Рішення № 59039304, 12.07.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14315/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Абашиній О.В.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності, суд -

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги позивача не визнала та пояснила суду, що вона купила у своїх батьків квартиру, за яку обумовлену договором суму передала останнім. Кошти на квартиру вони з чоловіком заощадили із своїх доходів. Вона працювала швачкою, а чоловік слюсарем, зарплати були невисокі, але чоловік ще підробляв, тому гроші вони зібрали. Коли передавали гроші розписки не брали. Батьки мали намір жити в селі, і ця квартира їм була не потрібна. А в селі вони хотіли зробити благоустрій та створити собі нормальні умови. Вона дозволила батькам проживати в квартирі поки вони не переїдуть, оплату за квартиру здійснював батько, бо він у ній жив. Зазначила, що був випадок, коли батько змінив замок, і вона не змогла попасти у квартиру. Тоді вона сама змінила замок, а ключ батькові не дала, бо його не було в місті, однак не памятає скільки це часу було, але менше місяця. Вони з чоловіком також мали намір продати квартиру і давали оголошення про продаж. Але потім їхні плани змінилися. Батько мав переїхати в село та виписатися із квартири, однак цього не робив, тому вона зверталася в суд про визнання його таким, що втратив право на житлове приміщення у спірній квартирі. Зазначає, що немає наміру виселити батька на вулицю, оскільки він має можливість поїхати в село. Заперечує вивезення із квартири речей батька. В позові просить відмовити.

Відповідач подала суду письмові заперечення, у яких з покликанням на умови договору купівлі-продажу, на норми цивільного законодавства вважає, що між нею та позивачем було укладено саме договір купівлі-продажу, що стверджено підписом позивача у договорі купівлі-продажу. Вказує також на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду та просить в позові відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат ОСОБА_4 проти позову заперечує. Вказує, що згідно із умовами договору купівлі-продажу від 23.12.2005 року, позивач мав намір саме на укладення договору купівлі-продажу, про отримання грошей до підписання договору вказано в тексті договору, і своїм підписом позивач ствердив, що погоджується із усіма умовами договору купівлі-продажу. Про те, що між сторонами не укладався договір довічного утримання свідчить те, що позивач особисто отримував довідку на відчуження квартири, а відповідач жодного разу нічим не допомагала позивачу та не здійснювала догляду за ним. Договір купівлі-продажу та договір довічного утримання є різними за змістом та наслідками. Ні обману, ні помилки під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу допущено не було. Позивач мав у власності житловий будинок в с. Світанок, Корецького району Рівненської області як спадщину, для чого також звертався із позовом до Корецького районного суду Рівненської області, однак у 2010 році він цей будинок продав ОСОБА_5 Тому вважає, що позивач мав інше житло, яке продав. Позивач також пропустив строк позовної давності звернення до суду. Просить в позові відмовити.

12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , у якому просив визнати договір купівлі-продажу квартири № 39 на вулиці Київській № 6 в м. Рівне від 23.12.2005 року, недійсним у звязку із укладенням його внаслідок обману та помилки та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на спірну квартиру.

