Рішення № 59032088, 18.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/3403/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Готри Т.Ю., Ігнатюка Б.Ю.

за участю секретаря Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Хустського районного суду від 29 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі по тексту ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до Хустського районного суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну вимогу обґрунтовував тим, що 04 серпня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на суму 20 349 доларів США з терміном повернення до 04.08.2013 року.

В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором 04.08.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

У звязку з порушенням умов кредитного договору банк звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу. Згідно судового наказу №2-н-563/2008, виданого Хустським районним судом 18.11.2008 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 29.10.2008 року.

Оскільки кредитні правовідносини не припинилися, то банк продовжив нараховувати відсотки та пеню. За період з 29.10.2008 року по 05.08.2015 року така сума складає 2 121 572,79 грн. яку і просив стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Хустського районного суду від 29 березня 2016 року даний позов задоволено.

На дане рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначають, що банком пропущено строк позовної давності. Вважають, що звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу, банк змінив строк виконання основного зобовязання, а тому він не вправі був після цього нараховувати відсотки та пеню. Посилаються на те, що порука припинилася так яка банк, після видачі судового наказу потягом трьох місяців, як це передбачено договором, не предявив вимоги до поручителя. Вважають, що розмір пені неспіврозмірний з розміром основної заборгованості, а тому такий підлягає зменшення згідно ч.3 ст. 551 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 серпня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №20.225/169 відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на суму 20 349 доларів США з терміном повернення до 04.08.2013 року (а.с.18-22).

В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором 04.08.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитними договорами, в тому числі й за договором №20.225/169 (а.с.23).

У звязку з порушенням умов кредитного договору банк звертався до суду із заявою про видачу судового наказу. Згідно судового наказу №2-н-563/2008, виданого Хустським районним судом 18.11.2008 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 29.10.2008 року у розмірі 118 421,56 грн. (а.с.27).

Наразі банк ставить питання про стягнення з відповідачів, нарахованих за період з 29.10.2008 року по 05.08.2015 року відсотків та пені за вищевказаним кредитним договором. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, за ОСОБА_2В, рахується заборгованість по відсоткам в розмірі 16 295,18 доларів США, що еквівалентно 353 835,17 грн. та 1 767 737,62 грн. пені (а.с.6-16). Правильність такого розрахунку відповідачами фактично не оспорюєтсья.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може повністю погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску банком строків позовної давності, оскільки згідно ч.3 ст. 267 ЦК України заява про застосування строків давності може бути подана лише до винесення судом рішення. В суді першої інстанції жоден з відповідачів не ставив питання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, хоча обидва відповідачі мали таку можливість. Зокрема ними подавалися заперечення на позов (а.с.48, 79-81), в яких жодних способом не вказувалося на пропуск позивачем строків позовної давності. В апеляційні інстанції (після винесення судом першої інстанції рішення) відповідачів не вправі ставити питання про застосування строків позовної давності, а тому дані доводи апеляційної карги підлягають відхиленню.

Не береться до уваги й посилання апелянтів на протиправність нарахування банком відсотків та пені після винесення судового наказу, зважаючи на наступне.

В Постанові №6-157цс16 від 25.05.2016 року ВСУ надав обовязковий для всіх судів висновок, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, наявність судового рішення (судового наказу), за відсутності доказів його повного виконання, не припиняє кредитні правовідносини, та не позбавляє банк права нараховувати відсотки та штрафні санкції.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянтів на припинення поруки.

Зокрема, згідно ч.4 ст. 559 ЦК України Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 5.2 Договору поруки передбачено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання терміну виконання зобовязань позичальника за кредитним договором не предявив вимоги, позову тощо до поручителя.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянтів на судовий наказ від 18.11.2008 року оскільки даним судовим наказом стягнуто солідарно заборгованість і з боржника, і з поручителя. Вказане свідчить, що у встановлений договором тримісячний строк, банк предявив вимогу до поручителя про дострокове стягнення заборгованості, а відтак порука не припинена згідно ч.4 ст. 559 ЦК України.

За таких обставин банк вправі ставити питання про солідарне стягнення з боржника та поручителя заборгованості по відсоткам та пені нарахованих після видачу судового наказу.

Разом з тим доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення пені згідно ч.3 ст. 551 ЦК України заслуговують на увагу.

Так, згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку розмір нарахованих банком відсотків становить 353 835,17 грн. Пеня ж банком нарахована в сумі 1 767 737,62 грн., що значно перевищує розмір збитків по даній справі (такими є відсотки), а відтак, на думку колегія суддів, пеню слід зменшити до 200 000 грн., що відповідатиме цивілістичному принципу добросовісності, справедливості та розумності.

За таких обставин загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню становитиме 553 835,17 грн. (353 535,17 + 200 000).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно п.п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості.

Згідно ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як розяснено в п.39 Постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати», у цивільних справах У разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Тобто, зменшення апеляційним судом розміру пені згідно ч.3 ст. 551 ЦК України, не є підставою для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 551 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Хустського районного суду від 29 березня 2016 року змінити.

Зменшити розмір стягуваної пені з 1 767 737,62 грн. до 200 000 (двісті тисяч гривень), визначивши загальний розмір заборгованості в сумі 553 835 (пятсот пятдесят три тисячі вісімсот тридцять пять) гривень 17 (сімнадцять) копійок.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді