Рішення № 59041818, 11.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2016 р.Справа № 916/1271/16

За позовом: Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго";

до відповідача: Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс";

про стягнення 87 264,10 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 24.02.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_2 спеціальний витяг з ЄДР від від 20.05.2016р.;

ОСОБА_3 довіреність від 16.06.2016р.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство теплових мереж "Южтеплокомуненерго" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс", в якій, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с.96-97), просить суд стягнути з останнього заборгованість у розмірі 87 264,10 грн., з яких 51 587,52 грн. основного боргу; 16 099,38 грн. пені.; 11 269,70 грн. штрафу; 7 173,73 грн. інфляційних втрат; 1 133,77 грн. 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3 108,96 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії № 1/203 від 05.08.2015р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2016р. було порушено провадження у справі №916/1271/16 із призначенням розгляду в засіданні суду 15.06.2016р.

В судовому засіданні 15.06.2016р. представником відповідача було надано відгук на позов (а.с.64-67), згідно якого останній вказує, що заборгованість виникла не з огляду на виробничу діяльність підприємства, а в результаті того, що мешканці квартир у гуртожитку не сплачують своєчасно надані ним житлово-комунальні послуги.

Вказаним відзивом відповідач просить частково задовольнити позов, а також розстрочити виконання судового рішення на 12 місяців рівними частинами, починаючи з липня 2016р.

В обґрунтування надання його такої розстрочки відповідач вказує, що здійснення примусового стягнення заборгованості наразі стане причиною фактичної зупинки діяльності підприємства, оскільки буде заблокований рух коштів по поточному рахунку та вимушено припиниться експлуатація будівлі гуртожитку (забезпечення електроенергією, водопостачання, вивіз ТБВ, тощо).

При цьому вказує, що наразі проводиться претензійно-позовна робота зі стягнення заборгованості з мешканців будинку.Між тим, зауважує і про економічно важкі часи для населення, що блокує пришвидшення погашення заборгованості останнім.

В засіданні суду 15.06.2016р. було оголошено перерву до 11.07.2016р.

В судовому засіданні 11.07.2016р. представник позивача надав письмові пояснення по справі (а.с.99-100), згідно яких останній просить суд при вирішенні питання щодо стягнення штрафних санкцій врахувати матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Позивач вказує, що відповідачем не надано жодних достовірних доказів наявної загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

На думку Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго", відповідачем не доведено факту скрутного матеріального становища підприємства, а посилання на прострочку виконання зобовязань споживачами КП "Готельно-житловий комплекс" не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Крім того, позивач вказує, Комунальне підприємство теплових мереж "Южтеплокомуненерго" виробляє теплову енергію з природного газу, придбаного у гарантованого постачальника ПАТ НАК „Нафтобаз України, перед яким у нього на теперішній час наявна значна заборгованість у розмірі 858 722,13 грн., що становить собою загрозу припинення передачі газу.

Між тим, позивач вказує, що він також перебуває в скрутному матеріальному становищі, що спричинене закінченням опалювального сезону 2015-2016 років, сезонним завершенням основної діяльності підприємства, погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів.

Як вказує позивач, на даний час для нього є дуже важливим виконання відповідачем своїх договірних зобовязань.

В свою чергу відповідачем було надано відзив на позов (а.с.105-108), згідно якого останній, не заперечуючи проти наявності основного боргу, просить відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, а також розстрочити виконання судового рішення без нарахування вищевказаних санкцій на 12 місяців рівними частинами, починаючи з серпня 2016р.

Так, відповідач, посилаючись на арешт його рахунків, який було накладено в процесі виконання рішення господарського суджу Одеської області від 16.07.2015р. по справі №916/751/15-г, вказує, що вказані дії, фактично, зупинили роботу підприємства.

Як стверджує відповідач, з урахуванням вказаних обставин, неправомірним та необґрунтованим є нарахування з боку позивача штрафних санкції, інфляційних втрат, а також 3 % річних.

Водночас, КП "Готельно-житловий комплекс" повторно вказує, що заборгованість виникла не у звязку із його виробничою діяльністю, а з огляду на несвоєчасну оплату мешканцями квартир вартості житлово-комунальних послуг.

Крім того, відповідач посилається і на фінансовий звіт підприємства за 1 квартал 2016р., згідно до якого, як вказує останній, фінансовий стан КП "Готельно-житловий комплекс" є критичним та таким, що може призвести до його банкрутства. Відповідач вказує, що станом на 01.04.2016р. підприємство має грошові кошти в сумі 11,4 тис. грн., а непокритий збиток 156, 6 тис. грн.

Між тим, зазначає, що в результаті погашення ним заборгованості за мешканців гуртожитку у нього немає можливості погасити наявну заборгованість , яка виникла у нього, як у юридичної особи.

Представник позивача під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням зменшення їх розміру, просив суд задовольнити позов.

В свою чергу представник відповідача, щодо наявності суми основного боргу, не заперечував, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, наполягав на задоволенні вищевказаного клопотання щодо надання розстрочки виконання судового рішення.

Представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання з підстав, що були викладені ним в письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, приймаючи до уваги, що, розглядаючи справу, суд повинен дослідити усі правовідносини, що виникли між сторонами, та надати їм відповідну правову оцінку, суд вказує наступне.

Відповідно п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли в силу укладеного договору купівлі продажу теплової енергії №1/203 від 05.08.2015р. (а.с.9-13).

Разом з тим, як встановлено судом і вказане підтверджується відповідачем, останній свої зобовязання за договором на постачання теплової енергії не виконував належним чином, в результаті чого у нього, з урахуванням часткової сплати у сумі 120 000 грн., яка була проведена після порушення провадження у справі, виникла заборгованість у сумі 51 587,52 грн. Наявність вказаної заборгованості повністю підтверджується матеріалами справи (а.с.60-62) та визнається відповідачем в порядку ст. 78 ГПК України (а.с.64-67).

Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у вищевказаному розмірі відповідач, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" в цій частині цілком обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 099,38 грн. та штрафу у розмірі 11 269,70 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Згідно п. 8 додатку № 6 до договору (а.с.16) сторони встановили, що в разі несплати Споживачем за спожиту теплову енергію відповідно до терміну, встановленого п. 3 цього додатку, з наступного дня після закінчення терміну сплати Споживачу нараховуєтьсяпеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2, 3 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши розрахунки пені та штрафу (а.с.26-30), вважає їх вірними та обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, приймаючи до уваги причини виникнення заборгованості, а також те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги ним не заявлялися, з огляду на стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних, та інфляційних витрат, а також з урахуванням добровільної сплати значної суми заборгованості, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення пені до 5 000 грн., штрафу до 3 000 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 1 133,77 грн. грн. та інфляційних втрат у розмірі 7173,73 грн. суд вказує наступне.

Згідно частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив правильність їх нарахування, у звязку із чим вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 1 133,77 грн. грн. та інфляційних втрат у розмірі 7173,73 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому посилання відповідача на те, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є незаконним, з огляду на накладення арешту на його грошові кошти в рамках примусового виконання рішення у господарській справі № 916/751/15-г не приймаються до уваги, оскільки таке нарахування є правом позивача у відповідності до приписів вищевказаного чинного законодавства.

Крім того, таке право не може бути обмежене жодними внутрішніми чинниками чи обставинами, в якій перебуває боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а також з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у п. 4.3 Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України» від 21.02.2013 року № 7 (зі змінами та доповненнями), витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 108, 96 грн. відповідно до вимог ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Крім того, п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За змістом п. 7.1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України"розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Згідно з п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як вбачається з заяви про розстрочку виконання рішення, що міститься у відзиві на позовну заяву (а.с.105-108), в її обґрунтування заявник, зокрема, посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства, тому просить суд розстрочити виконання судового рішення щодо стягнення заборгованості на 12 місяців.

В якості підтвердження такої позиції відповідачем було надано фінансовий звіт за 1 квартал 2016р. (а.с.109-110). Разом з тим, як вказаний звіт, так і інші надані відповідачем документи не вказують про можливість сплати боргу саме за запропонованим графіком.

Крім того, суд, при вирішенні питання щодо розстрочки виконання судового рішення, приймає до уваги і несприятливу та важку фінансову ситуацію, яка склалася на теперішній час у позивача.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про надання йому розстрочки виконання рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2016р. у справі № 916/1271/16.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не позбавлений права після набрання рішенням законної сили, при наявності обставин, що зможуть ускладнити його виконання, звернутися до суду з відповідною заявою в порядку ст. 121 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Готельно-житловий комплекс" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Будівельників, буд. 7, код ЄДРПОУ: 23215909) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" (65481, Одеська область, м. Южне, Старомиколаївське шосе, 8, код ЄДРПОУ 26134519) суму основного боргу у розмірі 51 587 /пятдесят одна тисяча пятсот вісімдесят сім/ грн. 52 коп.; пеню у сумі 5 000/пять тисяч/ грн. 00 коп.; штраф у розмірі 3 000 /три тисячі/грн. 00 коп.; інфляційні втрати у сумі 7 173 /сім тисяч сто сімдесят три/ грн. 73 коп.; 3 % річних у розмірі 1 133 /одна тисяча сто тридцять три/ грн. 77 коп. та 3 108 /три тисячі сто вісім/ грн. 96 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 липня 2016 р.

Суддя Ю.М. Щавинська