В обґрунтування позову вказував, що у 2004-2005 роках у нього склалися напружені стосунки із сином, який мав намір залишити сімю та малолітніх дітей і привести в їх квартиру нову жінку. Вони з дружиною були проти розлучення сина, тому все розповіли дочці ОСОБА_3 Дочка їм повідомила, що якщо вони підпишуть із нею договір довічного утримання, то син не зможе вселитися у цю квартиру. Вони передали дочці документи на квартиру, а пізніше підписали у нотаріуса договір, який не читали, довіряючи своїй дочці та будучи впевненими, що підписують саме договір довічного утримання. Після підписання договору вони з дружиною, а після її смерті він сам, продовжували проживати в квартирі, сплачувати за неї всі комунальні послуги по рахунках, які зареєстровані на його імя. Про дійсний зміст оспорюваного договору йому стало відомо із ухвали Рівненського міського суду від 25.08.2015 року про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації у спірній квартирі, до якої було долучено копії документів, у тому числі договір купівлі-продажу. У судовому засіданні по даній цивільній справі він також довідався, що його донька має намір продати спірну квартиру, і оскільки іншого житла у нього немає, то дочка хоче виставити його на вулицю. Вказує, що якби він знав про справжню мету відповідача щодо умов договору, не повязаного із довічним утриманням, то згоди на укладення договору не дав би та не підписував би його. Вказує, що дочка не передавала йому коштів за квартиру, не допомагала йому матеріально, не сплачувала комунальні послуги та забула про його існування. Під час його тяжкої хвороби (інсульту) йому допомагали сусіди та невістка. Вважає, що зі сторони відповідача щодо нього мав місце обман при укладенні спірного договору, а з його сторони мала місце помилка.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі і будучи допитаним в якості свідка, показав суду, що коли у його сина були сімейні проблеми і йшло до розлучення, та син із новою жінкою мав намір вселитися до них у квартиру, то він з дружиною звернулися до дочки ОСОБА_3, яка повідомила, що якщо вона візьме на них договір довічного утримання, то син не зможе вселитися в цю квартиру. Тому, коли він був у нотаріуса, то не дивився договір і підписав його де було потрібно, дружина розписалась так само. Ніяких грошей під час підписання договору він не отримував і розписок про це не давав. Він сам неодноразово допомагав дочці матеріально. Документи на квартиру залишилася в дочки. Після того він спокійно продовжував проживати у квартирі та оплачувати за неї комунальні послуги. Іншого житла на той час у нього не було і немає тепер. Щодо батьківського будинку в с. Світанок, то він залишив його своїй сестрі ОСОБА_7, яка доглядала батька. За батьківський будинок він не судився і договору щодо нього не укладав. В даний час будинок в селі Світанок належить сину його сестри ОСОБА_5, у вказаному будинку він не проживав і не прописувався. Зазначив, що кілька місяців тому із спірної квартири почали пропадати золоті вироби та алкогольні напої, тому він поміняв у квартирі замок. Однак його дочка ОСОБА_8 зрізала той замок і поставила свого. При цьому вона ще й вдарила його, від чого він впав та поламав ногу. В самій квартирі було все розкидано і перевернуто, дочка нічого йому не повідомляючи почала все вивозити. А потім сказала, що вона продає квартиру, і щоб він ішов куди хоче. Про те, що він фактично підписав договір купівлі-продажу, а не договір довічного утримання йому стало відомо кілька місяців тому, коли дочка почала з ним судитися про втрату права на житло та виселення із квартири, із документів отриманих від суду. На запитання представника відповідача заперечив, що судився за будинок в с. Світанок, і що вказаний будинок належить йому. Просить суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги позивача підтримала. Вважає, що договір купівлі-продажу вчинений внаслідок помилки зі сторони продавців, оскільки підписання тексту договору купівлі-продажу не вказує на безумовне волевиявлення позивача та його дружини, які були пенсіонерами за віком, на продаж квартири, яка була їх єдиним житлом. При цьому вони залишилися проживати в квартирі, не знімалися з реєстрації в ній, оплачували за житлово-комунальні послуги, на імя позивача оформлена житлова субсидія. Натомість відповідач понад десять років з часу підписання договору в квартиру не вселялася, особові рахунки на житлово-комунальні послуги на своє імя не переоформила, за житлово-комунальні послуги оплату не проводила та не утримувала квартиру. Тому така поведінка відповідача підтверджує, що вона усвідомлювала про те, що намір її батьків був на укладення договору довічного утримання. Вказує, що позивачу належить право вимоги про визнання договору недійсним від свого імені та імені покійної дружини, з якою він постійно проживав до її смерті і вважається таким, що своєчасного прийняв спадщину. Вважає, що при ухваленні рішення слід взяти до уваги правову позицію ВСУ від 16.03.2016 року по справі № 6-93 цс 16, згідно із якою необхідно брати до уваги не лише саме прочитання договору та розяснення нотаріуса, але й такі обставини як вік, стан здоровя та потреба у звязку із цим у догляді та сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивача проживати у спірній квартирі. Також вважає, що позивачем не пропущений строк позовної даності, так як оспорюваний договір після його підписання знаходився у відповідача і позивач ознайомився із його змістом лише в серпні 2015 року, коли отримав виклик в суд по справі про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, тому саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності. Просить суд визнати договір купівлі-продажу недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, свідків, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Судом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Департаментом міського господарства Рівненської міської ради (наказ № 517) 31.12.1998 року , зареєстрованого в КП РМБТІ 06.01.1999 р. реєстрова книга № 130-268-36358АДРЕСА_1 в житловому будинку № 6 на вулиці Київській в м. Рівне належала ОСОБА_1 та померлій його дружині ОСОБА_9.

ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі з 12.12.1973 року до цього часу, ОСОБА_9, яка була зареєстрована разом із ним, знята з реєстрації в квартирі у звязку із смертю.

23 грудня 2005 року між ОСОБА_1, ОСОБА_9 як продавцями та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири № 39 , яка знаходиться в м. Рівне, по вулиці Київській № 6.

Згідно із п. 3 Договору купівлі продажу квартири, продаж вчинено за ціною 23901, 00 грн., які продавці отримали повністю від покупця до підписання даного договору.

Згідно із текстом договору купівлі-продажу квартири, умов на право продовження проживання в квартирі продавців, їх реєстрації в квартирі та оплату ними за житлово-комунальні послуги не передбачено.

Відповідно до ОСОБА_5 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.01.2006 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 23.12.2005 року в КП «РМБТІ» 11.01.2006 року, номер запису 268-36358 в книзі 130.

З копій рахунків на житлово-комунальні послуги, наданих суду позивачем вбачається, що всі особові рахунки відкриті на імя позивача ОСОБА_1, на його імя надана житлова субсидія, оплата послуг здійснюється ОСОБА_1, проживає в спірній квартирі сам, чого відповідач в судовому засіданні не заперечувала. Згідно будинкової книги позивач зареєстрований в спірній квартирі.

Із наданих суду відповідачем копій документів, а саме: копії заповіту від 20.03.1989 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.01.2006 року серії ЯЯЯ №160005, копії витягу про реєстрацію права власності на майно віл 22.04.2008 року серії ССР №372853, копії рішення Корецького районного суду від 24.01.2006 року по справі № 2-90/06 від 24.01.2006 року, копії витягу про реєстрацію права власності на майно від 22.04.2008 року серії ССР №372854, копії листа Рівненського обласного БТІ № 8682 від 18.11.2015 року вбачається, що в період з 20.01.2006 року по 18.03.2010 року позивач був власником житлового будинку на вулиці Гагаріна № 1 в с. Світанок, Корецького району Рівненської області, тобто на момент укладення спірного договору купівлі-продажу позивач не мав у власності житла не тільки в м. Рівне, а і у вище зазначеному селі.

