Постанова № 59042617, 12.07.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2016 р.Справа № 915/218/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів: Мишкіної М.А., Таран С.В.,

при секретарі судового засідання Шитря О.М.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 - за довіреністю,

від відповідача ОСОБА_2 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція єдиного замовника «Океан»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року

у справі №915/218/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

до Комунального підприємства «Дирекція єдиного замовника «Океан»

про стягнення заборгованості в сумі 33292,66 грн.

встановив:

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до комунального підприємства «Дирекція єдиного замовника «Океан» (далі-відповідач) про стягнення з останнього пені за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 17209,84 грн., 3% річних в сумі 980,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 15102,02 грн. на підставі укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії №44/6636 від 18.07.2008р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.04.2016р. (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 16531,40 грн., 3% річних в розмірі 871,49 грн., інфляційні втрати в сумі 15102,02 грн., а також 1345,39 грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано наступним.

Матеріали справи містять докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, договір, на підставі якого позивачем здійснено постачання електроенергії відповідачу, додатки до цього договору, акти про використану електричну енергію з жовтня 2014 року по листопад 2015 року, рахунки на оплату фактично спожитої електроенергії (14 рахунків), акти про прийняття-передавання товарної продукції, платіжні доручення, що підтверджують здійснені відповідачем оплати.

Усі вказані докази свідчать про те, що в період з жовтня 2014 року по листопад 2015 року рахунки на оплату фактичної спожитої відповідачем електроенергії були погашені з порушенням строків, встановлених пунктами 2.3.3, 2.3.9 договору №44/6636 та додатками №№10 та 4 до нього.

При цьому, господарським судом за власною ініціативою було здійснено перерахунок пені, виходячи з умов договору, за наслідками якого суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 16531,40 грн., замість зазначеного позивачем у позовній заяві розміру в сумі 17209,84 грн.

Також, судом першої інстанції було перевірено нарахування позивачем до стягнення 3% річних та встановлено, що останнім невірно встановлений розмір річних, який за перерахуванням місцевого суду складає 871,49 грн., а не 980,80 грн., як вказав позивачем при зверненні з позовом.

Що ж стосується нарахування позивачем інфляційних втрат в розмірі 15102,02 грн., то суд дійшов висновку, що розрахунок зроблений вірно, є обґрунтованим, а тому сума підлягає стягненню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі та передати справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області. При цьому, в прохальній частині апеляційної скарги взагалі не зазначено, яке рішення має бути прийняте судом апеляційної інстанції.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки останній, не зважаючи на заяву відповідача про перенесення розгляду справи у звязку з находженням представника відповідача на лікарняному та неможливістю прийняти участь у судовому засіданні 28.04.2016р., виніс рішення без участі представника відповідача.

Скаржник вважає, що такі дії суди є неправомірними, оскільки КП «Дирекція єдиного замовника «Океан» своєму штаті має лише одну одиницю юрисконсульта та Підприємство не має змоги направити в судове засідання іншого представника, оскільки обовязок по юридичному супроводженню інтересів Підприємства покладено лише на юриста.

Крім того, на думку скаржника, судом порушено приписи ч.4 ст.85 ГПК України, оскільки повний текст оскарженого рішення було складено лише на сьомий день, 04.05.2016р. (дата проголошення вступної та резолютивної частин рішення 28.04.2016р.).

Як далі стверджує скаржник, господарським судом порушені норми матеріального права, оскільки останнім не досліджено та не враховано, що КП «Дирекція єдиного замовника «Океан» для розрахунків за отримані ним послуги за електропостачання використовує кошти, які отримує від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради шляхом перерахунку коштів за пільги та субсидії. Дана схема проходить через Обласне управління державного казначейства, тобто в термін до 5 числа кожного місяця КП «Дирекція єдиного замовника «Океан» надає листа до Департаменту праці та соціального захисту населення з проханням провести взаємозалік даними коштами та погасити заборгованість перед ПАТ «Миколаївобленерго» за одержану комунальну електроенергію.

Таким чином, лише від проведення взаємозаліку Обласним управлінням державного казначейства залежать терміни сплати за використану електроенергію.

З огляду на те, що своєчасна плата за використану електроенергію не залежить лише від відповідача, то останній не повинен сплачувати штрафні нарахування за несвоєчасно сплачені рахунки.

В судовому засіданні представник скаржника наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу, але в засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, а рішення господарського суду законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.07.2008р. між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» (Постачальник) та КП «Дирекція єдиного замовника «Океан» (Споживач) було укладено договір №44/6636 про постачання електричної енергії», згідно предмету якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 733,13 кВт, а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

У п.2.1. договору зазначено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Пунктами 2.2.1 та 2.2.2 договору сторони визначили, що Постачальник зобовязується виконувати умови цього договору, постачати Споживачу електричну енергію як різновид товару в обсягах і на умовах визначених розділом 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1).

Споживач взяв на себе зобовязання оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, а також здійснювати інші платежі згідно з умовами вказаного договору та додатків №10 «Порядок розрахунків» та №4 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а також користуватись електроенергією виключно на підставі та умовах цього договору (п.п.2.3.3, 2.3.9 договору).

Згідно п.п.1-2 додатку №4 до договору сторони домовились, що споживач знімає показання розрахункових засобів обліку щомісячно 1 числа і в цей же день повідомляє про них Постачальнику по встановленій додатком №4 до договору формі, згідно зразку підписаного «Акту про використану електричну енергію». Наданий Споживачем на підставі даних розрахункових засобів обліку електричної енергії «Акт про використану електричну енергію» та виданий Постачальником рахунок на оплату за спожиту електричну енергію вважається «Актом прийняття передавання товарної продукції».

Пунктами 1, 2 додатку №10 до договору сторони дійшли згоди, що розрахунковим вважається період з 1 числа місяця до того ж числа наступного місяця.

Покази розрахункових засобів обліку відповідно до переліку обєктів Споживача і точок комерційного обліку фіксуються споживачем на звітну дату кожного місяця та оформлюються «Актом про використану електричну енергію» по наведеному у додатку №4 зразку у 2-х примірниках по одному для кожної сторони. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточні рахунки постачальника або дата внесення споживачем готівки в касу постачальника.

Рахунок на оплату за фактично використану за розрахунковий період електричну енергію має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня отримання.

Сума коштів, які має оплатити Споживач за спожиту в розрахунковому періоді електричну енергію визначається наступним чином: обсяг спожитої (переданої) електричної енергії між датами зняття показів засобів обліку розкладається пропорційно до тривалості дії протягом розрахункового періоду кожного з тарифів, після чого величина коштів, які має сплатити споживач, визначається як сума добутків тарифів на відповідний їм обсяг електричної енергії (п.4 додатка №10 до договору).

Строк дії договору №44/6636 від 18.07.2008р. до 31.12.2012р., а в частині розрахунків до повного їх завершення (п.9.4 договору).

Як вже зазначалося вище, підставою для звернення з позовом є стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання по договору постачання електричної енергії.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/ визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.ч.6, 7 ст.276 ГК України).

Відповідно до ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Згідно з чинним законодавством договір про постачання електричної енергії споживачу є окремим видом договору енергопостачання.

В наявних матеріалах містяться докази, що на виконання умов договору №44/6636 від 18.07.2008р. позивачем було відпущено відповідачу в період з жовтня 2014 року по листопад 2015 року електричну енергію в кількості 759222 кВт на загальну суму 482071,70 грн., а останній її прийняв для фактичного споживання. Вказана обставина підтверджується актами про прийняття передавання товарної продукції, актами про використану електричну енергію, які підписані відповідачем без зауважень.

За поставлену електричну енергію позивач виставив відповідачу відповідні рахунки з датами їх оплати, але останнім оплата за цими рахунками здійснювалася несвоєчасно.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст.525, 526 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

При розгляді справи судом першої інстанції відповідачем не надано доказів своєчасного та належного виконання зобовязань за договором №44/6636 від 18.07.2008р.

Положеннями ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 цього Кодексу - є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно приписів ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Апеляційним господарським судом було досліджено зроблений господарським судом перерахунок розміру пені за період прострочки оплати за поставлену електроенергію з 06.11.2014р. по 29.12.2015р. складає в сумі 16531,40 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів також погодилася зі здійсненим місцевим судом перерахунком нарахування відповідачу 3% річних за прострочення виконання зобовязання, та дійшла висновку, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 06.11.2014р. по 29.12.2015р., становить 871,49 грн.

Що стосується нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат в розмірі 15102,02 грн., колегія суду визнає таке нарахування обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.ст.32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем всупереч вищезазначених норм не надано при розгляді справи жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог.

Доводи відповідача про те, що порушення строків оплати за спожиту електроенергію відбулось не з його вини, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки умови договору не передбачають залежності строку оплати від надходження коштів від Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині порушення строку винесення оскарженого рішення не заслуговує на увагу колегії суддів, з урахуванням наступного.

Судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення 28.04.2016р., а останнім днем для складання повного тексту рішення є 04.05.2016р. включно, оскільки 2 та 3 травня були святковими днями.

Щодо тверджень скаржника в апеляційній скарзі про необґрунтоване відхилення клопотання КП про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно до абз.1 п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, господарський суд визнав можливим на підставі ст.75 ГПК України розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції відповідачем не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які відповідач посилався, як на підставу своїх вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно зясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2016 року у справі №915/218/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 18.07.2016р.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Мишкіна М.А.

ОСОБА_3