити виконання зобов'язання неустойкою (пенею, штрафом) у письмовій формі за згодою сторін, якщо забезпечення виконання зобов`язання не встановлено законом.

Отже, сторони не забезпечили у відповідності до чинного законодавства (у письмовій формі) виконання зобов'язання відповідачем пенею, не погодили її розмір, тому нарахування позивачем пені в сумі 12380,00 грн. безпідставне, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що посилання позивача на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" є безпідставним, оскільки цим законом встановлюється лише граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу), а не забезпечення виконання зобов'язання сторонами.

Суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення штрафу виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 0,5 % від суми даного договору за кожний день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Суд першої інстанції встановив, що за розрахунком позивача, який викладений в заяві про уточнення позовних вимог, ним здійснено нарахування штрафу за кожен день прострочення, а саме за 498 днів, що склало 191730,00 грн.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що штраф нарахований позивачем у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення строком у 498 днів, не є штрафом, оскільки нарахований не одноразово, а за кожен день прострочення, та не є пенею у розумінні ст. 549 ЦК України, оскільки пеня нараховується за невиконання грошового зобов'язання, але грошового зобов'язання у відповідача не було, а було зобов'язання виконати певні роботи, та обґрунтовано обмежив строк нарахування до шести місяців.

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України надає суду право зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з боржника, якщо він (розмір неустойки) значно перевищує розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок порушення зобов'язання боржником та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пп.3.17.4 п.3 Постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд першої інстанції, здійснив перерахунок неустойки, якою сторони забезпечили виконання зобов'язань за договором, за подвійною ставкою НБУ України за термін у півроку, та стягнув неустойку у сумі 12328,44 грн., оскільки заявлена до стягнення сума штрафу у розмірі 191730,00 грн. і розмір суми боргу у розмірі 77000,00 грн.,спричинених порушенням відповідачем договірних зобов'язань є неспіврозмірною; позивач не надав доказів понесення збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за спірним договором.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на акт здачі прийняття робіт по перевезенню від 3.10.2014р.,видаткову накладну від 24.10.2014р.,акт приймання здавання виконаних робіт та послуг з обробки металу від 8.09.2014р. , які підписані між відповідачем та іншими підприємствами, не мають підписів представників позивача та не підтверджують виконання робіт та передачу продукції позивачу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2016 р. по справі №922/32/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.07.16

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.