Ухвалою Рівненського міського суду від 25.08.2016 року по справі № 569/11976/15-ц відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2. Дослідженим в судовому засіданні рішенням Рівненського міського суду від 30.09.2015 року по справі № 569/11976/15-ц ОСОБА_3 відмовлено в позові до ОСОБА_1 Згідно із мотивувальної частини рішення суду, встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі № 39 на вулиці Київській № 6 в м. Рівне з 12.12.1973 року по даний час. Крім нього у вказаній квартирі була зареєстрована ОСОБА_9, яка знята з реєстраційного обліку у звязку із смертю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, син позивача, показав суду, що раніше у нього з батьком були неприязні стосунки через сімейні проблеми, і цим скористалася його сестра ОСОБА_3 Його мати, приходила до нього на роботу і повідомила його, що ОСОБА_3 з чоловіком будуть їх з батьком утримувати, забезпечать їхню старість, за що квартиру вони перепишуть на онучку. Він був впевнений, що батьки уклали договір довічного утримання. Договір був укладений через погані стосунки батьків із ним. І це було для того, аби він не вселився в квартиру. Ніяких грошей батькам не передавали, це було видно по тому як батьки жили. Йшлося тільки про договір довічного утримання, і батько ніколи не говорив, що вони продали квартиру для ОСОБА_3 Потім трагічно загинула їхня мати, яка після виходу на пенсію зловживала алкогольними напоями, і яку ОСОБА_3 не пускала у квартиру в той час як батька не було вдома. Мати померла на вулиці як невідома особа, про що видана довідка 18.12.2009 року. В той період були звернення в міліцію, однак після смерті матері він не хотів скандалити. А тепер це починається з батьком. Починаючи із серпня поточного року у сестри погіршилися відносини із батьком, вона побила батька, у батька із квартири почали пропадати речі. Він неодноразово намагався поговорити із сестрою про це, однак вона відмовилася із ним спілкуватися, покликаючись на свою зайнятість. Потім йому стало відомо, що сестра звернулася в суд про примусове виселення батька із квартири. Також свідок повідомив, що в 2009 році батько був прооперований, а в 2014 році у батька був інсульт, хто в цей час доглядав за батьком повідомити не може, але знає, що батькові допомагали двоюрідні сестри. Йому також відомо, що всі комунальні послуги за квартиру оплачував батько.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, невістка позивача, показала суду, що про оспорюваний договір купівлі-продажу вона дізналася, коли ОСОБА_1 отримав повістку із суду про виселення із квартири і попросив її подивитися що це за документи. Повідомила, що в період укладання спірного договору у неї із чоловіком були сімейні проблеми. Зі слів матері чоловіка та сестри ОСОБА_3 їй стало відомо, що укладений договір довічного утримання і догляд за батьками буде здійснювати ОСОБА_3 Її чоловік ОСОБА_10 образився за таке, але змирився. Однак потім ОСОБА_3 неодноразово не пускала матір у квартиру, і вона та її чоловік телефонували ОСОБА_3 та вимагали, щоб остання доглядала за матірю. Вона також приходила щоб забрати матір, яка не могла попасти до себе у квартиру та сиділа на сходах, однак її там вже не було. А потім мати трагічно загинула. А тепер ОСОБА_3 почала не впускати в квартиру батька, замінила в квартирі замок і не дала йому ключа, через що вони зверталися до дільничного. Батько не міг проживати у квартирі десь біля місяця, а ключа йому ОСОБА_3 дала після рішення суду. Однак після цього остання почала приходити пізніми вечорами у квартиру із своїм чоловіком та робити там погроми, все повиносили із квартири. У батька більше немає де жити. Ствердила, що чула як ОСОБА_3 говорила її чоловіку про договір довічного утримання, однак чоловік ОСОБА_3 пізніше говорив, що вони обманули батька і це був договір дарування на онучку Іру. Вона з чоловіком в це не втручалися і не виясняли.

Допитаний в судовому засіданні нотаріус ОСОБА_12 показав суду, що про те, як укладався оскаржуваний договір у 2005 році він не памятає. Однак, із документів вбачається, що він посвідчував цей договір. Коли сторони до нього звернулися, він перевірив правовстановлюючі документи, відсутність заборони, поспілкувався із ними, поки готувався текст договору, перевірив їх дієздатність. Після того як сторони прочитали договір, то зауважень не було і він запропонував їм підписатися в журналі. Розрахунок проводився без нього, розписок про передачу грошей у справі немає. Щодо до договору довічного утримання, то у той час існував перелік нотаріальних дій, які могли вчиняти приватні та державні нотаріуси, який він не мав права посвідчувати. Нотаріус надав суду копії документів, на підставі яких ним посвідчений договір купівлі-продажу.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13, двоюрідна сестра позивача, показала суду, що у 2005 році її брат ОСОБА_10 не говорив, що продав квартиру. А сказав, що квартира буде ОСОБА_3 після його смерті, і вона поділиться із братом. Вважає, що відповідач неправильно поступає із батьком, який є хворим, переніс операцію, інсульт.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14, сусідка позивача, показала суду, що ОСОБА_3 вигнала із квартири свою матір, а тепер виганяє свого батька, який вимушений ночувати на вокзалі. Зазначила, що знає позивача 43 роки, їм разом видавали ордери на квартиру. ОСОБА_3 не живе в квартирі приблизно років 20. У 2005 році їй покійна ОСОБА_9 розповідала, що вони зробили договір продажу квартири на ОСОБА_3, але це був договір безгрошовий і квартиру вони не продавали. Вона не пояснювала чому уклали договір, але казала, що нехай буде договір, бо вони не знають що буде далі.

Тобто, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1І та його дружина ОСОБА_9 на час підписання договору були пенсіонерами за віком, тому потребували утримання та догляду, спірна квартира була їхнім єдиним житлом, після підписання договору із квартири №39 на вулиці Київській № 6 в м. Рівне не виселялися, із реєстрації із квартири не знімалися, квартиру відповідачці не передавали, особові рахунки на житлово-комунальні послуги, які оформлені на позивача та ним оплачуються, не переоформляли на відповідача, відповідач ОСОБА_3 у квартиру не вселялася та не реєструвалася в ній, оплату за утримання квартири не проводила.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач та його покійна дружина наміру продавати належну їм квартиру не мали і квартиру не продавали.

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятоюстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

За змістом частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно достатті 229 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним.

Пленум Верховного Суду України в п. 19постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від6 листопада 2009 року № 9роз'яснив судам, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи із правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норми матеріального права ст. 229 ЦК України, висловленої в постанові ВСУ від 16.03.2016 р. по справі №6-93цс16 наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такимиобставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті229та статей203і717 ЦК Україниу сукупності вважаються правильно застосованими.

Відповідно до стаття 360-7 ЦК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплачує за нього певну грошову суму.

За змістом статей203,655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір купівлі-продажу не встановлює обов'язку покупця забезпечувати відчужувача житлом, так як правовою метою такого договору є передача власником свого майна у власність іншої особи за певну грошову суму.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувачу утримання та (або) догляд довічно.

Згідно із частиною першою статті 750 ЦК України набувач може бути зобовязаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).

Відповідно до частини першої статті 754 ЦК України набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

З вище викладеного слідує, що позивач не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору на продаж квартири, яка є його єдиним житлом, і що він є людиною похилого віку, який за станом здоров'я потребує стороннього догляду, погоджувався на передачу нерухомого майна у власність відповідачки лише за умови довічного утримання, і укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем. Тому спірний договір купівлі-продажу не спрямований на настання реальних наслідків, на які сподівався позивач, а саме довічне його утримання відповідачем. Отже існує помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, тому суд приходить до висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставістатті 229 ЦК України.

Також, суд вважає, що недійсним належить визнати увесь договір, оскільки в силу ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній власності , здійснюється за згодою всіх співвласників, в даному випадку один з яких помер, а інший який є позивачем у даній справі прийняв спадщину померлого силу ст. 1268 ЦК України.

Також у звязку із визнання договору недійсним належить скасувати державну реєстрацію права власності, яка є похідною від укладеного договору.

Згідно п. 27 постанови №3 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі статтею 19 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У звязку із цим суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК України визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси. Такі спори за участю фізичних осіб розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення(визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченийст. 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У відповідності до ч.1,ст.3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1,ст.4 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Щодо дотримання позивачем строку позовної давності суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, а право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки після підписання договору купівлі-продажу 23.12.2005 р. цей договір знаходився у відповідача ОСОБА_3, чого вона не заперечувала в судовому засіданні, то про дійсний зміст договору та про порушення свого права позивач дізнався серпні 2015 року, після отримання документів по цивільній справі № 569/16306/15-ц, тому позов предявлений до суду з дотримання строку позовної давності.

Одними із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та Законом, та справедливість і добросовісність, чого, як було встановлено в судовому засіданні, не дотрималася відповідач по справі ОСОБА_3, яка відмовилася укласти мирову угоду з своїм батьком позивачем по справі ОСОБА_1, на укладення якої спочатку позивач і відповідач погодилися, проте щоб батько спокійно дожив в квартирі до його смерті.

За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1, понесені останнім судові витрати по справі, по сплаті судового збору в розмірі 609,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57, 59, 60, 88, 213-215, 234-235, 256-259, 294, 295, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності, задоволити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 23 грудня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу ОСОБА_15, реєстраційний номер 9054, внаслідок помилки.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 609,00 гривень, понесених ним судових витрат по справі, по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд за апеляційною скаргою, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_16